Нагромадження капіталу – перетворення додаткової вартості на капітал, у т. ч. – на різні типи капіталу (капіталістичної власності) та відповідна система відносин економічної власності між найманими працівниками, капіталістами, державою та ін. суб’єктами з метою досягнення основної мети. Для капіталізму характерне розширене відтворення, за якого частина додаткової вартості спрямовується у фонд нагромадження, а інша – споживається як дохід. Перетворення додаткової вартості на капітал здійснюється за наявності на ринку додаткових
засобів виробництва, додаткової робочої сили і додаткових засобів, необхідних для її залучення. Н. к. – одна з історичних суспільно-економічних форм розширеного відтворення, що зумовлює розвиток технологічного способу виробництва, еволюцію відносин економічної власності та інших елементів економічної системи, створює матеріальні, організаційні та інші умови виробництва для вищого суспільного укладу. Н. к. має свої особливості в межах кожної з форм власності. Так, у межах акціонерної форми власності Н. к. здійснюється значною мірою через випуск акцій і облігацій та їх розміщення на ринку капіталу. Підприємства
не акціонерного типу такої можливості не мають. Н. к. відбувається у двох основних формах: 1) концентрації капіталу; 2) його централізації. За певного рівня концентрації виробництва і капіталу ці процеси зумовлюють виникнення монополій (у т. ч. олігополій), які мають можливість систематично збільшувати Н. к. за рахунок привласнення монопольного прибутку. В розвинених країнах важливу роль у Н. к. відіграє держава, яка здійснює капіталовкладення, провадить політику прискореної амортизації, надає податкові пільги, кредити та ін. Факторами, що стимулюють зростання Н. к., є передусім НТР, яка зумовлює поглиблення суспільного поділу праці, а отже, появу нових галузей, виробництв, видів продукції, що потребує значних капіталовкладень. Водночас НТР забезпечує підвищення ефективності виробництва, знижує капіталомісткість продукції, підвищує коефіцієнт фондовіддачі, що дає змогу за відносно менших фінансових ресурсів збільшувати виробництво і Н. к. Ця обставина виступає як фактор, який зумовлює тенденцію до зменшення норми нагромадження. Масштаби Н. к. залежать насамперед від абсолютної величини додаткової вартості, яка, своєю чергою, визначається динамікою продуктивності праці, швидкістю оновлення основного капіталу, впровадженням досягнень НТР у виробництво та іншими факторами. У 80-90-х XX – на початку XXI ст. зростання продуктивності праці, а отже, джерел зростання додаткової вартості, приблизно на 60% визначалося поліпшенням якості трудових ресурсів; на другому місці – фактор науково-технічного прогресу (який також реалізується через працю людини), на третьому – економія на масштабах виробництва та поглиблення суспільного поділу праці. Водночас другий і третій фактори є джерелами зростання додаткової вартості лише у взаємодії з особистісним фактором. У межах першого фактора (поліпшення якості трудових ресурсів) визначальним є зростання загальноосвітнього і кваліфікаційного рівнів робочої сили, підвищення професійного рівня менеджерів, перерозподіл робочої сили в наукомісткі галузі та ін. Важливу роль у процесі Н. к. відіграє сучасна держава, яка впливає на розвиток трудових ресурсів, науково-технічний прогрес та інші фактори. Цей вплив здійснюється через спрямування значних коштів у розвиток освіти, охорону здоров’я, НДДКР, фінансування наукомістких і високотехнологічних галузей, здійснення активної податкової, амортизаційної, грошово-кредитної, структурної, інноваційної політики, розробку національної стратегії науково-технічного прогресу та ін. Зокрема, у США в 80-х – першій половині 90-х для стимулювання науково-технічного прогресу запроваджено спеціальну податкову знижку від загальної суми капіталовкладень в активну частину основного капіталу, скорочено з 5 до 3 років терміни амортизації устаткування і приладів для НДДКР, зменшено оподаткування прибутків корпорацій, отриманих від інвестицій за дослідження й розробки в поточному році, за перевищення ними середнього за останні три роки рівня таких капіталовкладень, надається підтримка спільним науково-дослідним центрам, створеним корпораціями та університетами, дрібному бізнесу тощо. Н. к. розпадається на нагромадження продуктивного капіталу і нагромадження грошового капіталу. Своєю чергою, в процесі Н. к. продуктивного слід виділяти валові та реальні інвестиції (див. Інвестиції). Абсолютний приріст продуктивного капіталу визначається насамперед розмірами нових капіталовкладень. Середньорічна норма валових капіталовкладень (без житлового будівництва) у ВНП становила у США на початку 90-х 16,9%, в Японії – 31,2; 1997 – 15%. За 1965-1990 заощадження, які є головним джерелом Н. к., становили у США в середньому бл. 16%, в Японії – приблизно 30% (наприкінці 90-х в цих країнах значно знизились), а Китаї – 34%. В Україні норма нагромадження знизилася з 29,3% 1961 до 17,9 1990 і до 11 1995, 14,6% 1999, 2003 вона становила 19,8%. Водночас істотно знизилася частка амортизації. Розрізняють також формальне і реальне Н. к. Формальне Н. к. – нагромадження у формі грошей, цінних паперів, фінансових активів; реальне – у формі матеріально-речового змісту реального капіталу (основних і оборотних фондів, тобто товарно-матеріальних запасів, страхових і резервних фондів та ін.). Формальне Н. к. має перебувати у певній пропорції з реальним накопиченням, порушення якої зумовлює знецінення фінансових активів. Внаслідок цього виникає т. зв. негативний ефект багатства (цінностей, фінансових активів, касових залишків).
Loading...