Орудний відмінок – СЕМАНТИЧНІ ФУНКЦІЇ ВІДМІНКІВ
ІМЕННИК
СЕМАНТИЧНІ ФУНКЦІЇ ВІДМІНКІВ
Орудний відмінок
Орудний відміток спеціалізується на вираженні функції інструменталя, іншим відмінкам ця семантична ознака не властива. Формування вказаного значення відбувається при дієсловах-присудках із семою активної конкретної фізичної дії, яка виконана над конкретним реальним об’єктом інструментом, названим іменником з предметним значенням, напр.: “Сказав, як цвяхом прибив” (прислів’я); “Кує зозуля. Б’є молоточком у кришталевий великий дзвін” (М. Коцюбинський); “Відтак
Залежно від змісту форми орудного відмінка інструментальна функція поділяється на варіанти: функція знаряддя дії, функція засобу дії, функція допоміжного матеріалу. Поділ зумовлений семантикою дієслова – присудка і лексичним набором відмінкової форми. За обсягом лексичних значень найчисленнішою є варіантна функція знаряддя дії. Центр її складають іменники, що називають предмети, призначені для виконання фізичної дії, напр.: ніж, молоток, різець, лопата, фуганок, долото, ручка,
У мові, крім власне інструментального значення, можливі додаткові нашарування основного змісту, які викликані різними причинами. Так, заміна перехідного дієслова неперехідним створює умови для формування об’єктно-інструментальних відношень, напр.: “Тріщав чобітьми по зелених крижаних шпичаках” (О. Гончар); “Раїса дзвонила склянками…” (М. Коцюбинський); “…Гафійка гриміла ложками…” (М. Коцюбинський).
У сферу сполучуваності присудка активної фізичної дії можуть потрапляти іменники – назви частин тіла, органів чуття, за допомогою яких відбувається дія, напр.: рука, нога, плече, коліно, язик, вухо, очі, хвіст. З групою назв знарядь дії їх об’єднує спільна мета, хоча синонімічних відношень не існує, оскільки іменники із семою знаряддя дії належать до класу інструментів, а назви частин тіла, органів чуття функціонують у ролі інструментів. Поява при дієслові інструментальної семантики залежного іменника, який називає не інструмент, а реальний об’єкт, зумовлює функцію об’єктного інструменталя, напр.: “Стара лисиця писком риє, а хвостом слід замітає” (прислів’я); “Приходить весна… і б’є об землю крилом, наче великий кажан” (М. Коцюбинський); “Б’ють дзьобами у золото сонця” (М. Коцюбинський); “Катря, що все коло неї сиділа…як обхопить її руками, як заридає” (Марко Вовчок); “Денис торкнув ліктем Романа” (І. Нечуй-Левицький); “Вони… обминали вузькі і чорні провалля, черкаючись плечем об гостріш бік скелі” (М. Коцюбинський).
Наступний відтінок функції знаряддя дії виражають іменники, що називають не весь предмет – знаряддя, яким виконується дія, а тільки його частину, напр.: “Орел… ледве ворушачи кінчиками крил, виглядає здобич” (Ю. Яновський); “Тітка Устина… втерлась кінчиком хустки… і рушила до воза” (А. Шиян); “Марія… хитнула утлу посудинку носком черевика” (Ю. Смолич).
У цій ситуації функція партитивного (часткового) інструменталя набуває відтінку об’єктного значення.
Іноді, розширюючи лексичний набір назв конкретної предметності, орудний відмінок позначає поняття, ситуації, які в ролі знаряддя сприяють виконанню дії, напр.: “Бджола жалить жалом, а чоловік словом” (прислів’я); “Черниш обшукує поглядом той прямокутник…” (О. Гончар) ; аналогічно малювати уявою, зупинити поглядом, запитувати очима, вбити словом, де сема способу дії поєднується із семою інструменталя.
Порівняно з функцією знаряддя дії функція засобу дії характеризується іншими семантичними особливостями: тут інструменталь не впливає на спосіб дії предиката, і валентність дієслова передбачає в структурі майбутнього реального речення тільки “місце” для іменника в ролі засобу дії. Лексичне наповнення відмінкової форми, крім назв конкретних предметів, охоплює найменування істот, напр.: “Переправляють по троє маленьким човником” (О. Гончар); “Балабуху повезли самого на задніх саночках одним коником” (І. Нечуй-Левицький); “Захарко возить у свій тік снопи круторогими волами” (І. Нечуй-Левицький); “Ліс перед майбутнім мостом уже тріщав, загачений артилерією і машинами, обозами” (О. Гончар).
Серед назв засобів дії виділяється група іменників із семою “засобів пересування і переміщення”, до яких належать велосипед, мотоцикл, автомобіль, віз, поїзд, пароплав, літак тощо. Дієслова-предикати позначають рухому дію, яка не переходить на об’єкт, напр.: “А шлях не спить; то той стрінеться, то інший, то возом їде, то йде” (Марко Вовчок); “Віталій приїхав, примчав мотоциклом уже надвечір” (О. Гончар); “До театру під’їжджали автомобілем” (І. Вільде). Паралельно з формою орудного відмінка існує прийменниково-відмінкова форма, напр.: приїхав на велосипеді, прилетів на літаку.
Наступну групу назв засобу дії утворюють іменники із спільною семою “засоби передачі і зв’язку”, напр.: телеграма, телефон, селектор, телебачення, радіо, телетайп тощо; “Одержана інформація записується і передається телесейсмічними системами нагору, у реєстраційне приміщення” (жури.); “Він викликав батьків блискавкою-телеграмою” (О. Гончар); “Про приїзд туристи завчасно сповістили телетайпом” (з газ.); “І спішить зраділий Славик телефоном передать” (Н. Забіла).
Функція допоміжного матеріалу відтворюється іменниками у формі орудного відмінка, що називають конкретні предмети, речовини, рідини. Такий набір імен проектується валентністю дієслова – присудка, напр.: зв’язувати (чим?), аналогічно засаджувати, засипати, замотувати, завішувати, накривати, лікувати, поливати, підперізувати тощо; “…За сонячний усміх квітками дорогу встилав” (О. Олесь); “Дитина сповита – Та й не туго, й новенькою Свитиною вкрита” (Т. Шевченко); “І тепер я розбите є серце ядом гою” (Т. Шевченко). У конструкціях з орудним допоміжного матеріалу наявні об’єктно-інструментальні відношення оскільки тут відчутна інструментальна дія суб’єкта для перетворення об’єкта, що властиве функції об’єкта. Конструкції типу убито струмом, задавило поїздом тощо є способом вираження інструментальних відношень у безособових реченнях та пасивних зворотах.
У конструкціях з дієсловами пасивного стану з постфіксомся та пасивними дієприкметниками відмінкова форма орудного відтворює функцію суб’єкта. У семантичному аспекті це значення повністю не збігається із суб’єктом дії називного відмінка, напр.: “Бойові порядки військ… зараз сприймалися Хомою як одне нерозривне ціле” (О. Гончар); “його стурбували нові ідеї, привезені сином, його збентежила палка синова розмова” (І. Нечуй-Левицький); “Характеристика, подана Шварцом, підбадьорила Безбородька” (І. Вільде); “А годинник, подарований мені Бородатим, я носив з гордістю” (Л. Смілянський).
Встановленню абсолютної тотожності обох функцій перешкоджають морфологічні засоби вираження семи суб’єкта в пасивних конструкціях, зокрема дієслова, від якого залежить орудний відмінок. Дієслова з постфіксомся вказують на динамічність, активність суб’єкта, напр.: сприйматися (ким?), підтверджуватися тощо. Зворотно-результативна дія дієслів проектує відповідного рушія, яким за змістом може бути особа або знаряддя. Ця особливість ще виразніша в пасивних дієприкметниках, напр.: віднесений (ким?); аналогічно подарований, кинутий, битий, керований, сповнений і т. д. Тут наявність орудного відмінка семантично вмотивована.
За ієрархічною шкалою семантичних компонентів (агенс-суб’єкт, об’єкт, адресат і т. д.) позиція орудного ідентична позиції інструменталя. Іменник у функції суб’єкта, потрапляючи в інструментальну позицію, зазнає додаткового нашарування змісту, зумовленого поєднанням значення суб’єкта і значення інструменталя. Відтінки сем суб’єкта орудного і називного зумовлені позиційною закріпленістю в структурі речення. Називний суб’єкта, перебуваючи здебільшого в препозиції, потрапляє зразу в “предмет повідомлення”, ©рудний інструментального суб’єкта знаходиться на периферії речення, в акті повідомлення на перший план виходить інформація про його дію (див.: “Категорія стану”).
Орудний інструментальний набуває відтінку об’єктного значення, коли його форма виражена найменуваннями істот, назвами конкретних предметів, частин тіла, абстрактних понять. При цьому іменники, виражені орудним, перебувають не в звичній для інструменталя кінцевій, периферійній частині речення, а розміщені безпосередньо за дієсловом – присудком у позиції сильнокерованого члена, тобто об’єкта. У дієсловах не простежується чітко сема активної динамічної дії, тут є позначення моторної дії, керівництва, володіння, відношення до об’єкта та ін. Дія фінально-спрямована на об’єкт. При поєднанні дієслів з іменниками в орудному відмінкові формується значення інструментального об’єкта, напр.: “Він… вже наперед тішиться дерев’яним коником” (Н. Кобринська); “Тракторист безпосередньо управляє навісними машинами” (журн.); “На Великдень, на соломі Проти сонця, діти грались собі крашанками” (Т. Шевченко); “Численні гості Києва ніколи не перестають милуватися його зеленою окрасою” (з газ.).
Орудний відмінок бере участь у вираженні значення простору, або функції локатива, називаючи місце дії, напр.: вулиця, дорога, міжряддя, просіка, долина, двір, город, околиця, поле, гай, ліс, луг, яр. Визначальними ознаками функції локатива є постійна супроводжуваність предиката, оскільки сема відмінка виконує роль конкретизатора локалізованої (обмеженої) дії, указуючи на перебування, розміщення у просторі або на вихідний чи кінцевий пункти руху. Кожне з варіантних значень відтворюється в мові окремим рядом відмінкових форм, які перебувають в обов’язковій, залежній придієслівній позиції.
Функцію не пересіченого простору в контексті дієслів виражають відмінкові форми орудного, які називають конкретні просторові об’єкти, всередині яких або па їх поверхні відбувається дія, напр.: “Під гаєм в’ється річенька… долиною широкою кудись вона біжить” (Л. Глібов);
“Дивлюся: так буцім сова Летить лугами, берегами, та нетрями, Та глибокими ярами, Та широкими степами, Та байраками” (Т. Шевченко).
Об’єкт, що рухається у просторі, може охоплювати частину місця дії, названого відмінковою формою; місце дії може мати лінійну протяжність; простір може ототожнюватися з місцем дії, що відбувається всередині його або виходити за його межі, напр.: “їхав, їхав козак містом, під копитом камінь тріснув” (укр. нар. пісня); “А попід горою яром, долиною козаки йдуть” (укр. нар. пісня); “Літа орел, літа сизий попід небесами, Гуля Максим, гуля батько степами, ярами” (Т. Шевченко). Характерною особливістю дієслів є відтінок тривалого незавершеного односпрямованого руху, що не виходить за межі просторових об’єктів, а зосереджується всередині їх або на поверхні,- іти, їхати, бігти, повзти, рухатися, спускатися, текти, котитися, брести, насуватися, пересуватися, напр.: “Мандрували гайдамаки Лісами, ярами” (Т. Шевченко); “Пішов степом сіромаха, Сльози утирає” (Т. Шевченко); “Потік біг химерно вижолобленим коритом” (Г. Хоткевич); “Хлопчаки кинулися бігти притихлою вулицею” (М. Стельмах); “Наші гнуті човники спроквола повзли гирлом” (О. Досвітній); “…експедиція змушена була покинути кораблі і пересуватися суходолом” (Видатні мореплавці).
Функція пересіченого простору формується орудним відмінком іменників, які називають не просторову протяжність типу просіка, стежка, шлях, а об’ємні просторові величини; ліс, долина, гай тощо. Значення пересіченого простору передається в контексті відмінкової форми з префіксальними дієсловами завершеної динамічної дії, напр.: вийти, прийти, проїхати, пробитися, переправитися, перейти, перебігти та ін. (“Перейду лісом завидна,- сказала Василина” (І. Нечуй-Левицький); “Перебігли полем і зупинилися у невеликому чагарнику” (М. Стельмах).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...