КОНЮШИНА ЛУЧНА – БАГАТОРІЧНІ БОБОВІ ТРАВИ
КОРМОВІ ТРАВИ
9.3. БАГАТОРІЧНІ ТРАВИ
9.3.1. БАГАТОРІЧНІ БОБОВІ ТРАВИ
9.3.1.1. КОНЮШИНА ЛУЧНА
ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. Світова посівна площа конюшини лучної становить близько 20 млн га. На великих площах вирощують її у Франції, Англії, США, Канаді, Росії. В Україні конюшину вирощують здебільшого в лісостепових і поліських районах. Крім того, вона добре росте у передгірних і гірських районах Карпат.
Культура конюшини в Україні відома ще з першої половини XVIII ст. Досить поширеними були високоврожайні місцеві сорти конюшини. Заслуговують
Конюшина лучна у районах з помірним і вологим кліматом є основною багаторічною травою польового травосіяння.
Вирощування конюшини має велике агротехнічне значення. Після
БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА. Конюшина лучна (Trifolium pratense L.) належить до родини Бобових. Існує понад 250 видів конюшини, поширених у районах достатнього зволоження Європи, Азії і Північної Америки. У районах помірного клімату України у дикорослому стані трапляється 38 видів конюшини, більшість з яких має досить високі кормові якості.
Коренева система конюшини добре розвинена. Головний стрижневий корінь проникає у грунт на глибину до 1,5-2,5 м, має багато дрібненьких бічних корінців, що розміщуються переважно в орному шарі грунту.
Стебло пряме, розгалужене, заввишки 50-80 см (на одній рослині розвивається по 20-30 стебел). Листок трійчастий, переважно заокруглений, часто з білуватою плямою. Квітки конюшини лучної зібрані у червоно-фіолетові кулясті головки-суцвіття. Квітки запилюються бджолами та джмелями.
Плід – здебільшого однонасінний біб. Насіння серцеподібної форми, гладеньке, дрібне, жовте вгорі і фіолетове внизу (може бути світло-жовтим, жовто-фіолетовим). Старе насіння без блиску, висівати його не слід. Маса 1000 насінин – 1,5-2,0 г.
Розрізняють два підвиди конюшини лучної: північну пізньостиглу, або одноукісну (F. filiosum), і південну ранньостиглу, або двоукісну (Tr. sativum).
У сприятливих грунтово-кліматичних зонах України часто мають три укоси конюшини двоукісної.
Висота стебла одноукісної конюшини досягає 150 см, добре галузиться. Ця конюшина починає цвісти на 10- 15 діб пізніше, ніж двоукісна, і дає за літо один укіс. У чистих посівах найвищі врожаї мають у перший рік використання. У сумішках зберігається в травостої до трьох років. Має високу зимостійкість. Вирощують одноукісну конюшину у центральних, північно-східних і північно-західних областях Нечорноземної зони Росії та в інших країнах із більш суворими кліматичними умовами.
У двоукісної конюшини, стебло до 100 см заввишки, більш облиствлене. Вона раніше зацвітає і дає два укоси. Використовують її здебільшого один рік. Двоукісна конюшина менш зимостійка, краще переносить високу температуру. Сіно цієї конюшини ніжніше. Вирощують її переважно у лісостеповій і поліській зонах.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ. Конюшина лучна найкраще розвивається у районах помірного і достатньо вологого клімату. Вона дуже вибаглива до наявності вологи, тому в сухі роки менш урожайна. У районах достатнього зволоження досить урожайна навіть не на досить родючих грунтах. Перезволоження і застоювання води на полях згубно діють на розвиток конюшини. Насіння для проростання потребує багато води (до 300% власної маси) і починає проростати за температури 2-З °С. Оптимальна температура для росту і розвитку – 15-20 °С. Висока фотосинтетична діяльність рослин спостерігається за температури 25 °С.
Транспіраційний коефіцієнт конюшини – 500-600. Добре росте вона на грунтах, де грунтові води залягають на глибині до 60 см від поверхні грунту. Добре розвинені рослини переносять морози до 20 °С без снігового покриву. Не рекомендується висівати її на кислих і солонцюватих грунтах. Найпридатніші для вирощування конюшини лучної глибокі чорноземи та інші родючі суглинкові грунти, а також слабкопідзолисті з близькою до нейтральної (рН = 6…7) реакцією грунтового розчину.
СОРТИ. У господарствах найпоширеніші сорти місцевого походження, з яких були районовані такі: Волинська, Чернігівська, Подільська, Глухівська, Носівська та ін. Із селекційних сортів поширені Носівська 4, Носівська 5, Білоцерківська 3306, Миронівська 45, Глорія місцева поліпшена, Передкарпатська 6, Передкарпатська 33, Атлас, Тернопільська 2, Тернопільська З, Кумач, Дарунок, Агроc 12.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ. Конюшину лучну підсівають рано навесні під ярі або озимі культури. Найкраще росте вона у разі підсівання під ярі, розміщені в сівозміні після удобрених просапних (кукурудзи, картоплі). Цінними покривними культурами для конюшини є ячмінь, яра пшениця, однорічні трави. Підсівають конюшину і люцерну також під просо, яке менше затінює грунт. Для дворічного використання трав можна висівати конюшину у сумішці з люцерною, а в посушливих районах – люцерну з еспарцетом. Такі сумішки більш урожайні, ніж трави в чистих посівах.
Конюшину не варто довго вирощувати на одному полі, оскільки внаслідок конюшиновтоми грунту рослини уражуються грибними хворобами. Вирощувати конюшину на одному й тому самому полі можна через 6-7 років.
Конюшина лучна у лісостепових районах країни є добрим попередником для озимої пшениці, проса, кукурудзи та деяких технічних культур.
Під конюшину азотних добрив не вносять, а фосфорні і калійні набагато підвищують її врожайність. На чорноземах і сірих опідзолених грунтах внесення під конюшину 40 кг/га фосфорно-калійних добрив підвищує врожайність сіна на 20-30%. На слабкокислих грунтах конюшина добре реагує на внесення фосфоритного борошна.
Конюшина погано росте на кислих грунтах, тому вапнування опідзолених грунтів посилює ріст і прискорює її розвиток. Вапняних добрив вносять 10-20 ц/га залежно від кислотності грунту. На важких грунтах використовують гашене вапно, а на легких – розмелений вапняк. Урожайність сіна після вапнування підвищується на 8-10 ц/га. У бурякосійних районах на чорноземах опідзолених під покривну культуру потрібно вносити 3-5 т/га дефекату.
На опідзолених чорноземах ефективне внесення 3-5 ц/га гіпсу, який можна розсівати по конюшині напровесні.
Для сівби використовують насіння, чисте від повитиці, що паразитує на конюшині, зі схожістю не менше 90%. Покривна культура не має дуже затінювати грунт: що краще освітлюються молоді рослини конюшини, то вищий буде врожай.
Конюшину доцільно підсівати під озимі як тільки розтане сніг, а під вико-вівсяну сумішку і ярі зернові – висівати одночасно з ними.
Висівають конюшину рядковим способом зернотрав’яними сівалками із загортанням насіння на глибину 1-2,5 см залежно від вологості грунту у міжряддя покривної культури або впоперек напряму рядків. У районах достатнього зволоження норма висіву насіння конюшини лучної за сівби рядковим способом становить 16-20 кг/га. На першому році життя конюшина потребує особливого догляду. Після збирання покривної культури на зріджених місцях підсівають конюшину. Щоб запобігти вимерзанню конюшини, покривну культуру рекомендується скошувати на високому зрізі (стерня на посівах затримує сніг).
У достатньо вологих районах західних областей країни у рік сівби за умови, що рослини досягли 40-50 см висоти, конюшину скошують удруге на зелений корм або сіно. Цю конюшину (стернянку) можна також силосувати з кукурудзою. Висота зрізування становить 6-7 см із таким розрахунком, щоб конюшина до настання зими зміцніла.
Щоб розпушити грунт і очистити його від стерні та бур’янів, рано навесні посіви конюшини боронують упоперек або навскіс напряму рядків. Після боронування рекомендується згрібати залишки покривної культури тракторними граблями. На посівах конюшини, зрідженої під час перезимівлі, напровесні підсівають однорічний райграс або інкарнатну конюшину. Ці трави швидко ростуть, до першого скошування вирівнюють травостій, а з другого укосу дають досить високий урожай. Після підсівання проводять боронування і коткування.
Скошувати конюшину слід на початку цвітіння, коли вона містить найбільше поживних речовин. Запізнення зі збиранням призводить до того, що стебла рослин грубіють, в них зменшується вміст білка та збільшується вміст клітковини, що значно знижує поживну цінність корму.
Конюшину у покосах потрібно швидко висушити, щоб листочки не пересохли і не обсипались. Зелену масу спочатку прив’ялюють у покосах, а як тільки листочки висохнуть, її згрібають у валки. Сіно складають у невеликі копиці для досушування. Копиці треба кілька разів перекладати, що прискорює висихання сіна. Щоб запобігти втратам листя, яке містить найбільше поживних речовин, перевертати конюшину краще вранці, по росі, коли листя вологе і менше обсипається.
Щоб прискорити сушіння трави, використовують косарки-плющилки КПВ-3 та граблі-валкоутворювачі ГВК-6,0. Плющення трав скорочує період сушіння скошеної трави у покосах і валках у 2-4 рази. Втрати протеїну за такого способу досушування зменшуються більш як удвічі порівняно із звичайним сушінням. Крім того, для прискорення сушіння прив’ялену до 35-45% вологості траву досушують у скиртах методом активного вентилювання. Заготовляють сіно з одночасним пресуванням з валків преспідбирачами ПСБ-1,6, ПС-1,6 та ін.
Вирощування конюшини на насіння. Врожай насіння конюшини залежить насамперед від погодних умов під час цвітіння і достигання. Тепла і сонячна погода сприяє кращому запиленню її джмелями і бджолами, формуванню насіння і збиранню врожаю без втрат. Насіння можна збирати і на загальних посівах конюшини, розміщених на родючих грунтах, за умови достатнього освітлення і глибокого залягання грунтових вод. На низинних місцях конюшина розвивається дуже буйно, посіви вилягають і врожай насіння незначний. Високі врожаї насіння конюшини збирають, якщо вологість грунту до цвітіння становить 80% НВ, під час цвітіння – 60, а під час достигання – 40%. Насіння одноукісної конюшини збирають, як правило, з першого укосу другого року використання. Насіння двоукісної конюшини збирають здебільшого з другого укосу (перший укіс використовують на зелений корм, сінаж або сіно у фазі бутонізації). Насінні ділянки мають бути чистими від бур’янів, особливо повитиці, і мати вирівняний травостій. Щоб підвищити врожайність насіння конюшини, ранньою весною рекомендується вносити фосфорно-калійні добрива, а під час цвітіння вивозити до посівів пасіки.
Конюшина добре реагує на внесення борних, молібденових і мідних добрив. Бор поліпшує формування насіння, молібден прискорює утворення бульбочок на коренях конюшини, сприяє кращому засвоєнню азоту з повітря. Мідь прискорює формування хлорофілу в листках, особливо на осушених торфовищах. Урожайність насіння конюшини після внесення мікродобрив збільшується на 1 ц/га.
Для обробки насіння конюшини молібденовими добривами 100 г молібдату амонію із розрахунку на 1 га розчиняють в 1 л води і цим розчином обприскують насіння. Перед сівбою насіння можна також обпудрювати молібденовими добривами (50 г на 1 га). Позитивно позначається на врожайності насіння внесення борних добрив із розрахунку 1-1,5 кг/га діючої речовини у вигляді раннього підживлення або обприскування рослин у фазі бутонізації.
Щоб мати насіння у рік сівби, конюшину ранньою весною висівають широкорядним способом без покривної культури. Норму висіву при цьому зменшують до 10 кг/га. Надослідному полі Московської сільськогосподарської академії ім. К. А. Тимірязєва (Росія) у рік сівби зібрали по 4,4 ц/га насіння двоукісної конюшини. Останнім часом набуває поширення промислове виробництво насіння конюшини лучної у спеціалізованих насінницьких господарствах Лісостепової зони. Так, за даними Інституту землеробства і тваринництва західного регіону УААН і Житомирської державної агроекологічної академії в середньому за 3-4 роки врожайність насіння конюшини становила 1,3-1,4, а за даними Полтавської державної сільськогосподарської дослідної станції та Закарпатського інституту агропромислового виробництва УААН – 3,3-4 ц/га.
Щоб запобігти обсипанню насіння, збирання врожаю треба починати, не чекаючи повного достигання. Доцільно збирати насіння конюшини роздільним способом, коли побуріє 75% головок. Прямим комбайнуванням насінники конюшини збирають, коли побуріє 90-95% головок. Комбайни при цьому обладнують спеціальним пристроєм для витирання насіння.
Якщо конюшину збирають роздільним способом, ворох протирають на конюшинотерках СО-2. Після цього насіння очищають і просушують. Очищають насіння спочатку на зерноочисних машинах СУ-0,1, ЗМС-1А, ЗВС-20, ОС-4А, а потім остаточно завершують на машинах “Петкус” чи “Селектра”. Насіння, засмічене крупнозерною повитицею, очищають лише на електромагнітних машинах ЗМС-1 А. Просушене насіння зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...