Головна ⇒ 📌Довідник з економіки ⇒ ОСНОВНІ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ПІДПРИЄМНИЦТВА

ОСНОВНІ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ПІДПРИЄМНИЦТВА

ПІДПРИЄМНИЦТВО

Розділ 3

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА ЗАСНУВАННЯ ФІРМИ

3.2. ОСНОВНІ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Основні форми підприємництва набувають конкретних організаційно-правових форм господарювання. Їх правовий статус, регламентація діяльності визначаються законами України “Про власність”, “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні”, “Про господарські товариства”, “Про селянське (фермерське) господарство”, “Про колективне сільськогосподарське

підприємство”, “Про споживчу кооперацію”, “Про об’єднання громадян”, “Про банкрутство” та низкою інших законодавчих і нормативних актів із внесеними до них відповідними змінами.

Підприємці з перших кроків своєї діяльності повинні знати кожну з форм, добре орієнтуватись у їхніх особливостях, правах, специфіці утворення і функціонування, діяльності органів управління.

Серед різноманітних організаційно-правових форм підприємництва потрібно виокремити приватне підприємство. Воно засновується на власності окремого громадянина нашої держави з правом найму робочої сили.

Колективне

підприємство засновується на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства громадської чи релігійної організації.

Кооператив являє собою вид підприємства, створеного громадянами України, що добровільно об’єдналися на основі членства для спільного здійснення господарської та іншої діяльності.

Великого поширення набули орендні підприємства, що створюються на базі орендованого майна державного підприємства. Оренда – це таке, що базується на договорі, строкове платне володіння і користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Об’єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій чи їхніх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), окреме індивідуально визначене майно державних підприємств та організацій. Орендарями можуть бути організації орендарів, створені членами трудового колективу державного підприємства України, іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства.

У сільському господарстві дедалі більше утверджуються селянські (фермерські) господарства, які є формою підприємництва громадян України, що виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатись її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 19-річного віку, та інші родичі, котрі об’єдналися для роботи в ньому. Селянське (фермерське) господарство може бути створене однією особою. Фермерські господарства можуть використовувати найману робочу силу.

Селянські (фермерські) господарства мають значний потенціал для розв’язання соціально-економічних проблем сільського господарства, є привабливою формою підприємства на селі і розвиваються високими темпами. Про це свідчать дані табл. 3.2.

Таблиця 3.2

Темпи розвитку селянських (фермерських) господарств, за роками

Зміни в 2001 р. порівняно з 1990 р.
1990	1995	1997	1998	1999	2000	2001
Кількість фермерських господарств, одиниць	82	34778	35927	35485	35884	3842	41599	507,3 разу
Площа наданих сільськогосподарських угідь, тис. га	2,0	786,4	932,2	1029,2	1162,3	2157,6	2585,8	1292,9 Разу
У тому числі ріллі	–	718,5	857,4	953,6	1082,2	1994,0	2410,9	3,3* разу
Валова продукція: Разом	–	–	0,8	0,8	1,1	1,9	3,1	–
У тому числі продукція рослинництва	–	–	1,1	1,1	1,8	2,9	4,9	–
Продукція Тваринництва, відсотки до загального обсягу в Україні	–	–	0,4	0,4	0,3	0,4	0,5	–

*Дані 2001 р. порівняно з 1997 р.

З наведених даних видно, що за аналізований період кількість фермерських господарств збільшилася у 507,3 разу, а площа наданих їм сільськогосподарських угідь – у 1292,9 разу. Збільшується і питома вага валової продукції селянських господарств у складі її загального обсягу

У процесі трансформації адміністративно-командної економіки в ринкову в нашій та інших країнах СНД значного поширення набули господарські товариства. В законі України “Про господарські товариства” дається їх визначення, окреслено умови і правила створення, діяльності, права та обов’язки учасників і засновників.

До господарських товариств належать підприємства, організації, установи, які створюються на засадах угоди юридичними особами та громадянами через об’єднання їх майна та спільну підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку. До їх складу входять акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства (рис. 3.1*). Стисло охарактеризуємо їх.

Рис 3.1. Види господарських товариств

Різновидом акціонерного товариства є відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі – продажу на біржах.

Закрите акціонерне товариство – вид акціонерного товариства, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржах.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізоване у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.

Товариство з обмеженою відповідальністю має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається засновницькими документами.

Акціонери несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій, тобто якщо підприємство збанкрутувало, то власник втрачає тільки суму капіталу, на яку він придбав цінні папери. Синонімом товариства з обмеженою відповідальністю є термін “корпорація”. Про обмежену відповідальність часто свідчить вже сама назва акціонерного товариства, яка містить термін “лімітед” (“Інко лтд”, “Імперіал груп лтд”, “Кобе стіл лімітед”). Такі риси роблять акціонерну форму досить зручною і привабливою для наймачів. Цим пояснюється той факт, що акціонерна власність займає панівні позиції в економіці розвинених країн світу.

У товариства з додатковою відповідальністю, як і в попереднього, статутний фонд також поділений на частки визначених засновницькими документами розмірів. Учасники відповідають за борги товариства своїми внесками до статутного фонду, а в разі недостатності цих сум – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в засновницьких документах.

Учасники повного товариства займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Тобто в разі банкрутства кожний з учасників сплачує борги не тільки за себе, а й за неплатоспроможних своїм майном.

Командитне (змішане) товариство складається з одного або більше учасників з обмеженою відповідальністю. Управління таким підприємством здійснюють тільки учасники з певною відповідальністю.

Потрібно мати на увазі, що акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі засновницького договору. Засновницькі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і мету його діяльності, склад засновників і учасників, його назву й місцезнаходження, розмір і порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків і збитків, склад і компетенцію органів товариства і порядок прийняття ними рішень.

Особливістю такої форми підприємництва, як командитне товариство – структури, що поєднує ознаки товариства з обмеженою відповідальністю і повного товариства, є те, що до його складу можуть входити поряд з учасниками, які за зобов’язаннями товариства відповідають усім своїм майном, також учасники, що відповідають тільки в межах свого внеску. Конкретна форма командитного товариства – численні українські фінансові компанії.

Орієнтування в різних видах господарських товариств не зводиться лише до визначення їх сутності, а передбачає обізнаність з механізмом розподілу його доходів, формування коштів, спрямованих на розвиток підприємства.

Діяльність акціонерних товариств передбачає виплату власникам акцій дивідендів. Принципова схема розподілу грошової виручки від реалізації товарів в акціонерних товариствах України подана на рис. 3.2.

Початкові підприємницької діяльності передує серія дій і процедур, спрямованих на заснування фірм та забезпечення її функціонування.

* Варналій З. С. Малий бізнес України. Підприємці здатні відродити країну. – К., 1997. – С. 57.