Головна ⇒ 📌Історія ⇒ Курс Джавахарлала Неру та Індіри Ганді у внутрішній та зовнішній політиці

Курс Джавахарлала Неру та Індіри Ганді у внутрішній та зовнішній політиці

ТЕМА 6. РОЗВИТОК ПРОВІДНИХ КРАЇН АЗІЇ, АФРИКИ ТА ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ – НА ПОЧАТКУ ХХІ СТ.

§ 24. Індія

2. Курс Джавахарлала Неру та Індіри Ганді у внутрішній та зовнішній політиці.

Першим прем’єр-міністром незалежної Індії став Джавахарлал Неру. Після вступу Індії на шлях незалежності розпочалася нова епоха в житті її народу, перед яким постало історичне завдання – подолання колоніального минулого та вибір нового шляху розвитку.

Економічний курс Дж. Неру передбачав створення державного сектору в промисловості,

покликаного зайняти передові позиції. Держава також опікувалася приватним капіталом, який зміцнював свої позиції. Крім того, створювався змішаний сектор, фінансування якого здійснювалось і державою, і приватними особами (переважно це були підприємства сучасних галузей економіки). Отже, промисловість мала три сектори:

– державний – важка промисловість, енергетика, транспортні засоби, зв’язок;

– змішаний – сучасні галузі економіки;

– приватний – легка та харчова галузі.

Індустріалізація Індії збіглася з початком НТР у розвинених країнах. Через це, за образним висловом Дж.

Неру, Індійському Союзу “перш ніж навчитися ходити, довелося вчитися бігати”. Уряд ІНК докладав великих зусиль для створення в країні сучасних галузей промисловості, що потребувало величезних капіталовкладень, яких постійно не вистачало.

Західні країни, насамперед Велика Британія та США, ділилися з Індією своїм технічним досвідом, надавали кредити, укладали кошти в індійську промисловість. Конкуренція на індійському ринку змушувала західних підприємців пом’якшувати умови надання допомоги.

З 1955 р. швидкими темпами почали розвиватися економічні відносини між Індією та СРСР. У грудні 1953 р. була підписана перша радянсько-індійська торговельна угода про радянську участь у будівництві в м. Бхілаї металургійного заводу потужністю 1 млн т сталі на рік із перспективою наступного розширення заводу у 2,5 раза.

За роки незалежності Індія досягла великих успіхів у розбудові економіки. Почали розвиватися нові сучасні галузі промисловості – аерокосмічна, приладобудівна, нафтохімічна та ін. Індія виготовляє електронну апаратуру, легкові автомобілі, ліки тощо.

В аграрній сфері стан справ був значно гіршим. Головна соціальна проблема індійського села – малоземелля більшості сільських трудівників – вирішувалася з величезними труднощами. Уряд ліквідував інститут посередників, які орендували

Металургійний завод у м. Бхілаї

Землю в поміщиків, а потім віддавали її в суборенду селянам, увів фіксовану орендну плату, у деяких районах викупив частину поміщицьких земель і передав її селянам. Однак сутність аграрної політики ІНК зводилася до розвитку великих господарств, які мали б високу продуктивність.

У зростанні виробництва зернових певну роль відіграла “зелена революція” – комплекс агротехнічних заходів, пов’язаних із застосуванням високоврожайних сортів культур, добрив, сучасної сільськогосподарської техніки. Однак “зелена революція” мала обмежений характер. Вона охопила порівняно невелику кількість поміщицьких і заможних господарств, оскільки потребувала значного збільшення капіталовкладень.

Зовнішньополітичний курс ІНК в 1947-1964 pp. вирізнявся чіткістю позицій у таких основоположних питаннях, як боротьба за мир, безпеку та співробітництво, протидія агресії, колоніалізму та расизму.

Разом із чотирма країнами Азії (Пакистан, Індонезія, Бірма, Цейлон) Індія стала ініціатором скликання конференції в індонезійському м. Бандунг у квітні 1955 р. У її роботі взяли участь керівники урядів 29 держав Азії та Африки. Бандунзька конференція, на якій провідна роль належала Індії та КНР, які виступили від імені більшості населення земної кулі (понад 2,5 млрд) на підтримку миру та національної свободи.

Дж. Неру і його країна стояли біля витоків руху неприєднання. За ініціативою Індії, Індонезії та Югославії у вересні 1961 р. в Белграді відбулася Перша конференція керівників держав і урядів 25 країн, що не приєдналися.

Однак серйозних ускладнень у ті роки набули відносини з Китаєм. Наприкінці 1950-х – на початку 1960-х років КНР висунула претензії на деякі райони в Гімалаях, провадила шовіністичну політику стосовно народів Тибету. Це призвело до втечі з Тибету до Індії далай-лами1 – “живого бога” всіх буддистів. Підтримка далай-лами індійським урядом погіршила відносини між державами. Спалахнув збройний конфлікт. Китайські війська захопили частину індійської території в Гімалаях. Ці негаразди згубно вплинули на стан здоров’я Дж. Неру, і в травні 1964 р. він помер. Його смертю завершилася ціла епоха в житті незалежної Індії. Більшою мірою, ніж будь-хто інший, Дж. Неру був творцем політичної системи країни та її зовнішньої політики.

Світова енергетична криза в середині 1973 р. – на початку 1974 р. призвела до кількаразового збільшення витрат на імпорт нафти, за рахунок якої покривалися 2/3 потреб Індії в цьому виді сировини. Сталося різке зниження рівня виробництва в енергетиці, що негативно позначилося на промисловості. Зростали ціни та інфляція. Страшна посуха, що тривала чотири роки поспіль, завдала тяжкого лиха сільському господарству. Життєвий рівень населення, і без того невисокий, знижувався. Незважаючи на оголошений урядом Індіри Ганді курс на досягнення – економічної самостійності, Індія мусила знову брати великі іноземні позики. В умовах економічної кризи наростав спротив опозиції. За цієї ситуації уряд змушений був 26 червня 1975 р. запровадити в країні надзвичайний стан.

1 Далай-лама – титул глави ламаїстської церкви в Тибеті.

Індіра Ганді

Тим часом опозиція консолідувала свої сили. Депутати парламенту від правих партій об’єдналися в “Джаната парті” (Народна партія), яка у 1977 p., прийшла до влади, але не могла втримати її надовго.