Міра відкритості національної економіки – одиниця вимірювання та межа, яка відділяє закриту національну економічну систему від відкритої. В М. в. н. е. відображаються як кількісні, так і якісні показники. Найважливіший кількісний показник відкритості національної економіки – частка країни у світовому виробництві, з одного боку, і світовому товарному експорті – з іншого. За цим критерієм СРСР (а отже, й Україна) був досить замкненою економічною системою. Наприкінці 80-х років на нього припадало до 14% чистого світового матеріального продукту
(або національного доходу без сфери послуг), але лише 4% світового експорту (частка слаборозвинених країн у виробництві чистого матеріального продукту на той час становила 14,3%, а їхня частка у світовій торгівлі – понад 20%, що свідчить про значно більшу відкритість економік країн “третього світу”). В наступні роки ці показники змінилися не на користь країн СНД, у т. ч. України, оскільки майже 90% її експорту – сировина, матеріали, товари народного споживання. Конкретизацією узагальнювального показника М. в. н. е. є частка зовнішньоторговельного обороту щодо ВВП у такому обсязі, щоб вона (частка) виконувала
активну стимуляційну роль в економічному розвитку країни. За міжнародними оцінками, вона повинна становити не менше 25%. Водночас стимуляційну (але не активну) роль у розвитку господарства країни зовнішня торгівля відіграє і за меншої частки зовнішньоторговельного обороту, оскільки за відсутності зовнішньої торгівлі будь-якій країні довелося б збільшити витрати виробництва на виготовлення різних видів промислової продукції щонайменше у 1,5-2 рази. Опосередкованим показником відкритості національної економіки є її галузева структура, зокрема частка в ній базових галузей, з одного боку, та обробної промисловості, передусім продукції машинобудування, – з іншого. За цим критерієм відкритість економіки України істотно погіршилася (1991 частка машинобудування – 30,7, 1999 – 13,8%). Частка базових галузей (металургії, енергетики, хімії, паливної промисловості) за цей період зросла з 25,6 до 59%, причому відкритість національної економіки погіршується у зіставленні з економіками країн, що розвиваються. Наступною конкретизацією М. в. н. е. є товарна структура експорту, зокрема експорту готових виробів. М. в. н. е. також вимірюється показниками стабільної зовнішньоекономічної спеціалізації та кооперування, співвідношенням пропорцій, цін на основні товари в межах окремої країни та на світовому ринку, швидкими темпами розвитку зовнішньоекономічного комплексу порівняно з національною економікою загалом, випереджальним зростанням зовнішньоторговельного обороту щодо ВВП, національного доходу та ін. Ці здебільшого кількісні М. в. н. е. водночас певною мірою розкривають і якісні параметри відкритості економіки. Якісну характеристику М. в. н. е. дають такі показники, як вільний доступ підприємств і компаній різних типів і форм власності на зовнішні ринки, наявність сприятливих економічних, правових, політичних, організаційних, ідеологічних та інших умов для зовнішньоекономічної діяльності, зокрема свобода вибору товаровиробниками іноземних партнерів, відповідність національної економічної інфраструктури світовій та ін. М. в. н. е. змінюються залежно від розвитку та функціонування законів і закономірностей світового господарства, національної економічної системи, етапів їх еволюції та ін. Загальносвітова закономірність у цьому процесі – те, що ступінь відкритості підприємств і національної економіки загалом тим вищий, чим більш розвинений міжнародний суспільний поділ праці, передусім в одиничній формі, з одного боку, могутність суб’єктів господарювання і рівень розвитку продуктивних сил – з іншого. Так, від середини 50-х XX ст. подетальна та поопераційна форми одиничного поділу праці розвиваються як у межах окремих національних держав, так і в міжнародному масштабі (інтернаціоналізація одиничного поділу праці). В цей період економіка країни стає найбільш відкритою і водночас найбільш залежною. Наступна закономірність (яка конкретизує попередню) у сфері світогосподарських зв’язків – за порівняно однакового рівня розвитку технологічного способу виробництва відкритість національної економіки тим більша, чим менший економічний потенціал країни. Верхньою М. в. н. е. є формування “другої економіки”, обсяг якої перевищує 30- 35% і починає внаслідок цього загрожувати економічному суверенітету країни. Наприкінці 90-х XX – на початку XXI ст. М. в. н. е. в Україні звузилася, особливо за якісними параметрами (участь у міжнародній виробничій, науковій, технічній кооперації).
Loading...