Концепції людини в економічній теорії – метод пізнання сутності людини й сукупність ідей, поглядів на неї у світовій економічній думці в процесі еволюції економічних систем. Двома основними різновидами таких концепцій в економічній думці XIV – XIX ст. є раціональна (економічна) та соціальна (гуманістична). Згідно з економічною концепцією А. Сміта, природною рушійною силою господарського розвитку є прагнення індивідів задовольнити свої егоїстичні економічні інтереси, насамперед грошові, що нібито водночас максимально сприяє зростанню
багатства суспільства. Головними рисами людей він вважав самолюбство, егоїзм, намагання отримати максимальний результат за мінімальних витрат, причому панування вільної конкуренції, як правило, змушує їх обирати альтернативні способи використання обмежених економічних благ, тобто поводитися раціонально. Такої думки дотримуються й неокласики. Це означає відсутність суперечностей між інтересами індивіда та суспільства. Економічна система за таких умов є простою арифметичною сукупністю суб’єктів господарювання, втручання держави та інших інститутів в економіку відсутнє. Хоча у своїй праці “Теорія моральних
почуттів” Сміт стверджував майже протилежне, домінантною в історії світової думки залишилася концепція “людини економічної”, він не враховував, що найвищий ступінь відчуження праці від власності характерний для найманих працівників. Для обгрунтування окремих сторін людини економічної В. Петті зробив спробу дати грошову оцінку її корисних властивостей. Методологічна основа такого підходу – принципи індивідуалізму, атомістичності, економічного детермінізму та ін. До гуманістичного різновиду К. л. в е. т. належать передусім праці представників утопічного соціалізму – А. Сен-Сімона, Р. Оуена, Ш. Фур’є. Вони вважали, що в людині інстинктивно переважає прагнення до задоволення суспільних інтересів, і в такій діяльності вона реалізує власні інтереси. Водночас за вільної конкуренції узгодити особисті інтереси неможливо, експлуатація спричиняє пролетаризацію, антагонізм інтересів основних класів і класову боротьбу. Змінити сутність людини за таких умов можна, лише радикально змінивши зовнішнє середовище, яке її формує. В працях соціалістів-утопістів людина є передусім соціальною істотою. Представники історичної школи (Г. Шмоллер, В. Зомбарт та ін.) загалом поділяли такі позиції, на передній план вони висували народ (з його способом життя, мораллю, звичками тощо), а сутність людини розглядали як елемент такої цілісності, протиставляючи економічному егоїзму людини дух народу, його патріотизм, енергію тощо. Методологічна основа такої концепції – принцип цілісності (домінування інтересів народу, нації, суспільства над інтересами окремої людини), соціологічний підхід до сутності людини (характеристика її як суспільної істоти, що певною мірою грунтується на поглядах на людину давньогрецьких філософів). За гедоністичною концепцією англійського економіста Дж. Бентама, в основі діяльності людини – принципи корисливості, тобто прагнення до найбільшого задоволення й уникнення страждань. У марксистській економічній теорії людину вперше проголошено основною продуктивною силою суспільства. Навіть західні науковці ще в часи існування СРСР та за сучасних умов акцентують на гуманістичній спрямованості діалектичного методу К. Маркса, насамперед у його ранніх працях, згідно з яким економічний прогрес повинен бути спрямований на всебічний розвиток людини. З урахуванням ролі людини в соціалістичному суспільстві (в якому відбуватиметься всебічний розвиток її сутнісних сил і кожна особа володітиме “безмежністю своїх потреб і здатністю до їх розширення”) Маркс обгрунтував соціологічний підхід до сутності людини, втілений у положенні, що “людина є сукупністю суспільних відносин”. У ньому людина розглядається як така, що може бути реалізована в підсистемах суспільних відносин – економічних (передусім у відносинах економічної власності), соціальних, правових, політичних, культурних, духовних, національних та ін. Водночас в цій тезі не врахована природна суть людини. Прихильники маржиналізму, спираючись на концепцію людини економічної Сміта, зміщують акцент аналізу на сферу споживання, споживчого вибору економічних благ. Головною метою людини стає раціоналізація корисних властивостей таких благ, їх оптимальний вибір, що певною мірою відрізняє погляди маржиналістів від поглядів Сміта. Водночас представники маржиналізму абстрагуються від моральних якостей людини. К. Менгер стверджував, що прагнення до максимального задоволення потреб людини закладене самою природою і не пов’язане з суспільним інтересом. Методологічна основа такого підходу – принцип індивідуалізму, механічної екстраполяції отриманих висновків щодо окремого індивіда на соціальні групи, народи й людство, ігнорування суперечностей між індивідом, колективом і суспільством, дотримання методу дедукції та ін. Концепції людини в сучасній економічній теорії представлені в трьох основних напрямах: неокласичному, кейнсіанстві (неокейнсіанстві), інституціоналізмі (неоінституціоналізмі), а також у сучасній марксистській теорії. А. Маршалл значною мірою відійшов від спрощеної моделі людини, викладеної в працях представників раннього маржиналізму, а також людини економічної, і зазначав, що економічна наука має справу з людиною, яка в господарському житті керується не лише власними егоїстичними мотивами, а й такою ж мірою мотивами інших людей; з людиною, якій притаманні марнославство й безпека, відчуття насолоди від процесу належного виконання роботи; готовність жертвувати собою задля сім’ї, сусідів або країни; з людиною, яка має потяг до доброчесного способу життя. Неолібералізм (представником якого є передусім німецький економіст В. Ойкен) проповідує принцип максимальної свободи індивідів на основі приватної власності, поєднання об’єктивних та суб’єктивних чинників у поведінці людини, а отже, стабільного та змінного рівня потреб, впливу на ці процеси монополістичних тенденцій в економіці, певне поєднання мікро – та ма – кроекономічного (доцільність соціального захисту найманих працівників). Лідер чиказької школи політичної економії М. Фрідмен наголошував на необхідності повної свободи вибору суб’єктів господарювання для отримання максимального грошового доходу як основної форми корисності й національного багатства. Методологічною основою неокласичних моделей людини залишається принцип індивідуалізму, хоча і в не такій обмеженій формі, як у моделі людини економічної. Водночас в окремих течіях неокласичного напряму зростає роль колективних альтернативних дій. Кейнсіанський напрям економічну модель поведінки людини доповнює такими чинниками, як милосердя, альтруїзм та ін. Водночас Дж. Кейнс зазначає, що навіть раціональні дії індивідів не завжди спричиняють адекватні соціальні наслідки, для них властива недостатня поінформованість, а отже, обмежена раціональність. Загалом у кейнсіанській моделі людини переважають психологічний індивідуалізм, не – комплексний економічний детермінізм, обмежений соціологічний підхід (людина не розглядається крізь призму системи суспільних відносин та відповідних інтересів). Представники інституціоналізму визначальну роль у поведінці індивідів відводять суспільним інтересам, необхідності служіння потребам колективу й суспільства, критикуючи водночас принцип індивідуалізму. Зокрема, поведінка економічних суб’єктів визначається такими інститутами, як соціальні норми і правила, звичаї, релігійними переконаннями, впливом партій тощо. Неоінституціоналісти (Р. Коуз, Д. Норт, А. Алчіан, Р. Познер та ін.), хоча й розглядають колектив і колективні цінності, але акцентують на тому, як індивіди, керуючись власними потребами та інтересами, вирішують проблеми своєї належності до колективів, фірм з урахуванням впливу встановлених правил гри, впливу на зміну самих інститутів з метою максимізації задоволення власних потреб у всіх сферах діяльності. Так, у теорії трансакційних витрат діяльність індивідів вважається лише частково раціональною через навмисне приховування та спотворення інформації, обман та інші види т. зв. опортуністичної поведінки. Тому укладається неповний контракт, що передбачає періодичне узгодження його умов. У деяких неоінституціональних концепціях людини переважає принцип індивідуалізму, певною мірою позаісторичний підхід, акцент лише на суб’єктивній стороні людини, недотримання вимог принципу суперечності, відсутність комплексного підходу до інтересів індивідів, механістичний підхід до з’ясування причинно-наслідкових зв’язків між економічними інтересами індивідів та появою інститутів. Водночас Дж. Гелбрейт, Р. Хейлброннер та ін. стверджують, що основою економічного розвитку в постіндустріальному суспільстві є людина, а мета економічної системи – всебічний розвиток людини. XXI ст. проголошено неоінституціоналістами століттям людини. Ці погляди значною мірою збігаються з моделями людини, розробленими Марксом, В. Вернадським (див. Вернадський В.).
Loading...