Основна економічна суперечність – об’єктивна суперечність суспільного способу виробництва, персоніфікована у потребах та інтересах різних соціальних верств і груп, яка є головним джерелом розвитку економічної системи, виражає її найглибиннішу сутність (а отже, є визначальною формою зв’язків між основними елементами цієї системи) і зумовлює перехід від менш досконалої і недостатньо розвиненої економічної системи до більш досконалої і розвиненої. Розрізняють О. е. с., властиву всім економічним системам (загальну О. е. с.), і О. е. с.
окремого суспільного способу виробництва, що є конкретною специфічною формою вияву загальної О. е. с. Існують специфічні форми О. е. с., властиві окремим економічним системам первіснообщинного, рабовласницького, феодального, капіталістичного і соціалістичного способів виробництва. Загальна О. е. с. – суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами, передусім відносинами економічної власності. Кожна з цих сторін у процесі розвитку людства зазнає постійних кількісно-якісних змін і навіть революційних перетворень, збагачується новими елементами. Найпростішими ці дві сторони суспільного способу
виробництва були за первіснообщинного ладу. Оскільки основною продуктивною силою є людина, за первіснообщинного ладу О. е. с. постає у формі суперечності між потребами людей (передусім фізіологічними), низьким рівнем виробництва (що формувало ці потреби) і відносинами общинної власності, найважливішою ознакою яких було регулювання общиною рівня споживання кожного її члена на підставі рівності. Основна суперечність первіснообщинного ладу пов’язує в єдину цілісність всі елементи економічної системи. Зокрема, техніко – економічні відносини характеризуються появою двох суспільних поділів праці, які виникли і розвивалися внаслідок удосконалення відтворювального господарства, прагнення людей задовольнити свої потреби. Господарський механізм у цій системі був сконцентрований здебільшого у руках верхівки общини, яка регулювала споживання. За рабовласницького способу виробництва ускладнюється система продуктивних сил і економічної власності (див. Рабовласницький суспільний спосіб виробництва). Тому О. е. с. розвивалася з окремих специфічних формах. У країнах, де застосовувалася здебільшого рабська праця, О. е. с. виступала у формі антагонізму між колективною працею рабів і привласненням рабовласниками додаткового і значної частини необхідного продуктів, створених рабами. У країнах, де переважала праця вільних землеробів і ремісників, О. е. с. виступала у формі суперечності між їх індивідуальною працею і привласненням значної частки результатів цієї праці земельними аристократами, державою, лихварями. Синтез цих форм свідчить, що О. е. с. за рабовласницького ладу існувала як антагонізм між індивідуально-колективним характером праці безпосередніх виробників, їх потребами і приватно одержавленим привласненням значної частини цієї праці. Приватне привласнення здійснювалося рабовласниками, лихварями, земельними аристократами, державне – державою у формі податків. О. е. с. рабовласницького способу виробництва об’єднує в єдине ціле інші елементи економічної системи. Так, державна власність супроводжувалася процесом управління нею, регулюванням державою заробітків ремісників, фіксуванням цін на товари та ін. За феодалізму економічна система ускладнюється (див. Феодальний суспільний спосіб виробництва). Тому О. е. с. за феодального способу виробництва виступає у специфічній формі антагонізму між індивідуально (на власному полі)- колективним (на полі феодала та з виконанням феодальних повинностей) характером виробництва селян, ремісників та їх потреб, з одного боку, і привласненням через позаекономічний примус всього додаткового і частини необхідного продуктів класом феодалів, королем і церквою – з іншого. Держава здійснювала процес привласнення через механізм оподаткування, церква – шляхом сплати данини. З виникненням національного ринку, переходом від відробіткової ренти до грошової переважає механізм ринкового регулювання економіки, існує і державне регулювання (держава призначає керівників корпорацій, регулює ціни на найважливіші продукти, діяльність іноземних купців, торгівлю, запроваджує митну систему та ін.), внаслідок чого певною мірою зміцнюється цілісність економічної системи та основних сторін О. е. с. За капіталізму революційних змін зазнають технологічний спосіб виробництва, важливих кількісно-якісних перетворень – відносини економічної власності (див. Капіталізм). На нижчій стадії капіталізму панівною формою була індивідуальна (приватна) капіталістична власність, існували також державна і дрібнотоварна її форми. На вищій стадії капіталізму домінує колективна капіталістична власність, з якої – монополістична (в т. ч. олігополістична), що існує у формі відкритих акціонерних компаній, та акціонерна власність у формі закритих акціонерних товариств. До колективних форм відносять також кооперативну, трудову колективну власність. Державна власність поєднує в собі ознаки загальнонародної, колективної капіталістичної, колективної трудової. Крім цих форм власності, на вищій стадії капіталізму (з 50-х XX ст.) інтенсивно розвивалася інтегрована капіталістична власність – соціально-економічна форма розвитку продуктивних сил на інтернаціональній основі, яка найбільшого розвитку набула у країнах ЄС. З огляду на це О. е. с. на нижчій стадії капіталізму розвивається у формі антагонізму ж колективним характером виробництва і приватним характером капіталістичного привласнення, а на вищій – у формі суперечності між суспільним характером виробництва і колективним характером капіталістичного привласнення. У результаті швидкого розповсюдження акцій серед найманих працівників частина з них певною мірою стає співвласниками гігантських підприємств (колективних монополій), і, отже, певною мірою долається суперечність між людиною – працівником і людиною – власником. Така суперечність повністю усувається на трудових колективних підприємствах. Найважливіші форми вияву О. е. с. за капіталізму – суперечності між планомірним характером виробництва на окремих підприємствах різних типів власності й відсутністю такої планомірності в межах всієї економічної системи; між виробництвом і розподілом; виробництвом і споживанням та ін. (див. Економічні суперечності).
Loading...