Межі державного регулювання економіки – ступені мінімально необхідного і максимально можливого втручання держави в розвиток економічної системи. Перші (нижні) продиктовані неспроможністю ринкового механізму саморегулювання економіки вирішити низку важливих для наступного розвитку економічної системи проблем. Без державного втручання економічна система, а отже, підсистема ринкового саморегулювання, існувати неспроможна. М. д. р. е., з одного боку, можливі за майже цілковитого витіснення ринкових важелів регулювання і встановлення
централізованої системи управління економіки, що призводить до адміністративно-командної, або державної, економіки (як було в СРСР). З іншого боку – встановлення верхніх М. д. р. е. зумовлено потребами та інтересами підприємців, їх співпрацею з державою, зокрема тим, що прибутки на довготерміновий період можуть бути стабільнішими і вищими за такої співпраці (або наявності державного регулювання) і нижчими за недостатнього втручання держави в економіку. Певною мірою верхня межа регулювання визначається загальнонаціональними інтересами. У широкому значенні основою раціонального державного регулювання економіки
є одержавлення оптимальної частки економічної системи (в т. ч. продуктивних сил, економічних відносин, господарського механізму); у вузькому значенні – одержавлення економічної власності (на засоби виробництва, фінансово – кредитні інститути, частку національного доходу або ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет та ін.). Оскільки таке одержавлення приблизно на 90% здійснюється через механізм оподаткування, М. д. р. е. залежать від соціально-економічних меж оподаткування осіб найманої праці, з прибутків підприємств, класу капіталістів. В одержавленні національного доходу в розвинених країнах світу найбільша частка податків з осіб найманої праці (особистий по-дохідний податок і податок на соціальне страхування). Зокрема, особистий подохідний податок у Німеччині, Данії, Фінляндії становить 40-48%. Водночас у деяких країнах (Франції, Греції) він сягає 13%. Отже, М. д. р. е. залежать від моделі економічної системи. Щодо оподаткування, то йдеться не лише про економічні межі, а й про соціальні (встановлення максимальних ставок податків, які б не призводили до соціальної нестабільності в суспільстві, втрати стимулів до праці). Такі стимули почали частково враховуватись у шведській моделі розвитку економіки. За зосередження в руках держави 30-65% ВВП економічна система (а отже, економіка) є змішаною – у ній поєднуються державні та недержавні форми власності. Кількісні параметри змішаної економіки у співвідношенні державної та недержавної власності на засоби виробництва, фінансово-кредитні інститути, як правило, вищі. На думку американського економіста Дж. Гелбрейта, в капіталістичному суспільстві економіка, як правило, функціонує успішно, якщо держава контролює близько 50% ВВП. В Україні ця закономірна вимога порушена. Тому уявлення про те, що участь держави суперечить нормальній життєдіяльності сучасної ринкової економіки, на його думку, не відповідає дійсності. Верхні М. д. р. е. в умовах економічної інтеграції також зумовлені поєднанням з наднаціональним регулюванням, необхідністю передавати національним органам частину своїх повноважень.
Loading...