Народне господарство – сукупність взаємопов’язаних суспільним поділом праці сфер і галузей економіки певної країни, які у процесі свого розвитку формують систему суспільного відтворення. Термін “Н. г.” є синонімом до термінів “економіка країни”, “національна економіка”. Первинна ланка Н. г. – підприємство (див. Підприємство). Соціально-економічна природа Н. г., його структура визначаються панівною формою власності на засоби виробництва та привласнення його результатів. У розвинених країнах Н. г. є сукупністю переважно
приватних, колективних (в т. ч. акціонерних, кооперативних) і державних підприємств, пов’язаних між собою суспільним поділом і кооперацією праці, механізмом державного регулювання, яке за умов глобалізації економіки дедалі більше доповнюється наднаціональним регулюванням. В Україні раніше домінувала державна власність, нині формально існує плюралізм типів і форм власності і навіть переважає колективна, але за сутністю відбулась майже тотальна приватизація. Н. г. країни характеризується відтворювальною, галузевою, соціальною та територіальною структурами. Відтворювальна структура відображає поділ Н. г.
на сфери матеріального і нематеріального виробництва, співвідношення між елементами сукупного суспільного продукту, або ВВП, в натурально-речовій і вартісній формах. Якщо у розвинених країнах світу у сфері послуг зайнято бл. 75% усіх зайнятих, то в Україні – лише 50%. Це означає, що істотно менша частка Н. г. спрямована на відтворення основної продуктивної сили, а отже, зайнята олюднюючою працею. У розвинених країнах, наприклад у США, у промисловості зайнято бл. 20%, у сільському господарстві – до 2%, в Україні відповідно – 33% і 17%. Крім того, Україна успадкувала від СРСР нераціональну структуру Н. г. Так, у загальному обсязі промислової продукції на групу “А” (виробництво засобів виробництва) 1990 припадало 72%, а на групу “Б” (виробництво предметів споживання) – 28%, тоді як у розвинених країнах світу існувала обернена пропорція. В наступне десятиліття ця диспропорція ще більше посилилась внаслідок глибокої кризи легкої (її частка у 90-ті скоротилась з 10,8 до 1,6%) та харчової промисловості. Внаслідок антинародної приватизації розкрадено майже 300 кораблів Чорноморського пароплавства, через що Україна значною мірою втратила статус морської держави. Погіршилася впродовж 90-х XX ст. структура Н. г. Так, якщо 1991 частка базових галузей (металургія, енергетика, паливна та ін.) становила 21,6%, то 1999 – бл. 60%. Водночас частка машинобудування та металообробки скоротилася з 30,7 до 13,2%, частка легкої промисловості – з 10,8 до 1,6%. Значно збільшилося фізичне та моральне зношування основних фондів у Н. г., зросла енергомісткість виробництва, посилилась сировинна спрямованість експорту, частина стратегічних підприємств перейшла в руки іноземного капіталу. Упродовж 90-х XX ст. зруйноване сільське господарство і відкинуте на рівень 50-х, будівництво об’єктів соціально-культурного призначення скоротилось у 7 разів. Значно знизився науково-технічний потенціал країни, занепало духовне виробництво. У розвинених країнах у соціальній структурі переважає середній клас, в Україні такий клас істотно звузився і домінує нині напівпролетаризована більшість, відбулась деградація людини. Ситуація стала дещо поліпшуватись за окремими параметрами з 2000, особливо – з 2005. Внаслідок глибокої економічної кризи розрив між економічним потенціалом України та розвиненими країнами значно збільшився. Зміст основних категорій, які характеризують Н. г., закономірності його розвитку, економічну і соціальну ефективність економіки, характер відносин економічної власності вивчають політична економія та економічна теорія. Конкретніші проблеми розвитку Н. г. вивчає бл. 50 економічних дисциплін.
Loading...