Немонополізований сектор – частина економіки більшості країн світу, в якій функціонують дрібнотоварні, малі та середні капіталістичні підприємства, неспроможні диктувати ціни на ринку й економічно підпорядковані (прямо чи опосередковано) монополістичним (у т. ч. олігополістичним) компаніям. Підприємства Н. с. у розвинених країнах становлять понад 98%. Максимальна кількість зайнятих на таких підприємствах не перевищує 1000 осіб у США і 500 осіб в інших країнах. Двома основними підсистемами цього сектора є дрібнотоварні (не використовують найманої
праці, а лише працю господаря і членів його сім’ї) і капіталістичні (використовують працю найманих працівників) підприємства, фірми і компанії. Управління на дрібних капіталістичних підприємствах зосереджується в руках власників, на середніх – ще й у руках менеджерів. Проміжна ланка між цими типами підприємств Н. с. – найдрібніші капіталістичні підприємства з такою малою кількістю найманих працівників, що створеного ними додаткового продукту не вистачає для звільнення від фізичної праці власника підприємства. Найбільше дрібнотоварних підприємств у сфері роздрібної торгівлі, послуг, у лісовому
та сільському господарстві (див. Мале підприємство). У США 2002 з понад 25 млн підприємств на підприємства Н. с. припадало понад 99,9% (лише бл. 2 тис. підприємств належали до монополізованих). Однак підприємства Н. с. привласнили відносно незначну частку доходів. Основні причини існування і зростання кількості підприємств Н. с.: 1) небажання великих компаній освоювати не серійне виробництво, ремонт, сферу збуту (роздрібну торгівлю), у яких відносно велика частка ручної праці; 2) вплив НТР, яка посилює спеціалізацію та кооперування виробництва, створює попит на вузькоспеціалізовану продукцію, що, своєю чергою, зумовлює значне зростання дрібних підприємств-постачальників; 3) такі підприємства експериментують з деякими видами нової техніки, випробовують нововведення, запроваджують у виробництво окремі ідеї та проекти. Найчастіше таку роль виконують ризиковані (венчурні) підприємства; 4) гнучкість, маневреність, здатність швидко освоювати випуск нових товарів і надавати нові послуги, що зумовлює високу адаптивність до умов коливання попиту і пропозиції; 5) можливість реалізації підприємницьких здібностей та інтересів певної частки населення країни; 6) відносно невеликі обсяги первинного капіталу; 7) вагома підтримка держави (у США, зокрема, вона фінансує до 1/3 витрат дрібних підприємств на науково-технічні дослідження і розробку). Н. с. виконує у суспільстві не лише важливу економічну, а й соціальну роль, яка полягає насамперед у створенні значної кількості робочих місць. Крім того, в Н. с. діє певною мірою механізм вільної конкуренції, що є однією з передумов політичної демократії, формування духу підприємливості, творчої ініціативи, здібностей. Більшість підприємств Н. с. США (майже 55% наприкінці 90-х XX ст.) брали участь в експорті, частина з них полежить до ТНК. Хоча частка невеликих підприємств у загальних витратах недержавного капіталу становить лише 5%, на них створено майже половину всіх винаходів. Водночас на підприємствах Н. с. нижча продуктивність праці, вони неспроможні впроваджувати новітні досягнення науки і техніки. Так, великі японські компанії “Тойота мотор”, “Ніссан мотор” та інші забезпечують вдвічі вищу продуктивність праці, ніж дрібні фірми. На підприємствах Н. с. вища інтенсивність праці за рахунок подовження робочого дня, використання сімейної праці (на дрібнотоварних підприємствах), економії на техніці безпеки, умовах праці та ін. На цих підприємствах нижчий і рівень заробітної плати, відсутні належні умови для підвищення кваліфікації робітників та їхньої перепідготовки, значно менше спеціалістів з вищою освітою. Підприємства Н. с. значною мірою потрапляють у пряму та опосередковану залежність від підприємств монополістичного (в т. ч. олігополістичного) типу. Ця залежність закріплюється через контрактну систему при встановленні цін, при здійсненні контролю за якістю продукції, несвоєчасній оплаті необхідних коштів за отриману продукцію та ін. Існує й певна опосередкована економічна залежність підприємств Н. с. внаслідок впливу монополії (у т. ч. олігополій) на ціноутворення, надання кредитів підприємствам Н. с. великими банками, намагання підприємств-монополістів витіснити дрібні та середні компанії з традиційних ринків збуту. Підприємства Н. с. частіше приречені на банкрутство. В Україні, незважаючи на політику демонополізації виробництва, на початку 2000 було монополізовано понад 580 загальнодержавних товарних груп, майже 4200 регіональних і локальних ринків. Загалом Н. с. в Україні забезпечував 2003 створення бл. 60% ВВП.
Loading...