ЛЮЦЕРНА – БАГАТОРІЧНІ БОБОВІ ТРАВИ
КОРМОВІ ТРАВИ
9.3. БАГАТОРІЧНІ ТРАВИ
9.3.1. БАГАТОРІЧНІ БОБОВІ ТРАВИ
9.3.1.3. ЛЮЦЕРНА
ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. Люцерна належить до найстародавніших кормових культур. У Середній Азії та на Закавказзі вона була відома 2,5 тис. років тому. В Україні люцерну почали вирощувати у 60-х роках XIX ст. спочатку на Полтавщині, Поділлі, а потім на півдні.
Нині люцерну вирощують у всіх частинах світу. Світова посівна площа її становить понад 30 млн га. В Україні люцерна займає 700-800 тис. га. Найбільші площі люцерни розміщені у районах Середньої Азії, на
Люцерна як кормова культура цінна тим, що швидко відростає після скошування (З-4 рази на літо) і впродовж літа у господарствах мають поживний корм. Вирощують її на зелений корм, сіно і для виготовлення трав’яного борошна. Люцерна, зібрана перед цвітінням, є цінним кормом для молочних корів, свиней і молодняку. Птиці згодовують зелену масу люцерни і трав’яне борошно.
Люцерна має велике агротехнічне значення. Вона нагромаджує велику кількість органічної речовини у вигляді кореневих решток, збагачує грунт на азот (до 200 кг/га) і поліпшує його фізичні властивості. Люцерна є добрим попередником для технічних, зернових і просапних культур, зокрема для бавовнику.
За умов інтенсивної технології вирощування збирають 80-100 ц/га сіна люцерни, а на зрошуваних землях урожайність її досягає 200-300 ц/га. Наприклад, за даними Інституту зрошуваного землеробства УААН, урожайність зеленої маси становила 703 ц/га (з п’яти укосів).
БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА. Люцерна (Medicago L.) належить до родини Бобових. Трапляється близько 35 її видів, з яких більшість багаторічні, а деякі – дво – й однорічні. Господарське значення мають люцерна посівна (М. sativa), жовта (M. falcata), гібридна (М. media), голуба (М. соеrulea) і хмелеподібна (М. lupulina).
Люцерна посівна має розвинену кореневу систему. Головний стрижневий корінь її розвивається дуже швидко, часто довжина його досягає 8 м і більше. Основна маса коренів розміщується у грунті до глибини 40 см. Завдяки цьому люцерна може засвоювати поживні речовини і вологу з глибоких шарів грунту, чим і пояснюється її висока посухостійкість. Квітки лілово-фіолетові, суцвіття – китиця. Стебло округло-ребристе, від 70 до 150 см заввишки. Листки трійчасті, яйцеподібні, у верхній частині з країв зазублені. Плід – спірально скручений біб, що містить 4-8 дрібних жовтих, жовто-бурих ниркоподібних насінин. Маса 1000 насінин – 1-2,6 г.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ. Люцерна досить зимостійка культура, у безсніжні зими витримує зниження температури до мінус 25 °С. Під сніговим покривом посіви її не вимерзають за температури до мінус 40 °С і нижче. Насіння проростає за температури 5-6 °С, а сходи переносять приморозки мінус 5-6 °С. Навесні люцерна починає розвиватися за температури 8-10 °С. Характеризуючись стійкістю до суворих кліматичних умов і високою врожайністю, люцерна досить поширена і в північних районах.
Люцерна посівна належить до рослин довгого дня. Це світлолюбна рослина, яка погано витримує затінення, особливо на початку росту. До родючості грунту люцерна досить вимоглива. Найвищі врожаї збирають на родючих, глибоких і багатих на сполуки кальцію грунтах. Не витримує люцерна близького залягання грунтових вод. Найпридатнішими для її вирощування є грунти, що мають рН = 7. В умовах зрошуваного землеробства вона запобігає засоленню грунтів. Добре розвивається люцерна на піщано-глинистих грунтах з достатнім умістом гумусу і незначним умістом сполук кальцію або мергелю у глибше розміщених горизонтах.
Люцерну скошують 2-3, а на зрошуваних землях – 4-5 разів. У лісостепових районах люцерна росте у травостої протягом 3-6, а в степових – 3-4 років і довше, однак за сприятливих умов вирощування посіви її високопродуктивні.
Люцерну посівну вирощують у чистих посівах та в сумішках зі злаковими травами. У районах достатнього зволоження її висівають з кострицею лучною, грястицею збірною, райграсом високим і багатоукісним, а в посушливих степових районах – зі стоколосом безостим, житняком, пирієм безкореневищним і райграсом високим. В умовах зрошення високі врожаї збирають при вирощуванні з райграсом багатоукісним і грястицею збірною. Тваринницькі господарства трирічні посіви люцерни іноді використовують як пасовища для молодняку великої рогатої худоби.
Люцерна жовта має добре розвинену кореневу систему, більш посухо – і зимостійка, ніж посівна. Часто трапляються дикорослі її види. Квітки жовті, зібрані в китиці. Боби серпоподібні, іноді майже прямі. Насіння дрібне, жовте, ниркоподібне. Маса 1000 насінин – 0,9-1,2 г. Листки трійчасті, вузенькі. Люцерна жовта менш урожайна, ніж посівна, і погано відростає після скошування, тому поширена менше. Однак люцерна жовта добре росте на засолених грунтах.
Люцерну гібридну отримали схрещуванням посівної люцерни з жовтою. Її рослини мають квітки різнозабарвлені – сині або жовті, зрідка строкаті. Синьогібридна люцерна поширена переважно у лісостепових, а жовтогібридна – у південно-східних посушливих районах.
Люцерна голуба характеризується високою посухостійкістю і трапляється у посушливих районах Закавказзя та на Прикаспійській низовині. Квітки фіолетово-голубі або світло-сині. Досить високі врожаї люцерни голубої збирають у посушливих районах. Вона витримує засолення грунту.
Люцерна хмелеподібна – одно – або дворічна культура. Дикорослі види її ростуть на різних грунтах у багатьох регіонах країни, за винятком посушливих районів. Квітки жовті, зібрані у невеликі китиці, подібні до шишок хмелю. У країнах Західної Європи її часто підсівають навесні до озимих або ярих зернових культур, щоб мати зелений корм, сіно або використовувати як пасовище після збирання врожаю. Люцерну хмелеподібну часто вирощують на зелене добриво. Придатна для сівби на сухих легких грунтах.
СОРТИ. В Україні найпоширеніші селекційні й місцеві сорти синьогібридної люцерни. До районованих сортів належать такі.
Зайкевича – найпоширеніший сорт в Україні. Середньостиглий, високоврожайний, досить посухостійкий і зимостійкий. Вимерзає тільки у суворі безсніжні зими. Дає два-три і навіть чотири укоси за рік. Висота рослини до 1 м.
Веселоподолянська II – середньостиглий, високоврожайний, досить посухо – і зимостійкий сорт. Росте на засолених грунтах. Забарвлення квіток різноманітне – зеленувато-жовте, жовтувато-синє і майже біле з синім відтінком. Висота рослини до 90 см. За літо дає два укоси сіна. Районований у степовій, лісостеповій і поліській зонах
Херсонська 7-середньостиглий сорт. Рослини до 80 см заввишки. В умовах зрошення збирають 530-587 ц/га зеленої маси і 158-185 ц/га сіна. Районований у степовій зоні.
Надєжда – середньостиглий, урожайний сорт. Стебла заввишки до 100 см. За літо при зрошенні дає до чотирьох укосів. Середня врожайність зеленої маси становить 580, насіння – 4-5 ц/га. Районований у степовій, лісостеповій та поліській зонах.
Верко – більш скоростиглий, ніж інші сорти, урожайний сорт. Висота куща досягає 1 м. Районований у лісостеповій і поліській зонах.
Ярославна – урожайний, зимостійкий, стійкий проти полягання, придатний для вирощування за низьких температур та високій вологості сорт. Кущ прямостоячий із тонкими стеблами. Районований у степовій, лісостеповій та поліській зонах.
Любава – високоврожайний, середньостиглий сорт, утворює напіврозлогий кущ зі слабо опушеними стеблами. Суцвіття – овально-циліндрична густа китиця з фіолетово-строкатими квітками. Стійкий проти обсипання насіння і до полягання. Районований у лісостеповій зоні.
Регіна – високоврожайний, середньостиглий прямостоячий кущ із м’яких трохи опушених стебел заввишки 60-100 см. Суцвіття – овально-циліндрична китиця з квітками переважно синього кольору. Боби середні, бурі з нещільною спіраллю. Стійкий проти обсипання насіння і полягання, зимостійкий. Кормова цінність висока. Районований у лісостеповій і степовій зонах.
Роксолана – високоврожайний, середньостиглий, утворює прямостоячий кущ зі слабко опушених стебел заввишки 70-105 см. Суцвіття – овально-циліндрична китиця з квітками синьо-фіолетового кольору. Боби середні, коричневі. Зимостійкий. Кормова цінність висока. Районований у поліській і лісостеповій зонах.
Незначне поширення мають сорти Вінничанка, Херсонська 9, Радуга, Майя (Франція), Унітро.
Технологія вирощування. Люцерна досить вибаглива до чистих від бур’янів грунтів. Кращими попередниками для безпокривних її посівів є кукурудза, озимий ріпак та озима пшениця після чистого пару. За менш сприятливих грунтово-кліматичних умов її доцільніше висівати без покривної культури. Зяблеву оранку під люцерну проводять на глибину 25-30 см.
Люцерна забирає з грунту значно більше поживних речовин, ніж зернові культури, а калію та кальцію навіть більше, ніж технічні. Вона добре реагує на внесення органічних добрив (гною або компосту) під попередник. У степових районах гною вносять 20, а в районах достатнього зволоження – 30-40 т/га. На опідзолених грунтах ефективне вапнування. На важких грунтах вносять гашене вапно, а на легких – мелений вапняк. Вапна вносять 10-20 ц/га. На засолених грунтах ефективно вносити гіпс (3-5 т/га) і 20-30 т/га гною.
Крім основного добрива, внесеного під попередник, щороку рекомендується вносити фосфорно-калійні добрива (Р40-60К60-80). Під час сівби місці становить два-три роки. Найбільша врожайність сіна в середньому за чотири роки була на другий (132 ц/га) і на третій (102 ц/га) рік.
На сіно люцерну скошують на початку цвітіння, коли зацвітає 10- 20% рослин. Якщо травостій скошують пізніше, у сіні зменшується вміст білка і знижується врожай сіна наступних укосів. Люцерну для виготовлення трав’яного борошна скошують перед цвітінням, коли рослини містять багато білка.
Щоб листя під час сушіння менше обсипалося, скошену на сіно люцерну після прив’ялювання згрібають у валки. Сушать її так само, як і конюшину.
Насіння люцерни можна збирати з господарських посівів. Під насінники виділяють посіви другого-третього року використання з незабур’яненим і здоровим травостоєм. Рано навесні люцернище боронують. Залишки стерні згрібають, вивозять з поля і спалюють, оскільки в них можуть бути личинки шкідників, які згодом пошкоджуватимуть посіви. Одночасно з боронуванням вносять фосфорно-калійні добрива (Р30-40K40). У районах, сприятливих для вирощування люцерни (коли навесні вона буйно росте і може навіть вилягати), перший укіс використовують на сіно у період бутонізації, а другий залишають на насіння. Під час цвітіння після першого скошування тепла й сонячна погода сприяє кращому формуванню насіння.
Люцерну на насіння сіють широкорядним способом рано навесні або влітку. Висівати її можна у чистому вигляді або як підпокривну культуру. У широкорядних посівах завдяки кращому освітленню і зрідженому травостою люцерна добре розгалужується і вже в рік сівби можна зібрати 2-5 ц/га насіння.
Насіння люцерни збирають так само, як і конюшини лучної. Люцерна достигає нерівномірно. Збирання починають тоді, коли побуріє 60-70% бобів. Пряме комбайнування застосовують при побурінні 90-95% бобів. Після комбайнування ворох обмолочують на спеціальних молотарках-терках, а насіння очищають на сортувальних та інших машинах.
ПЕРЕДОВИЙ ДОСВІД ВИРОЩУВАННЯ ЛЮЦЕРНИ НА НАСІННЯ. У спеціалізованих господарствах для вирощування багаторічних трав (Кіровоградська область) розроблено технологію збирання насіння люцерни. У таких господарствах збирають не менше ніж 4 ц/га насіння люцерни, а валовий збір його становить 400-500 т. Насінники люцерни розміщують на малогумусних чорноземах після озимих і ярих зернових. Зяблеву оранку проводять на глибину 30-32 см з одночасним внесенням 30 т/га гною і повного мінерального добрива (N40Р100К80). Азотні добрива вносять із тим розрахунком, щоб задовольнити потреби люцерни в азоті у період, коли в грунті ще не відбувається азотфіксуюча діяльність бульбочкових бактерій.
Навесні поле шлейфують і боронують. Передпосівну культивацію здійснюють культиваторами УСМК-5,4А на глибину загортання насіння (2-3 см). Висівають сорти люцерни Херсонська 9, Радуга, Зайкевича, Ярославна та інші сівалкою СЗТ-3,6 широкорядним способом з міжряддям 45-60 см. Сіють люцерну рано навесні для збирання насіння у рік сівби, а також улітку на початку серпня. Норма висіву становить 2-3 кг/га. На таких посівах велика площа живлення рослин, вони краще освітлюються, боби зав’язуються у всіх ярусах – від нижнього до верхнього. У фазі 5-6 листочків розпушують міжряддя і для знищення двосім’ядольних бур’янів обробляють посіви базаграном, 48% в. р., 2 л/га. На вегетуючих посівах ефективні також гербіциди набу, 20% к. е., 4-5 л/га; поаст, 20% к. е., 4-5 л/га.
Уперше посіви підкошують у фазі стеблування і початку бутонізації. Підкошування підвищує ефективність боротьби зі шкідниками – фітономусом, люцерновим клопом, квітковим комариком.
Проти шкідників за потреби застосовують такі препарати: антіо 25% – 0,24 л/га, базудин 60% – 2 л/га, децис 2,5% – 0,5 л/га.
Люцерна є типовою ентомофільною рослиною і запилюється за допомогою бджіл і джмелів. Насінні посіви люцерни бажано розміщувати біля місць гніздування диких бджіл (природні кормові угіддя).
Весняне згрібання залишків стерні і пожнивних решток, розпушування міжрядь культиваторами в агрегаті з боронами знищує люцернову совку та багато інших шкідників. Так, кількість лялечок люцернової совки після цих заходів зменшується в грунті більш як на 75%.
Насіння люцерни збирають роздільним способом комбайном з пристосуванням ПС-54-108 А (валки підбирають тільки на першій швидкості). Люцернову солому обмолочують повторно. Після збирання насіння очищають на машинах ОС-45. Насінництво люцерни забезпечує господарствам значні доходи, а також комбікорми.
Вирощування люцерни на насіння на зрошуваних землях. Наукові дані, а також досвід спеціалізованих господарств свідчать про те, що на зрошуваних землях у степових районах країни можна мати по 3-5 ц/га і більше насіння люцерни. На зрошуваних землях у Херсонській, Одеській, Миколаївській, Запорізькій і Донецькій областях та в Автономній Республіці Крим організовано насінницькі господарства з вирощування насіння люцерни.
При вирощуванні люцерни на насіння потрібно створити оптимальний режим зрошення, добре розвинений травостій, забезпечити ефективну боротьбу зі шкідниками, хворобами і бур’янами.
При виборі поля враховується можливість запилення рослин бджолами. На зрошуваних землях природне гніздування бджолиних сімей спостерігається в лісосмугах, уздовж доріг, магістральних каналів, недалеко від яких треба розміщувати насамперед насінники люцерни.
Фосфорні добрива (Р90-100) вносять восени під основний обробіток грунту, а калійні – на грунтах з низьким вмістом калію. Для знищення багаторічних бур’янів і поліпшення повітряного режиму проводять пошаровий обробіток грунту.
Після збирання попередника проводять дискування грунту на 6-8 см, а в міру відростання бур’янів – повторне лущення важкими дисковими боронами на глибину 10-12 см або лемішними лущильниками на 12-14 см. У разі повторного відростання бур’янів застосовують зяблеву оранку на глибину 27-30 см. Восени проводять дискування навскіс до напряму оранки. Поверхню поля вирівнюють планувальниками П-4, ПА-3.
За весняної широкорядної сівби люцерна цвіте і формує врожай насіння на першому році життя.
На широкорядних посівах упродовж вегетації проводять розпушування міжрядь культиваторами КРН-4,2 з одночасним унесенням добрив на глибину 8-10 см.
На півдні країни за умов тривалого вегетаційного періоду другі укоси бувають іноді врожайніші, ніж перші.
Оптимальну вологість грунту впродовж вегетації забезпечують диференційованим поливним режимом з урахуванням випадання атмосферних опадів, запасів вологи в грунті та року використання травостою.
Щоб мати дружні сходи люцерни при весняних строках сівби, восени попереднього року проводять вологозарядковий полив, а на літніх посівах – навесні і влітку. Коли висота рослин досягне 8-10 см, застосовують перший вегетаційний полив нормою 300-350 м3/га. До кінця вегетації травостою першого року життя вологість грунту підтримують на рівні 75-80% НВ. Восени під урожай другого року за місяць до закінчення вегетації проводять вологозарядковий полив нормою 800 м3/га. Зрошувальна норма для травостою першого року становить 1200-1800 м3/га.
Дослідні дані Інституту зрошуваного землеробства УААН і Херсонського державного сільськогосподарського інституту свідчать про те, що в степових районах країни оптимальні умови для формування насіння люцерни можна створити за вологості грунту в 70-сантиметровому шарі 70- 75% до бутонізації і 60% під час цвітіння і формування бобів. Для створення таких умов у звичайні роки проводять полив у фазі бутонізації нормою 700-800 м3/га.
Люцерну на насіння залежно від стану погоди збирають прямим або роздільним способом. Прямим комбайнуванням збирають у суху жарку погоду, коли насінні посіви достигають рівномірно. Очищене насіння зберігається за вологості 13%.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...