Головна ⇒ 📌Довідник з біології ⇒ КОРІНЬ – ВЕГЕТАТИВНИЙ ОРГАН. КОРЕНЕВІ СИСТЕМИ – ОРГАНИ І ОРГАНІЗМ

КОРІНЬ – ВЕГЕТАТИВНИЙ ОРГАН. КОРЕНЕВІ СИСТЕМИ – ОРГАНИ І ОРГАНІЗМ

Біологія – універсальний довідник

БУДОВА КВІТКОВОЇ РОСЛИНИ. ФУНКЦІЇ ЇЇ ОРГАНІВ

ОРГАНИ І ОРГАНІЗМ

КОРІНЬ – ВЕГЕТАТИВНИЙ ОРГАН. КОРЕНЕВІ СИСТЕМИ

Корінь – осьовий підземний орган, радіально симетричний. Росте у довжину завдяки поділу і наступному росту клітин верхівкової твірної тканини.

Мал. 10. Вегетативна (А) і генеративна (Б) бруньки (зовнішній вигляд і розріз):

1 – брунькова луска; 2 – конус наростання; 3 – зачаткові листки; 4 – зачаткові бруньки; 5 – зачаткове стебло; 6 –

зачаткове суцвіття

Функції кореня. Корінь закріплює рослину в грунті, поглинає з неї воду і мінеральні солі, нагромаджує у клітинах запасні речовини, синтезує ряд життєво важливих для рослини сполук (амінокислоти, гормони, вітаміни й ін.) втягує в грунт у багаторічних рослин основи пагонів з бруньками відновлення; проводить розчини поживних речовин по провідних тканинах; дає початок (за наявності придаткових бруньок) новим надземним пагонам, які, віддалившись від материнського організму, стають самостійними рослинами. Рух розчинів по судинах у висхідному напрямку забезпечується так званим кореневим тиском,

активним нагнітанням розчинів у судини живими клітинами кореня.

Зони кореня. Верхівка кореня (конус наростання) захищена чохликом (ковпачком), утвореним декількома шарами клітин. Під ковпачком знаходиться зона поділу; над нею – зона активного росту; тут клітини ростуть, значно збільшуючи свої розміри. Потім вони починають змінюватися (диференціюватися) і набувають вигляду і властивостей, що відповідають тій тканині, до складу якої вони увійдуть. Цю частину кореня називають зоною диференціації. За нею, вище, знаходяться постійні тканини. Це – покривна тканина, або ризодерма, основна і провідна тканини.

Частина клітин ризодерми утворює вирости – кореневі волоски. Завдяки кореневим волоскам збільшується всмоктувальна поверхня кореня і зростають його опорні властивості. Ділянка кореня з ризодермою називається зоною всмоктування або зоною кореневих волосків. Вище цієї зони покривна всмоктувальна тканина (ризодерма) відмирає і злущується. Однак довжина зони (1-4 мм) не вкорочується, тому що з боку зони диференціації йде її відновлення в міру росту кореня у довжину. За зоною всмоктування, де ризодерма відсутня, захисну функцію виконує зовнішній шар клітин кори – екзодерма. Захисні якості екзодерми підвищуються в результаті окоркування її оболонок; клітини цієї тканини щільно прилягають одна до одної.

За зоною всмоктування розташовані зона галуження (тут відростають бічні корені) і проведення речовин. Між зонами кореня чітких меж немає (мал. 11).

Мал. 11. Зони кореня

Внутрішня будова кореня. Під мікроскопом на поперечному зрізі кореня в зоні всмоктування видно його будову на клітинному і тканинному рівнях (мал. 12). На поверхні кореня – ризодерма, під нею – кора. Зовнішній шар кори – екзодерма, всередині і від неї – основна паренхіма. Її тонкостінні живі клітини виконують запасаючу функцію, проводять розчини поживних речовин у радіальному напрямі – від всмоктувальної тканини до судин деревини. У них же відбувається синтез життєво важливих для рослини органічних речовин. Проведення речовин у корі здійснюється по симпласту (через протопласт клітин) і по апопласту (по міжклітинниках і оболонках клітин). Внутрішній шар кори – ендодерма. Розчини поживних речовин, що поступають із кори в центральний циліндр, через клітини ендодерми проходять тільки по симпласту. Пройти розчинам по апопласту через ендодерму неможливо через відсутність міжклітинників і наявність в ендодермальних клітинах видозмінених оболонок, що не пропускають розчинів.

Мал. 12. Клітинна будова кореня в зоні всмоктування;

І – ризодерма; II – первинна кора; III – центральний циліндр;

1 – екзодерма; основна паренхіма; З – ендодерма; 4 – перицикл; 5 – деревина; 6 – луб; а – рух розчинених речовин по симпласту; б – рух розчинених речовин по апопласту

Кора оточує центральний циліндр кореня. Вона межує з шаром клітин, які довго зберігають здатність до поділу. Це – перицикл. Клітини перициклу дають початок бічним кореням, додатковим брунькам (вони є, наприклад, на коренях обліпихи, осики, осоту польового, малини) і вторинним твірним тканинам (якщо такі закладаються).

Всередині від перициклу, у центрі кореня, знаходяться провідні тканини; луб і деревина. Разом вони утворюють радіальний (за взаємним розташуванням лубу і деревини) провідний пучок.

Різноманітність коренів за походженням. Корені за походженням різні. Це – головний корінь, початок якому дає зародковий корінець насінини; його ще називають коренем І порядку; бічний корінь – корінь, який виник збоку на іншому корені завдяки його розгалуженню. Бічні корені можуть бути II порядку (з’являються збоку на корені І порядку), III порядку і т. д. Додаткові корені утворюються на пагонах.

Коренева система. Сукупність усіх коренів рослини називають кореневою системою. За формою вона може бути мичкуватою (наприклад, у жовтецю їдкого, первоцвіту весняного, пшениці м’якої) і стрижневою (у лопуха великого, конюшини гірської, кульбаби лікарської) (мал. 13).

Мал. 13. Типи кореневих систем.

За формою: А, Б – стрижнева, В, Г – мичкувата;

За походженням: А – система головного кореня (є головний корінь і бічні); Б, В – змішана коренева система (система головного кореня і додаткові корені);

Г – додаткова коренева система (головного кореня нема, є додаткові і бічні); 1 – головний корінь; 2 – бічний корінь; 3 – додатковий корінь

Мичкувата коренева система утворена додатковими коренями; головний корінь відсутній, а якщо він зберігається, то не виділяється серед додаткових; розгалужуючись, додаткові корені дають початок бічним.

У стрижневій кореневій системі переважає головний корінь; всі інші корені займають підпорядковане положення.