Податки – частина національного доходу, що вилучається державою у населення через позаекономічний та економічний примус здебільшого на еквівалентній основі з метою виконання її соціально-економічних, політичних, правових функцій і досягнення військових цілей. У політекономічному аспекті П. – це відносини економічної власності між державою і платниками податків з приводу примусового привласнення центральними і місцевими органами влади частини необхідного і додаткового продуктів. П. виникли в часи розпаду первіснообщинного ладу,
виникнення держави і права. За рабовласницького ладу одним з перших грошових П. був подушний П. на більшість громадян Римської імперії, що мав назву “трибут”. Земельний і подушний П. у провінціях збирали публікани (у декілька разів більше від норми). Земельний П. становив одну десяту доходів із земельної ділянки. Крім того, існували П. на нерухомість, подушний П., непрямі П. (на основі П. з обороту в розмірі 1%, а від торгівлі рабами – 4%). За феодалізму основні П. – прямі майнові у формах земельного й подушного П. Земельний П. сплачували феодали, інші верстви заможного населення – подушний П. В Україні оподатковувалися
селяни, міщани; козаки, шляхта, духовенство були звільнені від П. З 1665 почали збирати П. з різних промислів, за продаж хліба, інших продуктів і худоби, інші П. (за перевезення через ріки, з весіль, на утримання ратуші тощо). У 1783 встановлено подушний П. – 1 крб 20 коп. із селян і козаків, з поміщицьких і монастирських селян – по 72 коп. на рік (відро меду у корчмі коштувало 70 коп.). На нижчій стадії розвитку капіталізму основний вид П. – майновий (сплачували фермери, ремісники, міщани, дрібна й середня буржуазія). Вперше сутність П. теоретично обгрунтував арабський мислитель Ібн Хальдун понад 500 років тому. Він вважав, що податкові ставки мають стимулювати ділову активність, інакше руйнуються економічні стимули, занепадає цивілізація. Основними принципами оподаткування Ібн Хальдун називав справедливість, рівність і платоспроможність. Основними принципами оподаткування, за Смітом, які мають важливе значення і за сучасних умов, є справедливість (всезагальність оподаткування та рівномірний розподіл П. залежно від доходів громадян), принцип зручності (доцільність вилучення П. у найзручніший для платників час та відповідні способи вилучення), принцип визначеності (розмір П., час їх вилучення і спосіб заздалегідь відомі платникам), принцип економії (скорочення витрат при вилученні П., удосконалення системи оподаткування). Д. Рікардо стверджував, що будь-які П. зменшують нагромадження, тому є злом. Дж.-С. Мілль визначав податки як частину національного доходу, який примусово та безоплатно вилучає держава, переважно у трудівників для здійснення своїх функцій. Аналогічне визначення сутності П. домінувало в радянській економічній літературі. К. Маркс вважав, що у П. втілено економічне вираження існування держави, а через державні П. клас капіталістів експлуатує клас селян. Актуальними є сформульовані К. Вікселем основні принципи справедливого оподаткування (принцип корисності і принцип рівності), згідно з якими вилучені в населення через механізм П. кошти мають повернутися до нього у формі державних послуг. Дж. Кейнс, виступаючи за прогресивність в оподаткуванні, довів, що за допомогою П. (а також державних видатків і відсотка) можна досягти рівноваги між сукупним платоспроможним попитом і пропозицією. Представники неокласичного напряму (зокрема американські економісти М. Фрідмен і А. Лаффер) обстоювали зменшення П., передусім на капітал, вважали, що вони гальмують інвестиції, ділову активність. Самуельсон вважає, що в оподаткуванні слід дотримуватися принципів ефективності (сприяти переливанню капіталів, пожвавленню ділової активності та найбільш раціональному використанню ресурсів) і справедливості (хто має більше доходів, має брати більшу участь у формуванні доходів для фінансування соціальних програм). З урахуванням конструктивних ідей науковців, вимог практики основними принципами оподаткування за сучасних умов є: пропорційний характер П. (податкові ставки повинні відповідати доходам); обов’язковість їх сплати платоспроможними фізичними та юридичними особами; зниження кількості П. і доцільність однократного вилучення деяких із них (наприклад, ПДВ замість П. з обороту); зручність, економність, гнучкість (необхідність пристосування податкової системи до умов розвитку економічного способу виробництва, передусім економічної політики, та системи надбудовних відносин), забезпечення перерозподілу національного доходу в інтересах найбідніших верств населення; стабільність, передбачуваність. Основні функції П.: фіскальна (фіск – державна скарбниця), регулятивна і стимулятивна. Фіскальна – збір грошових коштів з населення, підприємств і організацій (фізичних і юридичних осіб); регулятивна – регулювання грошових доходів, процесу нагромадження, перерозподілу значної частки національного доходу, співвідношення між попитом і пропозицією та інших макроекономічних величин, усього суспільного відтворення. Виконання П. регулятивної функції водночас супроводжується контролем держави за оновленням основних фондів, за циклічним характером виробництва, за розгортанням НТР та іншими процесами, що означає недоцільність виокремлення суто контрольної функції П. Стимулятивна функція П. полягає у впливі на інвестиційний процес (у разі зниження ставок оподаткування, здійснення політики прискореної амортизації та ін.), на проведення НДДКР, у прискоренні темпів економічного зростання, підвищенні платоспроможного попиту та ін. Регулятивна і стимулятивна функції П. щільно пов’язані, тому виконання однієї з них може поєднуватися з реалізацією іншої. Водночас між ними існують відмінності, розбіжності у процесі їх реалізації, тому ці функції доцільно розмежовувати. Так, встановлення високих податкових ставок на прибутки підприємств, фірм, компаній означає виконання однієї з розподільчих функцій (перерозподіл частки національного доходу), але не стимулює інвестиційного процесу. Регулятивну і стимулятивну функції П. можна об’єднати в єдину економічну функцію П., але науково некоректно виокремлювати економічну з двох перших. Про зростання значення фіскальної функції П. свідчить, зокрема, той факт, що на початку XX ст. завдяки П. у розвинених країнах доходи держави становили бл. 10% національного доходу, а на початку XXI ст. – бл. 65% ВВП. Посилення регулятивної та стимулятивної (економічної) функцій П. виявляється в тому, що без активної податкової політики неможливо встановити оптимальне співвідношення між платоспроможним попитом і пропозицією, між споживанням і нагромадженням та іншими макроекономічними показниками, а отже, забезпечити рівновагу економічної системи. Без вилучення значної частки додаткового й необхідного продуктів і наступного їх перерозподілу неможливо було б забезпечити нормальний процес відтворення будь-якого елемента економічної системи, зокрема сучасного працівника (як основної продуктивної сили), науки тощо, сформувати ефективний господарський механізм, забезпечити плюралізм форм власності та ін. Основними видами П. у розвинених країнах світу є особистий подохідний П. і П. на додану вартість. Певну роль у виконанні функцій П. відіграє П. на прибутки корпорацій та П. на соціальне страхування.
Loading...