Механізм забезпечення економічної безпеки країни – сукупність інституційних та організаційних структур і комплекс використовуваних ними форм й методів з метою послаблення й усунення внутрішніх і зовнішніх загроз існуванню країни в економічній сфері. Важливими передумовами дії М. з. е. б. к. є обгрунтування стратегії й тактики забезпечення економічної безпеки, виділення найважливіших індикаторів (показників) безпеки, групування їх за спорідненими ознаками, моніторинг чинників, що підривають стійкість економічної системи та ін. Стратегія
економічної безпеки країни – чітке обгрунтування основної мети і довготермінова політика та план дій держави щодо усунення загроз існуванню й розвитку національного господарства. Дії української держави у цій сфері мають передбачати усунення найважливіших загроз економічній системі, спрямованій на задоволення потреб та інтересів тих верств населення, які створюють основну масу матеріальних і нематеріальних (в т. ч. духовних) благ. Якщо економічна система побудована на відчуженні переважної більшості найманих працівників від власності і влади, від управління власністю, то її, з точки зору національних
інтересів, недоцільно захищати від внутрішніх загроз, усунення яких сприяє збагаченню лише правлячої еліти. Внутрішніми загрозами для України в межах продуктивних сил на початку XXI ст. є: нижчий ніж у більшості розвинених країн світу загальноосвітній, професійний та культурний рівні людини-працівника, її економічного мислення, декваліфікація значної частини найманих працівників унаслідок масового безробіття, відсутність належних умов праці для значної кількості зайнятих, критичний стан здоров’я більшості населення, відсутність відтворення переважної більшості населення як біологічного типу (див. Демографічна криза) та ін. У сфері технікоекономічних відносин внутрішніми загрозами є: низька частка торгівлі України машинами, устаткуванням, готовими виробами (інформаційно та інтелектуально насиченою продукцією), ліцензіями, інжиніринговими та управлінськими послугами, незначна участь у міжнародному поділі праці та ін. У межах технологічного способу виробництва – низька продуктивність праці, високі енергомісткість, матеріаломісткість, фондомісткість продукції; значна частка технологічного способу виробництва, що базується на ручній праці (понад 40%), на машинній праці, але з низькою якістю техніки (майже 50%), та надзвичайно низька – способу виробництва, що базується на автоматизованій праці неналежної якості (менше 10%), тобто технологічна відчуженість працівників від засобів виробництва, відсутність могутніх національних компаній, спроможних конкурувати з іноземними ТНК, глибока екологічна, продовольча криза та ін. У сфері організаційно-економічних відносин – низькі рівень та якість маркетингових досліджень, особливо міжнародних, упровадження досконалих організаційних структур (дивізіональної та ін.) управління підприємствами, управлінського апарату на мікро – і мак – рорівнях, добір кадрів здебільшого не за професіональними ознаками, корумлованість державних чиновників та ін. (ситуація у цій сфері стала поліпшуватись з 2005). У межах відносин економічної власності – посилення соціально-економічного відчуження найманих працівників від власності на засоби виробництва та його результати, від управління власністю, наближена до тотальної приватизація кланово-номенклатурною елітою державної власності, в т. ч. стратегічних об’єктів, необгрунтоване руйнування навіть рентабельних колективних сільськогосподарських підприємств, диспаритет цін на сільськогосподарські та промислові товари, які закуповує село, відсутність якісної реалізації власності на робочу силу у формі заробітної плати (через це вона не виконує своїх функцій), соціальних виплат та ін., узурпація трудової колективної власності директорським корпусом та іншими представниками економічної еліти, високий рівень економічної злочинності, значна диференціація доходів най – бідніших і найбагатших верств населення. У межах суспільного способу виробництва – конфлікт між продуктивними силами і відносинами економічної власності, передусім між потребами та інтересами людини-працівника і відносинами економічної власності, потребами в розвитку науки та економічною власністю, низький рівень розвитку економічної (доріг, водогонів та ін.) та соціальної (закладів освіти, охорони здоров’я та ін.) інфраструктури, мізерний рівень доходів переважної більшості населення і формування у 90-х суспільного способу виробництва взірця XIX ст. та ін. У межах господарського механізму – домінування ринкових важелів саморегулювання економіки, переважання адміністративних важелів над економічними, відсутність конструктивної структурної, інвестиційної, інноваційної, фінансової, грошово-кредитної, аграрної, цінової та інших форм економічної політики, а також механізму використання економічних законів, всебічного розвитку людини. У межах економічного способу виробництва – високі темпи інфляції, значна частка тіньової економіки (до 50%), великий державний борг (з урахуванням невиплат трудових заощаджень – понад 130 млрд грн), зовнішній борг, низька конкурентоспроможність країни, відсутність національного економічного демократичного планування та ін. Основними зовнішніми економічними загрозами для існування України є прихований диктат міжнародних фінансово-кредитних організацій (зокрема МВФ) та окремих країн у провадженні зовнішньої та внутрішньої політики, відсутність власної досконалої моделі соціально-економічного розвитку, політика лібералізму, що призвела до втрати значної частини внутрішнього ринку, значна енергетична залежність від одного джерела та ін. Із перелічених внутрішніх і зовнішніх економічних загроз (крім них, існують ще соціальні, політичні, правові, військові, психологічні та ін.) необхідно вирішити спершу найнебезпечнішу, оскільки М. з. е. б. к. передбачає певну послідовність використовуваних інституційними та організаційними структурами методів, способів, конкретних дій, спрямованих на послаблення, а відтак – і повне усунення таких загроз. Цією загрозою є соціально-економічна діяльність самої держави в інтересах кланово-номенклатурної еліти, ігнорування інтересів переважної більшості населення, які створюють основну масу матеріальних і духовних благ (певні позитивні зміни у цій сфері почались з 2005). Комплекс заходів щодо унеможливлення цих загроз найповніше може бути реалізований в моделі народної економіки (див. Економіка народна).
Loading...