Планомірність – соціально-економічна форма розвитку національної економіки, за якої через державне регулювання макроекономічних процесів, планомірний розвиток гігантських корпорацій і фінансово-кредитних інститутів здійснюється збалансований, пропорційний розвиток галузей і сфер економіки, досягаються цілі суспільства. Матеріальна основа П. – еволюція технологічного способу виробництва, зокрема такі її етапи, як велика машинна індустрія та автоматизація виробництва, також істотну роль у забезпеченні П. відіграють досконалі форми
розвитку організаційно-економічних відносин і господарського механізму. Наприкінці XIX – на початку XX ст. П. характеризувалася діяльність акціонерних товариств відкритого типу, картелів, синдикатів, трестів і концернів, тому товари виробляли не анархічно, а планомірно, за обліком. Цю сферу економіки Дж. Гелбрейт назвав плануючою системою. На сучасному етапі виробництву нових або розширенню ринку традиційних товарів передують маркетингові дослідження поточного попиту і його прогнозування на перспективу, свідоме формування попиту, розширення обсягів робіт на замовлення, в т. ч. індивідуальні, укладання контрактів
з торговими організаціями, постачальниками, субпідрядниками. На думку американського економіста Дж. Гелбрейта, надати право вирішення всіх цих проблем ринкові – те саме, що довіритися сліпому випадкові. П. також властива самому процесу, праці, що передбачає відповідні узгодження між окремими видами робіт, їх організацію, регулювання, дотримання відповідних пропорцій. Ці процеси, своєю чергою, визначають еволюцію типів і форм капіталістичної власності від приватної (яка панувала на нижчій стадії розвитку капіталізму) до колективних форм на вищій стадії, а також державних і наддержавних форм, у яких певною мірою узгоджуються загальнонаціональні, колективні та приватні інтереси. Кожна більш розвинена форма власності розширює сферу П. У межах колективної власності П. найповніше реалізується ТНК. Так, ТНК контролюють більше третини світового виробництва і торгівлі, за попередніми замовленнями на світовий ринок надходить майже 60% товарів і послуг, що свідчить про переважання П. навіть у межах світового господарства. П. значною мірою властива СОТ, на яку припадає майже 95% світової торгівлі. В історичному аспекті на початку XX ст. продуктивні сили почали переростати масштаби окремих монополістичних об’єднань, що зумовило інтенсивне одержавлення економіки, розвиток державної власності й розширення масштабів П. Капіталізм переростав у свою вищу планомірну форму. Від середини 50-х почав формуватися новий технологічний спосіб виробництва, заснований на автоматизації праці. Тому П. як тенденція економічного розвитку охоплює окремі країни. Технологічний спосіб виробництва поступово переростає масштаби окремих держав. Тому тенденції до планомірного розвитку поширюються на наднаціональні економічні об’єднання. Отже, П. з тенденції, що розвивається та обмежена за капіталістичного способу виробництва спершу окремим індивідуальним підприємством (дрібним і середнім), а відтак – великими монополістичними об’єднаннями, в т. ч. ТНК, поступово поширилася на рівень окремих країн і наднаціональних економічних організацій (на зразок ЄС) і стала законом економічного розвитку (див. Закон планомірного економічного розвитку). Відстоюючи необхідність запровадження П. у постсоціалістичних країнах, Ж. Сапір (Франція) зазначав, що це слово треба реабілітувати, бо жодна приватизація неможлива, “якщо горизонт ухвалення рішень обмежений; державі належить знайти спосіб розширення такого горизонту, оскільки без цього будь-який економічний разрахунок втрачає силу”.
Loading...