Міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва – форма міжнародного розподілу праці, взаємопов’язаний процес спеціалізації країн, фірм, підприємств у виробництві окремих продуктів або їх частин з кооперуванням виробників для спільного випуску кінцевої продукції. Під міжнародною спеціалізацією виробництва розуміють концентрацію виробництва однорідної продукції в одній або кількох країнах з метою підвищення ефективності, зниження витрат виробництва і поліпшення якості продукції. Визначальними моментами її розвитку є: наявність
природних ресурсів, кліматичні умови, виробнича база та сформований рівень технічного розвитку галузі. Міжнародна спеціалізація виробництва здійснюється у виробничому та територіальному напрямках. Виробничу утворюють міжгалузева, внутрігалузева, міжфірмова, внутріфірмова. Вона звичайно, неможлива без координації діяльності суб’єктів, що виробляють часткову продукцію. Міжнародна торгівля – торгівля між країнами, яка складається із ввозу (імпорту) товарів і послуг та їх вивозу (експорту). В її основі лежить міжнародний поділ праці. Хоч М. т. виникла ще в період рабовласницького ладу, але у XVI ст. (до початку
існування капіталістичного способу виробництва) в міжнародний товарообіг залучалась лише незначна частка виготовлюваної продукції. У XVI ст. зароджується світовий капіталістичний ринок, а із завершенням промислової революції кінця XVIІІ – початку XIX ст., з розвитком крупної машинної індустрії з’являються досконаліші його форми, в результаті чого він перетворюється у світовий капіталістичний ринок. З розпадом світу на дві системи в М. т. виділились відносно самостійні підсистеми: 1) торгівля між капіталістичними країнами; 2) торгівля між розвинутими капіталістичними країнами і більшістю слаборозвинутих країн світу; 3) торгівля між соціалістичними країнами; 4) торгівля між розвинутими капіталістичними та соціалістичними країнами. М т. між розвинутими країнами капіталу внаслідок досягнутого між ними високого ступеня міжнародного поділу праці велась переважно готовими виробами і насамперед машинами та устаткуванням. Об’єктами такої торгівлі між країнами з високим економічним розвитком і країнами, що розвивалися, були, з одного боку, промислові вироби, а з другого – аграрно-сировинні товари. Така ж ситуація складалась між соціалістичними країнами Східної Європи та країнами колишнього СРСР. Україна експортувала в держави колишнього Союзу переважно машини та устаткування (близько 75%), а імпортувала товари сировинно-енергетичної групи. З розвитком науково-технічної революції у сферу М. т. входять такі об’єкти інтелектуальної власності, як патенти, ліцензії, „ ноу-хау”, інжинірингові та консультативні послуги. М. т. підлягають також об’єкти капітального будівництва шляхом здачі устаткування в оренду (міжнародний лізинг) тощо. Після розпаду СРСР Україна значною мірою втратила традиційні ринки збуту своїх промислових товарів (передусім в Росії), а конкурентоспроможної продукції на світових ринках у неї дуже мало, їй належить спочатку відвоювати втрачені позиції в країнах СНД, а згодом шляхом розвитку міжнародного поділу праці, впровадження досягнень НТР у виробництво тощо виходити на світові ринки з конкурентоспроможною промисловою та сільськогосподарською продукцією.
Loading...