Людський потенціал – сукупність втілених у людині природних і творчих здібностей, таланту та інтелекту, рівня освіти, кваліфікації, стану здоров’я та їх здатність давати дохід. Вкладення в робочу силу – освіту, кваліфікацію, охорону здоров’я, культуру – формують нову інтегровану якість, що є новою найважливішою формою національного багатства. Про ефективність вкладень капіталу у Л. п. свідчить те, що в 60-х XX ст. у США норма віддачі від інвестицій в освіту перевищувала 10%, а від вкладень в акції – близько 6%, в облігації – близько
2%. Для вимірювання якості Л. п. у світовій практиці застосовують індекс людського розвитку (див. Індекс людського розвитку). До групи країн з високим рівнем розвитку Л. п. наприкінці 90-х входили 45 країн світу, які мали такі показники: реальний ВВП на душу населення в середньому понад 22 тис. дол., індекс рівня освіти – 0,95, рівень грамотності дорослого населення – 98,3%, очікувану тривалість життя при народженні – 77 років. До групи з середнім рівнем розвитку Л. п. – 94 країни: реальний ВВП на душу населення в середньому – близько 3350 дол., індекс рівня освіти – 0,72, рівень грамотності дорослого населення — 75,9%,
очікувана тривалість життя при народженні – 66,6 років. Решта країн – країни з низьким рівнем розвитку Л. п. Індекс розвитку Л. п. також залежить від таких соціальних показників, як соціально-політичної стабільності в країні, законності і порядку, захищеності від корупції, диференціації доходів та взаємної довіри. Так, 2000 цей індекс був найвищим в Канаді (0,941), оскільки диференціація доходів між 20% найбагатших і найбідніших верств населення становила 3,6%, захищеність від корупції – 0,9% (оцінка давалась від 0 до 10 балів), законність і порядок – 6% (оцінка від 0 до 6 балів), а соціальна політична стабільність – 1,38 (оцінка від мінус 2,5 до плюс 2,5 балів). В Росії ці показники відповідно становили: 0,781; 12,2%; 2,3; 3,0; мінус 0,41. Л. п. відіграє також найважливішу роль у досягненні конкурентних переваг країни на світовому ринку. Глобалізація економіки, загальнопланетарний процес інтернаціоналізації національних та регіональних систем у суперечливій та конфліктній формі транснаціоналізації, тобто взаємопроникнення та діалектичного заперечення розвиненими країнами слаборозвинених внаслідок різноспрямованості впливу глобалізації, висуває нові вимоги до виробництва й загострює проблеми міжнародної конкуренції, що у кінцевому підсумку вимагає нових вкладень у збереження і розвиток Л. п., вплив якого здійснюється через інші елементи продуктивних сил. Через відплив за кордон кваліфікованої робочої сили та спеціалістів вищої кваліфікації, що є носіями знань та інформації, ресурс людського фактора знецінюється. Крім того, інвестиції в освіту, підвищення кваліфікації, науку, охорону здоров’я стимулюють попит, удосконалюють його структуру, а отже, сприяють зростанню конкурентоспроможності країни. В Україні впродовж 90-х XX ст. – початку XXI ст. відбувалось значне руйнування Л. п. Враховуючи негативний досвід реформ у нашій країні, Росії та деяких інших країнах з перехідною економікою, економічному розвитку повинен передувати соціальний, а найефективнішою є політика, яка забезпечує зростання обох цих показників (як це було в Угорщині). Світовий досвід засвідчує, що соціальні пріоритети повинні най – ретельніше враховуватися саме в періоди глибокої кризи, як це було, наприклад, у США у 1929-1933.
Loading...