Ознаки фразеологізму – ФРАЗЕОЛОГІЗМ ЯК ЛІНГВІСТИЧНА ОДИНИЦЯ
Розділ 1
ФРАЗЕОЛОГІЗМ ЯК ЛІНГВІСТИЧНА ОДИНИЦЯ
§ 1. Ознаки фразеологізму
У процесі вивчення ФО називалися їх різні ознаки: семантична цілісність (В. Виноградов, І. Торопцев, Г. Удовиченко), відтворюваність (С. Гаврин, О. Федоров, М. Шанський), фразеологічна відтворюваність (Л. Ройзензон), метафоричність (О. Бабкін, О. Кунін, Б. Ларін), стійкість (В. Жуков, П. Лекант, Л. Юрчук), еквівалентність слову (А. Аксамітов, В. Нікітін, О. Реформатський), нарізно-оформленість (О. Молотков, Р. Попов, Л. Скрипник), наявність не менше двох повнозначних слів (М. Шанський,
Детальніше зупинимося па досить обгрунтованій статті Л. Юрчук, основними положеннями якої користувалися укладачі академічного “Фразеологічного словника української мови” у 2 кн. (1993). Авторка вважає, що якісну характеристику фразеологізмові дають “диференційні ознаки в їх сукупності”, називаючи, зокрема, такі з них: 1) він має специфічне, фразеологічне, значення; 2) значення фразеологізму не може проявлятися окремо або незалежно від його граматичних особливостей; 3) його постійний, відтворюваний за традицією компонентний склад. Фразеологізм – це мовна одиниця, що виражає специфічне фразеологічне значення, граматичні категорії та має постійний, відтворюваний за традицією склад компонентів, що втратили лексичну самостійність.
Погоджуючись із першою ознакою, висловимо деякі міркування щодо другої й третьої. Навряд чи значення лексичних або фразеологічних одиниць може проявлятися окремо від граматичних значень, що розуміється само собою. Очевидно, Л. Юрчук мала на увазі саме фразеографічну розробку, де характер статті значною мірою детермінований належністю ФО до того чи іншого лексико-граматичного розряду. Аргументуючи третю характеристику, вона практично не каже про “постійний, відтворюваний за традицією компонентний склад”, знову акцентуючи увагу на десемантизації компонентів та синтагматичних можливостях ФО. Якщо ж говорити про постійний і відтворюваний за традицією компонентний склад, то треба обумовити принаймні допуск варіантності (лексичні заміни в межах норми, наявність факультативних компонентів, зміна порядку компонентів у багатьох ФО тощо). Порівняймо, зокрема, приклади Л. Юрчук і варіанти, зафіксовані Фразеологічним словником української мови у 2 кн. (ФСУМ) , для укладання якого й призначалася стаття. У Л. Юрчук: Позичити очей у Сірка, на головах ходити, за царя Гороха, крутити як циган сонцем. У ФСУМі: Очей у Сірка (Рябка, вовка) позичити, на головах (на голові) ходити, за царя Гороха (Панька, Тимка, Митрохи, Хмеля), як (мов, ніби і т. т.) циган сонцем (зі словами крутити, вертіти). В останньому випадку компоненти крутити, вертіти навіть виведені за межі ФО й розглядаються як її лексичне оточення. Дослідниця залишає поза увагою емоційно-експресивне забарвлення фразеологізму, конотативний компонент його семантичної структури, який у фразеологізмах превалює і робить фразеологічне значення специфічним. Постійність, таким чином, є відносною, не абсолютною, варіантною при домінанті інваріанта. Що ж до втрати компонентами лексичного значення, то й ця теза спонукає до роздумів. Компоненти у ФО залишаються словами (що наочно виявляється у різних структурно-семантичних трансформаціях ФО, їх варіантності), тільки в кожній з лексем відбувається транспозиція (перегрупування) сем. Інакше як би вони, наприклад, виконували важливу кумулятивну (культурологічну) функцію, створювали специфічну для кожного етносу мовно-фразеологічну картину світу? “Співність” компонентів ФО особливо виявляється при їх діахронічному аналізі та при розгляді в межах когнітивної парадигми.
Серцевиною фразеологічного складу є ідіоми – переосмислені сполучення слів, як правило, образно мотивовані. Останнє пов’язано з тим, що ми підсвідомо співвідносимо фразеологічне значення з тим образом, який постає з буквального значення ФО. О. Селіванова в річищі когнітивної парадигми виділяє шість типів мотивації ФО. У результаті вторинного семіозису відбувається мовна концептуалізація різних сфер (тваринного світу, соматичного коду, просторової орієнтації тощо). Ідіомою і вухом не вести характеризуємо людину, яка не виконує чийогось наказу, прохання, волі кого-небудь; зовсім не слухає. Подібно до тварини, яка завжди наставляє (“веде”) вухо в бік якогось звука, а тут зовсім не реагує на нього. Виразами старий лис, стара лисиця називають лукаву, нещиру й хитру людину, нібито подібну до лисиці, яка не тільки побувала у всіляких, часто небезпечних і складних ситуаціях (а тому стала досвідченою і обережною), а й за допомогою хитрощів, якими так щедро наділив узус цього звіра (як найвиразнішого символу такої властивості), навчилася знаходити вихід із подібних ситуацій: “Завідуючий був Старий лис, з медом на устах” (С. Васильченко). При цьому названа особливість сприймається часто як не сумісна з порядністю. До сприйняття цього фрагмента дійсності додається і його оцінка, що включає й емоційне ставлення. Такий образ – аналогія став сприйматися не тільки як образ – подібність, а й набув певного стилістичного забарвлення. Якщо семантичний акцент ставиться на першому компонентові (Старий, стара), то ідіома сприймається переважно як жартівлива з домінантою семи “досвідчений” (“Мене, старого лиса, кругом пальця обкрутили”, П. Колесник). Коли ж превалює неприваблива “фольклорна хитрість”, то домінує сема “підступності”, “лисячих хитрощів” і формується зневажливе стилістичне забарвлення ідіоми (“Стара лисиця той Турковський! А я? Де мої очі були?!”, Леся Українка; “Коронний гетьман Жолкевський пише мені чемні листи й посилає послів. Чує Старий лис нові часи, як жаба зміну погоди”, З. Тулуб).
Для позначення постійного перебування людини у в’язниці влучно знайдений образ – подібність “неба в клітинку”, оскільки світ для неї відгороджений решіткою – гратами: “Дуже нині кусається дармовиця, довго буде Небо тобі В клітинку” (В. Дрозд). Щоб передати значення “довести когось до злиднів, залишити без майна; розорити”, в етносвідомості віднайдений образ – подібність озути в постоли кого (“Один розкошує, а другий… – Озуть Пана в постоли, М. Коцюбинський), оскільки постоли – селянське взуття, шматок шкіри без підошви, яке прив’язували мотузяччям до ноги, – символ крайньої убогості. Зі словом Кішка широко відомі декілька українських ідіом. У значенні “хто-небудь посварився з кимось, між ким-небудь виникла незгода” уживається вислів чорна кішка пробігла (поміж ким). Звичайно підкреслюється напруженість таких “глухих” стосунків, які тривають довгий (певний) час і причина яких буває для широкого загалу невідомою (“Побачивши Колу, він повернув у хвіртку, – давно між ними чорна кішка пробігла”, О. Кундзич). В образі – порівнянні, який ліг в основу формування внутрішньої форми фразеологізму, відображені залишкові уявлення про чорну кішку як посланця відьми або й про саму відьму, оскільки в народних віруваннях відьма охоче обертається в кішку. Проте в значенні ФО ці уявлення зовсім затінені, а “діяли” тільки на певному етапі складання загальної семантики ідіоми.
ФО – це зазвичай семантико-коштативне, стереоскопічне зображення реалії. У вислові Кішки скребуть на серці (в кого) можна виділити такі елементи семантичної структури: 1) стан ревної туги; 2) стан людини, що втратила рівновагу в житті; 3) стан постійної тривоги; 4) неспокій; 5) спроба приховати цей стан; 6) усвідомлення своєї неправоти; 7) докори сумління; 8) нерідко очікування чогось неприємного; 9) несхвальність. Відчуття пригніченості (а звідси й сповільнена, а то й неадекватна реакція в процесі комунікації) виникає тому, що старанно приховуване може бути раптом виявлене.
Пряме значення прототипу ідіоми є мотивувальною базою, первісним матеріалом (максимально конкретизованим) для її складання, однак ідіома не вичерпує семантики структури-прототипу й одночасно означає щось більше. Ідіома і через тин не перегнеться означає не просто “хтось ледачий”, а той, хто не може чи не хоче зробити найпростішу дію, пор. ще І пальцем не торкнеться, і за холодну воду не візьметься. Чи навпаки, хтось і займається чимось простим, але не потрібним або не гідним дорослої людини – трудівника (Собак ганяти, посиденьки справляти). Чи займати позу, у якій не можна взагалі працювати з користю, – Лежні справляти або сидіти склавши руки.
Таким чином, ідіома свідчить про тісну взаємодію номінативної мотивувальної бази і нового метафоричного значення; номінативного задуму й образу – подібності, що лежить в основі формування внутрішньої форми ФО. Порівняння – образ найтісніше пов’язане з етимологічним компонентом значення, що відбивається не тільки в загальній семантиці ФО, а й у її конотації, стилістичному забарвленні, культурологічних обрисах: ідіоми детерміновані тими сферами життя, які перебувають у центрі інтересів етносу в той чи інший час. У подібних метафоричних уявленнях – картинах відбувається перенесення концептуалізації предметі в, які спостерігаються, на об’єкти, що безпосередньо не спостерігаються, але які в цьому процесі концептуалізуються. Власне, ідіома – мовний феномен, семантика якого зумовлена внутрішньою формою, що становить результат безпосереднього відбиття образу якого-небудь часто повторюваного явища, факту, що перебуває на перехресті численних лінгвістичних та екстралінгвістичних імпульсів.
Однак необхідність дефініції поняття, його розуміння потребує виокремлення принаймні основаних, категоріальних, ознак фразеологізму. Такими, на нашу думку, с цілісність значення, фразеологічна відтворюваність, відносна постійність компонентного складу та структури й експресивність.
Цілісність значення – “семантична монолітність” (С. Абакумов), “цілісність номінації”‘ (О. Ахманова) – формується внаслідок переосмислення вільного словосполучення – прототипу, мотивувального фрагмента дійсності. “Деактуалізація” компонентів, які різною мірою втрачають предметну (денотативну) спрямованість як одиниці вільного вживання – не що інше, як транспозиція (перегрупування) сем у лексемі, власне, у семемі, коли лексема стає компонентом ФО. Розглядаючи один зі способів психологічного аналізу, коли ціле розпадається на елементи, професор Л. Виготський у монографії “Мислення і мова” порівнював його з хімічним розщепленням води на водень і кисень. У результаті одержуємо продукти, чужорідні воді як цілому. Щось подібне (але тільки в кінцевому підсумку) відбувається й зі словами в складі ФО. Найвиразніше названа динаміка виявляється у фразеологічних зрощеннях і фразеологічних єдностях. Цікаво, що й Ш. Баллі, і В. Виноградов у фразеологічних студіях послуговувалися саме хімічною термінологією. “Воно (фразеологічне зрощення. – Авт.) не є ні добуток, ні сума семантичних елементів, – пише В. Виноградов. – Воно – хімічне з’єднання розчинених із погляду сучасної мови аморфних лексичних частин” . Проте водень залишається воднем, а кисень – киснем, а “аморфність” фразеологічних складників є дуже й дуже умовною.
Цілісність семантики фразеологізмів виявляється у відносній (приблизній) ідентифікації їх словом (Як маків цвіт – гарний; і вуст не розтулити – мовчати), у здатності їх виступати окремим членом речення, у відтворюваності в мовленні і в стабільності (з допуском варіантності) компонентного складу й структури.
Фразеологічна відтворюваність зворотів у мовленні пояснюється тим, що вони існують в мові (свідомості і пам’яті) вже як готові блоки, з яких ми й конструюємо (разом зі словами) речення та які використовуємо для образної вторинної номінації реалій, власне, найчастіше – ситуацій. Влучно знайдений образ – аналогія (собача шкура – “стати злим, недоброзичливим” – Пошитися в собачу шкуру, удари грому – “приголомшений, остовпілий” – Як громом прибитий) стає позначати новий смисл і в складі якогось сполучення слів, вербального словоряду набуває відтворюваності.
Фразеологічні звороти не створюються, а саме відтворюються як готові цілісні одиниці з певним значенням, компонентним складом і структурою. Через те, що нарізнооформленість залежить від етимологічного елемента змісту кожного компонента, фразеологізми не перетворюються в складні слова. З іншого боку. їх цілісність постає внаслідок метафоризації, “деактуалізації” компонентів (транспозиції сем), які лише разом зберігають зміст, відтворюючись у мовленні. М. Шанський вважає, що ця ознака властива й словам. Проте має рацію Л. Ройзензон, коли вводить поняття “фразеологічна відтворюваність”, яка притаманна тільки подільним мовним одиницям і лише тим, складові яких можуть функціонувати як самостійні. Цим фразеологічна відтворюваність відрізняється від відтворюваності слів і морфем. З вільними словосполученнями вони лише омонімічні й відрізняються від них саме можливістю фразеологічного відтворення. Відтворення того чи іншого звороту як стійкого словесного комплексу (ССК), підсумовує Л. Ройзензон, тільки тому й можливе, що цей зворот може бути сприйнятим і як нефразеологічне словосполучення.
Термін “ідіома” походить від грецького слова Ідіос (спочатку – “своєрідна людина”, а потім розширено – “той, що відхиляється від норми”). “Відхилення” полягає не тільки в метафоризації складників ФО, а й у тому, що вона відтворюється в такому “неприродному” постійному складі як цілісна за значенням одиниця.
Відносна постійність компонентного складу та структури виявляється як діалектична єдність константного (інваріантного) й змінного (варіантного). Фразеологізми відтворюються в мовленні в обмеженому, – грошовий (золотий) мішок “багатство”, з іншої (з другої, не з тієї) опери “те, що не стосується теми розмови” (однак неможливо сказати діамантовий мішок, з п’ятої опери чи з іншої увертюри) – а саме тому й постійному складі слів – компонентів. Недаремно О. Потебня поряд з терміном “приповідка” називав фразеологізм “постійним сполученням слів”, часом, у фіксованому їх порядку, у визначених традицією граматичних формах. Можна сказати кров з молоком “рожевовидий, здоровий”, але не можна – Молоко з кров’ю. Природно звучать граматичні форми Всипати березової каші, всипле березової каші, всипав березової каші, а неприродно – сипле березової каші Чи трансформовано – Всипати кленової каті. Форми ФО з фактами в руках “цілком вірогідно”, На Руках (чиїх) “на чиємусь утриманні”, у надійних руках “у повній безпеці” узвичаєні, проте не почуємо з Фактами в руці, на руці (чиїй). Переважно або й виключно деяким фразеологізмам властива заперечна форма – Хати не перележить, аж не тямитися, не стало життя.
Теоретично згадану вище ознаку ФО можна інтерпретувати як діапазон варіювання в межах її норми.
У літературній мові фразеологізми представлені різними варіантами, зокрема лексичними: горішок твердий (міцний); фонетичними: Гедзь (гедз) напав; словотворчими: ласий шматок (шматочок); граматичними: Горить діло в руках (під руками); квантитативними, факультативними (за ступенем повноти): Рости як гриби. Нерідко зустрічається декілька типів варіювання одночасно: Хоч півслова (півсловечка), цідити кров (ріки крові), з-під (з-перед) носа.
Варіанти зумовлені природою семантичної структури ФО (цілісністю її значення при компонентному складі); системністю зв’язків у лексиці (взаємозаміна компонентів у ФО найчастіше відбувається за ознакою синонімічних чи антонімічних зіставлень, метонімічного зближення, тематичної належності, варіантності самих лексем); лінійністю структурної будови ФО (еліпсис, факультативність, нарощення компонентів); історичним розвитком (рухом, “життям”) самої фразеологічної системи (заміна архаїзмів загальновживаними словами, зближення з актуалізованими мовними одиницями тощо). Таким чином, постійність компонентного складу і структури ФО, тобто вживання стабільного сполучення слів – компонентів, їх стійкість є відносною, а не абсолютною, не статичною.
Експресивність Як онтологічна риса ФО постає з їхнього призначення – передавати через почуття наше ставлення до фактів навколишньої дійсності, підсилювати логічний та емоційний зміст висловленого, виступати засобом суб’єктивного увиразнення мови. Фразеологізми виступають не для позначення нових реалій, а для оцінної характеристики вже названого. Експресивність базується насамперед на образності (вага каменя – З каменем на дуті, важкий камінь давить душу (кому), Камінь на шию (кому), тяжкий камінь ліг на груди (кому, кого, чиї), Зникнути як камінь у воду; небезпека каміння для суден – Підводне каміння; перепона – Камінь спотикання; основа – Наріжний камінь), тобто на імпліцитному зіставленні цільного й фразеологічного омонімічних словосполучень, словокомплексу-прототипу з нейтральними його складниками й цілісної метафоричної одиниці. Влучність характеристики, сконденсованість думки, емоційність і відчутна оцінна функція, яскраво виражена конотація як провідний компонент семантики пояснюються самою природою фразеологізмів як специфічних мовних одиниць – передавати емоційно-оцінне, образне ставлення людини до реалії, живописати її. Утілені в них яскраві метафора (Зайти в глухий кут, звити гніздечко), метонімія (У сповиточку, до білого волосся), промовисті гіпербола (Ледь не покотитися зо сміху, сім верств пішки за шмат кишки) або літота (Навіть мухи не зачепить мізинцем, старій жабі по коліна), іронічне зіставлення – паралелізм (Добре – як голому в терну, захопити – шилом патоки), без еквівалентна сполука з відчутним культурологічним компонентом (Мати порожню макітру на плечах, як Сірко на прив’язі) і породжують експресивність. Цьому сприяють також антитезна структура ФО (ложка дьогтю в бочці меду, як мерзле горить), каламбур (Друга молодість, сім мішків гречаної вовни та чотири копи гречки), тавтологія (Плавом пливти, за дідів – прадідів), уведені в римовані частини ФО конотативні оніми (Ні сюди Микита ні туди Микита, знати почому в Тростянці гребінці), іронія (Знати з миски та в рот, збиратися як свекор пелюшки прати), прозорий чи імпліцитний евфемізм (Скакати в гречку, піти за межу “померти”) та ін. Вони створюють у процесі сприйняття ФО естетичний ефект протиріччя між формою і змістом, образністю й безобразністю, імпліцитністю й експліцитністю. Експресивність – “це обумовлені образністю, інтенсивністю чи емоційністю” виразово-зображувальні властивості фразеологізму (М. Коломієць); це “сама інтенсифікована виразність” як інгерентна риса ФО, що “підтримує загострену увагу, активізує мислення людніш, викликає напругу почуттів у слухача (читача)” (В. Чабаненко). Цьому сприяє й сам вибір об’єктів, які підлягають вторинній номінації: через фразеологію проходить не все людське життя, а тільки ті його сторони й грані, які вторинно-відображаються “через випукле дзеркало людських почуттів, сприймань і їх оцінок” . Фразеологія обслуговує переважно емоційну сферу, а тому навколишня дійсність не знаходить у ній свого повного відображення. Окремі поняття, наприклад “дурний”, “старий”, “товстий”, “байдикувати”, “померти”, “бити”, “рано”, “пізно”, “ніколи”, представлені і! мові численними зворотами, а інші – “стіл”, “дерев’яний”, “ложка” – практично не “офразеологіїовані” жодним. Недаремно об’єктом ономасіологічних словників обирається насамперед фразеологічне вираження емоцій (Ю. Прадід), емоцій і почуттів людини (Р. Яранцев), емоційного стану та якостей людини (Г. Доброльожа).
Стильова належність та стилістичне забарвлення, які дістають лексикографічне вираження, – один з виявів експресивності фразеологічних одиниць (Медові та молочні ріки, нар.-поет.; Розводити антимонії, несхв.; Розводити шури-мури, жарт.; Розпускати губи, зневажл.; Розпустити хапьки, грубо; З великого розуму, ірон.; Дурне сало без хліба, лайл.; Свій у дошку, фам. та ін.), як і вказівка на інтенсивність якості, дії, на активність їх вияву (І не ночував “зовсім немає”, Голодний і голий “дуже бідний”, Ламати голову “напружено думати”, До носа й коцюбою не дістати “надмірно чванитися”). Хоча для більшості фразеологічних словників “характерний стилістичний різнобій”: інтегральну стилістику ФО визначити точно дуже складно “через виняткову динамічність цього параметра” (В. Мокієнко). Об’єктивними І. Лепешев вважає сім критеріїв функціонально-стильового розмежування ФО:
1) значущість внутрішньої форми фразеологізму, його здатність “створити певне враження”;
2) етимологічний;
3) семантичний;
4) структурний;
5) евфонічний;
6) компонентний;
7) кількісний.
Кожен з цих критеріїв можна розкласти ще на складові. Так, під етимологічним критерієм укладач двотомного “Фразеологічного словника білоруської мови” розуміє генетичні особливості фразеологізму, його походження, первісну сферу вживання, шляхи проникнення в літературну мову й час виникнення.
Розмовність абсолютної більшості фразеологізмів, яка звичайно ніяк не маркується (як самоочевидна), не є їх нейтральністю. Це яскраво виявляється і в усному, і в художньому використанні: “Мабуть, Череванівні На роду написано бути гетьманшею” (П. Куліш підкреслює тут невідворотність долі); “Здається, Вола б з’їв… і черствий хліб здався смачним” (Панас Мирний гіперболічно подає стан персонажа); “Перед Суворими очима світу Ми Не опустим очі до землі” (Б. Олійник обігрує фразеологічно-зв’язане й вільне значення слова). Проте всі названі в контекстах ФО лексикографовані як розмовні.
Домінантною ознакою створення експресивності с тісно пов’язана з метафоричністю формально виражена або не виражена компаративність. Об’єктивним показником компаративності є сама можливість трансформації сполуки з формально не вираженим порівнянням (з однієї глини зліплений) у формально виражене (як з однієї глини зліплений). Сема порівняння може бути досить відчутною, лежати “на поверхні” чи бути дещо завуальованою, “вичленовуватися” внаслідок розумових операцій. Фразеологізми, отже, приносять естетичну насолоду: вони пробуджують діяльність уяви й викликають переживання в слухачів (О. Федоров).
Поєднання названих критеріїв і лежить в основі визначення ФО. Фразеологізми організовані за моделлю словосполучення (сполучення слів) або речення. Незважаючи на різнобій у поглядах па природу фразеологізмів, можна констатувати, що простежується тенденція: 1) виділяти як категоріальні декілька ознак ФО; 2) розуміти відносність виділених ознак; 3) усвідомлювати природу ФО залежно від синхронічного чи діахронічного аспекту дослідження; 4) інтерпретувати властивості ФО як антиномічні, діалектичні: константні і варіантні, лінгвістично абстрактні й екстралінгвістично-конкретні.
Фразеологізм, таким чином, – це надслівна, семантично цілісна, відносно стійка (з допущенням варіантності), відтворювана й переважно експресивна одиниця, яка виконує характеризуючо-номінативну функцію.
Related posts:
- ФРАЗЕОЛОГІЗМ ЯК ЛІНГВІСТИЧНА ОДИНИЦЯ Розділ 1 ФРАЗЕОЛОГІЗМ ЯК ЛІНГВІСТИЧНА ОДИНИЦЯ Українська фразеологія XIX ст. грунтується на міцному фундаменті етнографічних, фольклористичних, етнолінгвістичних, загально-філологічних, лексико – і фразеографічних праць О. Потебні і М. Сумцова, І. Франка та М. Костомарова, М. Номиса і П. Чубинського та багатьох інших. Пізніше, у XX ст., українські мовознавці почали розробляти різні аспекти фразеологічної дисципліни. Семантику фразеологізмів […]...
- Обсяг фразеології – ФРАЗЕОЛОГІЗМ ЯК ЛІНГВІСТИЧНА ОДИНИЦЯ Розділ 1 ФРАЗЕОЛОГІЗМ ЯК ЛІНГВІСТИЧНА ОДИНИЦЯ § 2. Обсяг фразеології Установилося два погляди на обсяг фразеології, які чітко підсумував О. Ожегов у праці “Про структуру фразеології” (1974): фразеологія в широкому розумінні і фразеологія у вузькому розумінні. До фразеології в широкому розумінні традиційно відносять прислів’я, деякі приказки, крилаті вислови, “різні стійкі змеханізовані вирази, штампи та народно-розмовні […]...
- Олександр Потебня – предтеча української фразеології – ФРАЗЕОЛОГІЗМ ЯК ЛІНГВІСТИЧНА ОДИНИЦЯ Розділ 1 ФРАЗЕОЛОГІЗМ ЯК ЛІНГВІСТИЧНА ОДИНИЦЯ § 3. Олександр Потебня – предтеча української фразеології Становлення фразеології як лінгвістичної дисципліни звичайно пов’язують насамперед із працями Ш. Бал лі та В. Виноградова. Однак заради справедливості зазначимо, що багато аспектів фразеології як лінгвістичної дисципліни загалом й української зокрема були об’єктом уваги най видатнішого українського мовознавця, основоположника психологічного напряму […]...
- СПІВВІДНЕСЕНІСТЬ ФРАЗЕОЛОГІЗМУ І СЛОВА Розділ 4 СПІВВІДНЕСЕНІСТЬ ФРАЗЕОЛОГІЗМУ І СЛОВА Вивчення фразеології пов’язане з так званим укрупненням лексики. Принцип укрупнення реалізується таким чином: чим ширше вивчається синтагматична сполучуваність слів, тим виразніше виявляються глибші парадигматичні групування в лексиці. Розробляється так звана лексикологія словосполучень – фразеологія. Якщо в працях кінця 50-х – початку 60-х років фразеологізми ще так чи інакше трактуються […]...
- Творення слів на базі фразеологізмів – СПІВВІДНЕСЕНІСТЬ ФРАЗЕОЛОГІЗМУ І СЛОВА Розділ 4 СПІВВІДНЕСЕНІСТЬ ФРАЗЕОЛОГІЗМУ І СЛОВА § 7. Творення слів на базі фразеологізмів Спостереження над процесом відфраземного словотворення допомагають простежити за конкретними виявами взаємодії слів і фразеологізмів, за їх функціональною і семантичною співвіднесеністю, виявити специфіку універбів як межі стійких нарізнооформлених лексем, глибше пізнати не лише один зі шляхів збагачування словникового складу мови, а й саму […]...
- СЛОВО ЯК ОДИНИЦЯ МОВИ. ОЗНАКИ СЛОВА Лексикологія української мови як учення про лексичний склад § 32. СЛОВО ЯК ОДИНИЦЯ МОВИ. ОЗНАКИ СЛОВА 345. І. Проаналізуйте висловлювання учених про слово. Спробуйте дати визначення, що таке слово. ІІ. Складіть схему “Слово як об’єкт вивчення”. 1. У мові є одиниця, без вивчення якої немислиме пізнання механізму мови. Ця одиниця – слово. Видатний швейцарський лінгвіст […]...
- ФРАЗЕОЛОГІЯ. ПОНЯТТЯ ПРО ФРАЗЕОЛОГІЗМ, ЙОГО ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ЛЕКСИКОЛОГІЯ. ФРАЗЕОЛОГІЯ § 10. ФРАЗЕОЛОГІЯ. ПОНЯТТЯ ПРО ФРАЗЕОЛОГІЗМ, ЙОГО ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ 110. Прочитайте. У якій із колонок подано словосполучення, які за значенням дорівнюють одному слову? Виберіть із довідки такі значення. ДОВІДКА Почервоніти. Образитися. Вередувати. Покарати. Стійкі сполучення слів, які за значенням дорівнюють одному слову (словосполученню), називаються ФРАЗЕОЛОГІЗМАМИ. Наприклад; Дерти горло – кричати. Тягти кота за […]...
- Символ як структурно-семантична основа формування фразеологізмів – СПІВВІДНЕСЕНІСТЬ ФРАЗЕОЛОГІЗМУ І СЛОВА Розділ 4 СПІВВІДНЕСЕНІСТЬ ФРАЗЕОЛОГІЗМУ І СЛОВА § 8. Символ як структурно-семантична основа формування фразеологізмів Становлення символів О. Потебня пов’язував з еволюцією семантики слів, становленням і забуттям їх внутрішньої форми, виникненням нових слів. Нові поняття, писав учений у ранній роботі “Про деякі символи в слов’янській народній поезії”, входячи в думку й мову народу, позначаються звуками, які […]...
- ОЗНАКИ МОРФОЛОГІЧНОГО СЛОВА – ПРЕДМЕТ МОРФОЛОГІЇ МОРФОЛОГІЯ 1. ПРЕДМЕТ МОРФОЛОГІЇ. ОЗНАКИ МОРФОЛОГІЧНОГО СЛОВА Морфологія (від гр. morphe – форма і logos – слово, вчення) – розділ граматики, що вивчає системи форм слова, або його парадигми, граматичні категорії форм, а також граматичні класи слів (частини мови). Обсяг поняття “морфологія” в різних концепціях визначається неоднаково. При вузькому підході воно визначаються як розділ науки […]...
- ПОНЯТТЯ ПРО ФРАЗЕОЛОГІЗМ, ЙОГО ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ Мета: навчальна: дати поняття про фразеологізми, збагачувати мову учнів фразеологізмами; розвивальна: розвивати культуру мовлення; виховна: виховувати естетичне ставлення до образного слова, шану до багатства української мови. Внутрішньопредметні зв’язки: лексика, синтаксис, пунктуація, орфографія. Міжпредметні зв’язки: мова, література, інші науки, соціокультура. Тип уроку: вивчення нового матеріалу. ПЕРЕБІГ УРОКУ ОРГАНІЗАЦІЯ КЛАСУ АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК. МОТИВАЦІЯ […]...
- Морфологічні ознаки прикметника Українська мова Частини мови Прикметник Прикметник – це самостійна частина мови, що вказує на ознаку предмета і відповідає на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє? Ознака предмета визначається за кольором (червоний), за розміром (великий), за матеріалом (скляний), за приналежністю (братів), за сприйняттям на смак, дотик, нюх (солодкий, м’який, духмяний), за зовнішніми прикметами і внутрішніми […]...
- КАТЕГОРІЯ ОБМЕЖЕННЯ ОЗНАКИ ПРИКМЕТНИК 4. СЕМАНТИКО – ГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ЯКІСНИХ ПРИКМЕТНИКІВ КАТЕГОРІЯ ОБМЕЖЕННЯ ОЗНАКИ У поверхневій структурі речення прикметники вищого та найвищого ступенів утворюють синтаксичну категорію обмеження ознаки. Суть нього явища полягає в тому, що ознака, виражена ад’єктивом у функції інтенсивності, сягає тільки певних меж, напр.: “Слово буває гострішим від криці” (з газ.). Тут прикметник вищого ступеня має […]...
- ПРИКМЕТНИКИ ВИЩОГО СТУПЕНЯ ІНТЕНСИВНОСТІ ОЗНАКИ ПРИКМЕТНИК 4. СЕМАНТИКО – ГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ЯКІСНИХ ПРИКМЕТНИКІВ ПРИКМЕТНИКИ ВИЩОГО СТУПЕНЯ ІНТЕНСИВНОСТІ ОЗНАКИ Вищий ступінь порівняння, або компаратив (від лат, comparativum), відтворює інтенсивність ознаки в рядах опозиційних пар шляхом протиставлення форми прикметника, який вказує на якість без порівняння, формі прикметника, де якісна ознака передана більшою мірою. За структурно-морфологічним типом творення існує проста, або синтетична, і […]...
- Складне речення і його ознаки СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ Складне речення Складне речення і його ознаки Складним реченням називається синтаксична одиниця, утворена з двох чи кількох об’єднаних за змістом та інтонацією частин, кожна з яких містить граматичну основу. Просте речення, нагадаємо, має тільки одну граматичну основу. Для прикладу порівняймо два речення: Опівночі айстри в саду розцвіли, убралися в роси, вінки одягли […]...
- Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль – Дієслово МОРФОЛОГІЯ. ОРФОГРАФІЯ Дієслово Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль Дієсловом називається самостійна частина мови, що означає дію або стан предмета як процес і виражає це значення в граматичних категоріях способу, часу, виду, стану, особи (або роду). Дієслово відповідає на питання Що робити? що зробити? що робить? що зробить? та ін. Значення дії, що виражається дієсловами, […]...
- Складне синтаксичне ціле, його основні ознаки ЛІНГВІСТИКА ТЕКСТУ Складне синтаксичне ціле, його основні ознаки Для того щоб повно і точно висловити якусь думку, якесь конкретне повідомлення, одного речення, як правило, недостатньо. У мовленні окремі речення звичайно виступають не ізольовано, а поєднуються між собою за змістом і за допомогою граматичних засобів, утворюючи блоки речень, через які відбувається розвиток думки та послідовне розгортання […]...
- Родові ознаки незмінюваних слів – ІМЕННИКИ ГРАМАТИЧНОГО РОДУ ІМЕННИК ІМЕННИКИ ГРАМАТИЧНОГО РОДУ Родові ознаки незмінюваних слів В іншомовних незмінюваних іменниках, які запозичує українська мова, існують свої способи вираження граматичних значень. Не маючи зовнішніх, флексійних ознак родової належності, вони зазнають семантико – граматичного поділу на групи, кожна з яких характеризується однією, зрідка двома ознаками роду. Іменники-антропоніми називають осіб чоловічого або жіночого роду відповідно до […]...
- Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль МОРФОЛОГІЯ. ОРФОГРАФІЯ Прикметник Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль Прикметник – це самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета і змінюється за родами, числами та відмінками. Прикметники відповідають на питання Який? (яка? яке?) Або чий? (чия? чиє?). Наприклад: (який?) справжній герой; (яка?) чорна (чия?) мамина сумка; (яке?) дощове небо. Вираження ознаки предмета – загальне лексичне […]...
- Категорія співвідносної інтенсивності ознаки ПРИКМЕТНИК 4. СЕМАНТИКО – ГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ЯКІСНИХ ПРИКМЕТНИКІВ Категорія співвідносної інтенсивності ознаки Поняття інтенсивності ознаки е реальним, але похідним явищем позамовної дійсності. Воно виникає тоді, коли предмети порівнюються не за ознакою, а за її якісним станом, коли увага зосереджується не стільки на ознаці як властивості предмета, скільки на якості ознаки, що поєднує в собі такі […]...
- Букви ь, у (ю) в суфіксах на означення пестливості і неповноти ознаки МОРФОЛОГІЯ. ОРФОГРАФІЯ Прикметник Букви Ь, у (ю) в суфіксах на означення пестливості і неповноти ознаки – У суфіксах на означення здрібнілості чи пестливості – Еньк-, – есеньк-, – ісіньк-, – юсіньк – пишеться м’який знак: Червоненький, густесенький, цілісінький, тонюсінький. – У суфіксові на позначення неповноти ознаки – уват – (-юват-) пишуться у, ю: грубуватий, жовтуватий, […]...
- Словосполучення як одиниця синтаксису СТИЛІСТИКА СИНТАКСИСУ § 17. Словосполучення як одиниця синтаксису Словосполучення (за головним словом) Словосполучення (за синтаксичними відношеннями) Узгодження Керування Прилягання Головне й залежне слово мають однакові форми роду, числа, відмінку (спекотне літо – с. р., одн., Н. в.) Головне слово вимагає від залежного певної відмінкової форми (малювання пейзажів) Залежне слово приєднується до головного тільки за змістом […]...
- Числові ознаки назв маси, якості, дії – ІМЕННИКИ ГРАМАТИЧНОГО ЧИСЛА ІМЕННИК ІМЕННИКИ ГРАМАТИЧНОГО ЧИСЛА Числові ознаки назв маси, якості, дії Групу іменників граматичного числа формують назви, у яких предметність має речовинний вияв, іменники позначають однорідну за своїм складом масу, яку можна поділити на частини, що мають назву цілого і підлягають виміру, а не рахунку. Набір іменників з речовинним вмістом дуже широкий. Це назви зернових, овочевих, […]...
- МЕХАНІЧНА РОБОТА. ОДИНИЦЯ РОБОТИ РОЗДІЛ 4 МЕХАНІЧНА РОБОТА ТА ЕНЕРГІЯ О Ви знаєте, як виміряти силу і шлях, а дізнаєтесь, як визначити роботу О Ви маєте уявлення про потужні двигуни, а будете розуміти, як розрахувати їхню потужність О Ви знаєте, що існують механічна, електрична, атомна енергії, а дізнаєтесь, яку енергію має тіло, що рухається, а яку – тіло, що […]...
- Лічильна одиниця У навчальному комплекті реалізовано методичний підхід до вивчення нумерації багатоцифрових чисел, згідно якого спочатку вводиться нова лічильна одиниця тисяча, відбувається лічба тисячами, читання та запис відповідних розрядних чисел, а потім формується поняття про два класи та розряди, які входять у ці класи. Учні вчаться визначати розрядний склад числа. Лічба чисел у межах багатоцифрових чисел відбувається […]...
- Лічильна одиниця Лічильна одиниця – тисяча. Розрядні числа – Перший клас – клас одиниць – Другий клас – клас тисяч 1 Назви лічильні одиниці від меншої до більшої. 2 Учні лічили одиницями, десятками, сотнями та виконали відповідні записи. Прочитай їх. Зістав числа в кожному стовпчику: що в них спільне? що відмінне? Розрядні числа 1 2 3 4 […]...
- ІМЕННИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ: ЗАГАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ, МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ, СИНТАКСИЧНА РОЛЬ Мета: навчальна: повторити, узагальнити і поглибити знання учнів про іменник як частину мови, зміцнювати навички визначення морфологічних ознак іменників, учити правильно використовувати іменники в мовленні; визначати їхню роль у реченнях; розвивальна: розвивати в учнів навички зв’язного мовлення, мислення, творчі здібності, стимулювати бажання досліджувати й аналізувати мовні явища; виховна: виховувати позитивне ставлення та виховувати повагу до […]...
- Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль – Числівник МОРФОЛОГІЯ. ОРФОГРАФІЯ Числівник Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль Числівник – це самостійна частина мови, що означає число, кількість та порядок предметів при лічбі. Числівники відповідають на питання Скільки? котрий? Наприклад: День гуляє, Три слабий, а на П’ятий – вихідний (Народна творчість). Із Шостого класу вибігло Двоє дівчаток (М. Стельмах). Два, чотири, шість, вісім – […]...
- Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль – Прислівник МОРФОЛОГІЯ. ОРФОГРАФІЯ Прислівник Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль Прислівником називається незмінна самостійна частина мови, що виражає сталу ознаку дії, стану, ознаку іншої ознаки або предмета. Наприклад: А Восени шумів-шумів ліс По-осінньому (А. Головко). Знову серце б’ється Молодо і Дзвінко (В. Сосюра). Восени й горобець багатий (Народна творчість). От і Середземне море – тепле, Дуже […]...
- Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль – Іменник МОРФОЛОГІЯ. ОРФОГРАФІЯ Іменник Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль Іменник – це самостійна частина мови, що має значення предметності і виражає його в словозмінних категоріях числа і відмінка та несловозмінній категорії роду і відповідає на питання ХТО? або ЩО? Іменник позначає предмет у найширшому розумінні цього слова. Поняття предметності охоплює назви: речей (Портфель, таблиця, сукня), […]...
- ПОПУЛЯЦІЯ ЯК ЕЛЕМЕНТАРНА ОДИНИЦЯ ЕВОЛЮЦІЇ РОЗДІЛ 4. ОСНОВИ ЕВОЛЮЦІЙНОГО ВЧЕННЯ. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ОРГАНІЧНОГО СВІТУ § 46. ПОПУЛЯЦІЯ ЯК ЕЛЕМЕНТАРНА ОДИНИЦЯ ЕВОЛЮЦІЇ Що таке генетика популяцій? Генетика популяцій – розділ генетики, який вивчає генетичну структуру природних популяцій, а також генетичні процеси, які в них відбуваються. Вона має важливе значення для розвитку еволюційної теорії: завдяки її дослідженням встановлено, що популяція є не […]...
- Клітинна теорія та її значення для медицини – Клітина як елементарна структурно-функціональна одиниця живого МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ Розділ 1 БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ 1.2. Молекулярно-генетичний і клітинний рівні організації життя 1.2.1.2. Клітинна теорія та її значення для медицини Німецький зоолог Т. Шванн (1810-1882) у 1839р. опублікував працю “Мікроскопічні дослідження про відповідність у структурі та рості тварин і рослин”. У цій класичній роботі були закладені основи клітинної теорії. Грунтуючись на роботах […]...
- Європейська валютна одиниця Європейська валютна одиниця (ЕКЮ) (европейская валютная единица) – регіональна міжнародна валютна одиниця, що використовується країнами-учасницями ЄВС. Має певний валютний курс, розрахований на базі валютного кошика національних валют країн ЄВС. Половина випущених ЕКЮ забезпечується відрахуваннями від золотих та доларових запасів, а решта – національними валютами країн. ЕКЮ широко застосовується в міжнародних розрахунках, її курс не зазнає […]...
- ОДИНИЦЯ КІЛЬКОСТІ РЕЧОВИНИ – МОЛЬ Хімія – універсальний довідник КІЛЬКІСНІ ВІДНОШЕННЯ В ХІМІЇ ОДИНИЦЯ КІЛЬКОСТІ РЕЧОВИНИ – МОЛЬ Речовини, що вступають в хімічну взаємодію, можуть складатися з атомів, або молекул, або інших частинок. Кількість речовини, що реагує, зручно характеризувати числом таких частинок. Одиницею кількості речовини, що визначає число частинок, з яких ця речовина складається, є моль. Кількість речовини, виражена в […]...
- ФОН (ОДИНИЦЯ РІВНЯ ГУЧНОСТІ ЗВУКУ) Екологія – охорона природи ФОН (ОДИНИЦЯ РІВНЯ ГУЧНОСТІ ЗВУКУ) – одиниця рівня гучності звуку, що сприймається людиною, дорівнює силі звуку 40 дБ при його частоті 1 тис. Гц. Оскільки звук тієї самої інтенсивності в 40 дБ на частоті 5 тис. Гц здається вдвічі гучнішим, таку гучність оцінюють у 2 Ф. За цією шкалою звуки понад […]...
- Ген як одиниця генетичної інформації МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ Розділ 1 БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ 1.2. Молекулярно-генетичний і клітинний рівні організації життя 1.2.3. Спадковий апарат еукаріотичних клітин і його функціонування на молекулярному рівні 1.2.3.11. Ген як одиниця генетичної інформації На початку 40-х років XX ст. дослідження гриба нейроспора дозволило сформулювати поняття про ген як ділянку геному, яка в мейозі виділяється у вигляді […]...
- Клітина як основна структурно-функціональна одиниця живої природи – Загальна Біологія Біологія Загальна Біологія Клітина як основна структурно-функціональна одиниця живої природи Клітина – елементарна одиниця живого. З відомих живих організмів тільки віруси є неклітинними формами життя. Усі інші біологічні об’єкти побудовані з клітин – однієї (бактерії, найпростіші) або великої кількості (багатоклітинні тварини, рослини, гриби). Клітини різних організмів відрізняються розмірами, формою, функціями, тривалістю життя. Незважаючи на це, […]...
- ПРИКМЕТНИКИ ЗБІЛЬШЕНОЇ КІЛЬКОСТІ ОЗНАКИ ПРИКМЕТНИК 4. СЕМАНТИКО – ГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ЯКІСНИХ ПРИКМЕТНИКІВ ПРИКМЕТНИКИ ЗБІЛЬШЕНОЇ КІЛЬКОСТІ ОЗНАКИ Збільшена кількість ознаки, передана прикметником, означає порівняно з уявно прийнятим еталоном вищий ступінь її концентрації в предметі. Процес кількісної модифікації ознаки відбувається у сфері суфіксального та префіксального словотвору, де афікси, приєднуючись до прикметників помірного ступеня якості, виконують роль прислівників дуже, трохи та ін., […]...
- ОДИНИЦЯ КОРМОВА Екологія – охорона природи ОДИНИЦЯ КОРМОВА – одиниця поживності кормів. Енерг. цінність О. к. в СІ дорівнює 1414 кДж/100 г....
- ОДИНИЦЯ КЛАСИФІКАЦІЇ Екологія – охорона природи ОДИНИЦЯ КЛАСИФІКАЦІЇ – ступінь ієрархічної побудови, коли кожна більш висока градація включає в себе кілька дрібніших....
- Утворення клітин – якісний етап еволюції – Клітина як елементарна структурно-функціональна одиниця живого МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ Розділ 1 БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ 1.2. Молекулярно-генетичний і клітинний рівні організації життя Живі організми, які населяють Землю, складаються з клітин. У процесі еволюції органічного світу клітина виявилася єдиною системою, в якій можливий прояв усіх закономірностей і властивостей живої матерії: ріст і розмноження, поглинання і виділення різних речовин, дихання і подразливість, обмін речовин […]...