Освіта – 1) галузь господарства країни, яка об’єднує організації, заклади та установи, що у процесі навчання, виховання, підготовки педагогічних і наукових кадрів та ін. забезпечують функціонування і розвиток системи освіти; 2) система знань, умінь, навичок, поглядів і переконань, здобутих людиною у процесі навчання у спеціальних навчальних закладах і самостійно; 3) цілеспрямований процес навчання, виховання і розвитку людини в інтересах суспільства; 4) комплекс державних і суспільних заходів щодо розповсюдження знань серед населення,
передання та засвоєння соціального досвіду, надбань культури, духовних цінностей; 5) наявність певного документа про закінчення відповідного закладу; 6) в політекономічному аспекті О. означає систему соціально-економічних відносин між державою та недержавними інститутами (організаціями, закладами та установами освітньої галузі) та більшістю населення з приводу навчання, виховання та підготовки основної продуктивної сили за відповідну плату. Сутність О. повніше розкривається у виконуваних нею виховній, пізнавальній, соціальній та інших функціях. Виховна функція означає активний, цілеспрямований вплив на особистість
з метою виховання людських якостей і включає формування розумових здібностей; моральне виховання (формування працелюбності, гідності, чесності, поваги до старших); соціальне виховання (формування якостей людини як члена колективу і суспільства – вміння співпрацювати з іншими людьми, свідомої самодисципліни, почуття обов’язку та відповідальності); патріотичне виховання (формування почуття гордості та відповідальності за свою країну); екологічне (передбачає дбайливе ставлення до природи, намагання поліпшити якість довкілля тощо); економічне виховання (формування економічного мислення – див. Економічне мислення, – дисциплінованості, ощадливості, старанності, вміння поєднувати власні інтереси з колективними, узгоджувати свої потреби з наявними засобами їх задоволення тощо); національне (прищеплення любові до своєї мови, культури та намагання захистити її); естетичне виховання (прищеплення навичок розуміння мистецтва, естетичних смаків); фізичне виховання (гармонійний розвиток фізичних можливостей і зміцнення здоров’я). Пізнавальна функція О. полягає у вмілому викладанні та засвоєнні індивідом глибоких універсальних знань з різних галузей науки, вміння самостійно мислити. Економічна реалізація власності на здобуті знання повинна давати додатковий дохід (див. Економіка освіти). Соціальна функція О. полягає у її впливі на соціальні потреби та інтереси, на процес взаємодії соціальних верств і груп. Світоглядна функція О. полягає у формуванні цілісного уявлення про світ та місце в ньому людини як особистості, спонуканні до самовизначення в світі (самовиховання, саморозвиток, в т. ч. самовдосконалення), активного пошуку шляхів реалізації своєї мети тощо. Основними підсистемами О. є загальноосвітня, професійна і вища. Крім того, виокремлюють такі ланки О., як дошкільна, безперервна, самоосвіта та ін. Загалом у схвалених на державному рівні документах основними принципами О. в Україні проголошено доступність для кожної людини усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою, рівність умов для повної реалізації людиною її здібностей, таланту та всебічного розвитку; органічний зв’язок з національною та світовою історією, культурою та традиціями, а також пріоритетність загальнолюдських цінностей; науковий і світський характер О.; поєднання О. з наукою і виробництвом; незалежність О. від політичних партій і громадських організацій і водночас поєднання державного регулювання і громадського самоврядування. Для сучасної системи О. важливим є також поєднання гнучкості із наступністю, безперервності з різноманітністю. Проте більшість із перелічених принципів в Україні не реалізуються. Механізм функціонування та розвитку освітньої галузі передбачає покриття витрат доходами з урахуванням економії ресурсів, їх ефективного використання та ін. Так, у США 2000 на розвиток вищої О. спрямовувалося 7%, у Франції – 6, Австралії -5,9, Німеччині – 5,3, Великобританії – 5,3, Японії – 4,8% ВВП. На розвиток шкільної освіти у США 1970 було витрачено 60 млрд дол., 2005 – понад 71 млрд дол. (в тому числі відповідно 52 і 61 млрд дол. державних витрат). Внаслідок цього частка осіб з вищою О. серед осіб віком від 25 до 34 років становила в Канаді 47%, а від 55 до 64 років – 28%; в Японії ці дані відповідно становили 45 і 14%, у США – 38 і 28%, у Швеції – 32 і 22%, у Франції – 31 і 12%, у Великобританії – 27 і 19%, в Німеччині – 22 і 20%, Польщі – 12 і 10%, Чехії – 11 і 9%. Частка осіб з середньою О. у відповідних вікових групах становила в Канаді 87 і 62%, в Японії – 93 і 60%, у США – 88 і 81%, Швеції – 87 і 61%, у Франції – 76 і 42%, Великобританії – 66 і 53%, Німеччині – 85 і 73%, в Польщі -62 і 37%, в Чехії – 93 і 75%. О. в СРСР перебувала на високому рівні (крім деякої деформації окремих функцій), а у 90-х XX ст. – була значною мірою зруйнована (див. Освіта середня загальна, Освіта вища).