Номіналістична концепція грошей – концепція, яка розглядає гроші як ідеальні одиниці лічби, умовні знаки (за допомогою яких встановлюються мінові пропорції товарів і здійснюється обмін), позбавлені товарної природи і внутрішньої вартості. Згідно з нею, поява грошей – результат домовленості між людьми з метою полегшення обміну або наслідок законодавчих актів урядів різних країн, тому їхня вартість визначається лише найменуванням грошових одиниць. Методологічна основа таких поглядів – абсолютизація функції грошей як засобу обігу
і платежу й заперечення функції грошей як міри вартості та ототожнення її з масштабом цін, що означає передусім однобічний, не комплексний підхід до визначення соціально-економічної природи грошей. Об’єктивні передумови виникнення Н. к. г. – перехід від злиткового золотого обігу до монетного, за якого гроші приймалися не за масою, а за найменуванням, відбувалося зношування монет, їх псування державою, що посилювало невідповідність між вмістом грошового металу та міновою вартістю грошей і давало додаткові підстави для висновку про гроші як умовні знаки, що випускаються в обіг державою. Засновники Н. к. г. –
англійські економісти Н. Барбон, Дж. Берклі, Дж. Стюарт. Барбон, зокрема, називав гроші вартістю, створеною законом, що означало ігнорування вартісної теорії грошей та їх сприйняття лише як суто технічного інструменту обміну. На початку XX ст. німецький економіст Т. Кнапп характеризував гроші як продукт державної влади і права у “правових нормах, що регулюють їх вживання”; австрійський економіст Ф. Бендіксен стверджував, що гроші – свідчення послуги, яку надає їх власник суспільству, набуваючи право на отримання від нього взаємної послуги. На вищій стадії розвитку капіталізму Н. к. г. дотримувалися всесвітньо відомі економісти Дж. Кейнс, П. Самуельсон та ін. Кейнс, зокрема, розглядав гроші як прорекламований державою законний платіжний засіб. Самуельсон вважав гроші штучною соціальною умовністю. На його думку, гроші набувають опосередкованої цінності не за їх безпосередню корисність, а через те, що за них можна купувати товари. Водночас Самуельсон однобічно визначає внутрішню вартість золота лише його рідкісністю, не беручи до уваги витраченої на добування цього металу праці. М. Фрідмен називає гроші “експериментальною теоретичною конструкцією”. Г. Зіммель вважає, що довіра до символічних грошей є чимось потрібним до релігійної віри і має ірраціональну природу. Основні недоліки Н. к. г.: 1) ігнорування об’єктивного характеру виникнення грошей у процесі формування і розвитку товарного виробництва; 2) заперечення їх вартісної природи, зв’язку з товарним світом; 3) абсолютизація функції грошей як засобу обігу (саме виконуючи цю функцію, гроші можуть бути замінені неповноцінними монетами і паперово-грошовими знаками); 4) ототожнення грошей як міри вартості з масштабом цін, нерозуміння справжнього взаємозв’язку між ними; 5) ігнорування того, що мінові пропорції товарів визначаються насамперед витратами суспільно необхідної праці на їх виготовлення; 6) ігнорування тих соціально-економічних відносин, які виражають гроші. Незважаючи на крах золотого стандарту мінова вартість грошей формується у сфері обігу завдяки виконанню ними своїх функцій, у результаті чого зберігається вартісна природа грошей, їх зв’язок з товарним світом. Однак обіг неповноцінних грошей означає, що вони лише частково зберігають свою внутрішню вартість (визначається вартістю витрат на їхнє виробництво і забезпечення функціонування грошей). Тому сталість неповноцінних грошей забезпечується насамперед їх кількістю і швидкістю обігу, а також факторами, що діють з боку товарів. Водночас із крахом золотого стандарту вартість грошей частково визначається примусовим курсом держави, який базується на її соціально-економічних функціях, що дає підставу для висновку про певною мірою обгрунтованість наведених тверджень Кейнса, Самуельсона стосовно сутності сучасних грошей, зокрема про набуття ними опосередкованої цінності завдяки здатності купувати на них товари і послуги.
Loading...