Організаційна структура компанії – оптимальне співвідношення рівнів управління і виконуваних підрозділами функцій, яке досягається передусім шляхом налагодження раціональних зв’язків між працівниками для досягнення спільних виробничих і соціальних цілей. О. с. к. органічно пов’язана з організаційною структурою управління, яка є системою розподілу функціональних прав і обов’язків, між органами управління та управлінським персоналом, а отже, механізмом реалізації взаємодії структури компанії. Найважливішими характеристиками
О. с. к. є кількість управлінських ланок, їх ієрархічність, чіткість розмежування функцій, від яких залежать її здатність до адаптації, результативність та ін. Критеріями оцінки раціональності О. с. к. є: зосередження на кожному щаблі управління лише необхідних функцій, відсутність паралелізму і дублювання; оптимальне поєднання централізації та децентралізації виконавців, їх функцій, прав та обов’язків. На О. с. к. впливають такі фактори, як техніко – технологічні (використовувані техніка і технологія), розміри компаній, особливості товарів, що ними випускаються, ринкова кон’юнктура, чинне законодавство
та ін. Розробляючи О. с. к., слід враховувати стратегічні цілі, здатність організації до вдосконалення і розвитку, можливість оперативно вирішувати суперечності та узгоджувати інтереси, досягти високої ефективності шляхом підвищення продуктивності праці управлінців та ін. Основними методами формування раціональної О. с. к. є: метод поділу за функціями (коли за кожною управлінською одиницею закріплюється певна функція, наприклад, постачання, виробництво, маркетинг, збут тощо); метод розподілу за номенклатурою продукції, що випускається; метод розподілу за найважливішими групами споживачів (див. Маркетинг); метод поділу за стадіями виробництва (наприклад, виплавлення сталі, її штампування та ін.); метод поділу за регіональним принципом (при організації робіт враховують місцеві умови); комбінований метод (передбачає використання різних методів, передусім їхніх переваг). Головними типами управління компаніями є: а) раціональний (її автори М. Вебер, та Ю. Тейлор) – передбачає сувору дисципліну при виконанні інструкцій, точність, персональну відповідальність та ін., йому найбільшою мірою відповідає лінійно-організаційна структура управління, використовувався здебільшого на початку XX ст.; б) школа “людських відносин” (автори Е. Мейо, К. Леві та ін.) – передбачає створення належних умов праці, повагу до запитів найманих працівників, посилення колективізму та ін., найбільше застосовувався у 20-30 XX ст.; в) техніко – соціальних систем (автори П. Блау, Ф. Котлер, Т. Парсонс та ін.) – передбачає поліпшення виробничого побуту, соціального захисту працівників, повніше задоволення потреб їхніх сімей, набув найбільшого поширення у 50 – 70 XX ст.; г) якості життя (автори Т. Пітере, Р. Уотермен та ін.) – передбачає запровадження корпоративної культури управління, а отже, соціально-етичного менеджменту, активність і творчість на робочому місці, запровадження соціального партнерства, орієнтацію на поліпшення якості, охорону довкілля тощо, цьому типу управління найбільше відповідає дивізіональна структура управління, почав поширюватись у 80-ті XX ст.
Loading...