Поняття про здоров’я та його складові
ОСНОВИ ВАЛЕОЛОГІЇ
Підручник
РОЗДІЛ І
ОСНОВИ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ
1.2. Поняття про здоров’я та його складові
Вивчаючи проблему здоров’я в житті сучасного суспільства, тобто ознайомлюючись з основами валеології, слід уточнити, розширено та поглиблено розуміти термін предмета “здоров’я”. Валеологічне визначення здоров’я таке: здоров’я – це природний динамічний стан організму, який характеризується високим енергетичним потенціалом, оптимальними адаптаційними реакціями на зміни умов довкілля, що
Природа наділила людину досконалим функціональним організмом із універсальним захистом від усіляких зовнішніх і внутрішніх негативних впливів. Тому здоров’я слід розглядати не як щось
Отже, щоб бути здоровим, недостатньо мати тільки здорове тіло. Здорова людина значною мірою залежить від багатьох чинників довкілля, зокрема кліматичних і географічних особливостей навколишнього середовища, від способу життя людини, її духовності, світогляду, ставлення до власного здоров’я та до інших людей і природи. Для повного здоров’я потрібне сприятливе поєднання умов життя як природних (температура повітря, атмосферний тиск тощо), так і соціальних (побут, культура, суспільно-виробничі відносини).
Важливе значення для здоров’я має внутрішня рівновага організму людини – це збалансована робота всіх його функціональних систем: серцево-судинної, дихальної, нервової, гуморальної та інших. Внутрішня гармонія передбачає стан психічної зрівноваженості та духовної цілісності особистості.
Складові здоров’я. Фізична складова здоров’я – це фізичний (тілесний, соматичний) стан людини та її фізичний розвиток. Фізичний розвиток – це сукупність морфологічних (форма та будова органів) і функціональних показників, які характеризують розвиток організму і дають змогу визначити запаси його фізичних сил, витривалість, працездатність. Це є одним із показників стану здоров’я населення.
При вивченні фізичного розвитку застосовують уніфіковані методи антропометричних досліджень (антропометрія). З усіх численних морфологічних і функціональних ознак найчастіше беруть до уваги: довжину тіла (зріст), масу тіла, обвід грудної клітки, життєву ємкість легень, м’язову силу рук, станову силу; оцінюють склад тіла, стан опорно-рухового апарату, форму хребта, грудної клітки, ніг, поставу; визначають ступінь відкладення жирової підкладки і розвиток вторинних статевих ознак. Програма дослідження фізичного розвитку може змінюватися залежно від обстежуваного контингенту та мети обстеження. Індивідуальний фізичний розвиток оцінюють, зіставляючи показники окремих ознак зі стандартами чи типовими середніми значеннями.
Для визначення середніх показників фізичного розвитку обстежують велику групу практично здорових людей у порівняно короткий термін. Результати обстежень обробляють методом варіаційної статистики. Окремі середні показники є стандартами фізичного розвитку відповідної групи населення.
Загальноприйнятих стандартів фізичного розвитку нема. Для певної віково-статевої групи, певної території розробляють шкалу регресій фізичного розвитку (кореляційний аналіз), за якою проводять індивідуальну і групову оцінку.
Особливо цінною є розробка так званих зональних стандартів фізичного розвитку населення окремих територій, подібних за географічними, економічними й екологічними умовами.
При вивченні фізичного розвитку дітей і підлітків застосовують також індивідуальний метод, тобто метод динамічного спостереження протягом багатьох років, який дає змогу виявити особливості росту і розвитку кожного індивідуума, пов’язані з умовами життя (харчуванням, режимом, перенесеними хворобами тощо). Стандарти фізичного розвитку і розроблені на їхній основі спеціальні оцінні таблиці (таблиці корекції та шкали розрахунку за довжиною тіла) широко використовують у практиці медичних закладів, особливо дитячих, для індивідуальної оцінки фізичного розвитку.
За допомогою шкали регресії та стандартів фізичного розвитку роблять графічні сітки, діаграми росту, графік каналів і рівнів фізичного розвитку. Вони наочні, зручні для роботи. Сучаснішим методом є використання нелінійної регресивної моделі для оцінки водночас трьох показників основних розмірів тіла (маси, зросту, окружності грудної клітки) – метод множинної кореляції, або багатовимірний кореляційний аналіз. В останні роки запропоновано комплексний метод оцінки фізичного розвитку, який дає змогу визначити біологічний рівень розвитку і гармонійність морфологічного статусу організму людини.
Соціальну складову здоров’я можна визначити як ефективну взаємодію людини з соціальним середовищем. Критерієм такої взаємодії може бути успішне ототожнення (ідентифікація) особи з певними соціальними групами (сім’я, клас, громада, професія, спілка тощо). Це означає і визнання іншими людьми дій людини і пояснення, розуміння їх як необхідних. Саме в цих людських групах відбувається соціалізація особи, вибір нею тих соціальних ролей, які вона зможе успішно і з задоволенням виконувати протягом свого життя.
Для успішної взаємодії, комунікації людей необхідно визначення спільних цінностей. Вибір особою певної ієрархії цінностей є ознакою її соціальної ідентифікації. Формування спільних цінностей та ієрархії цінностей людини значною мірою підпорядковані або узгоджені з процесами виникнення, функціонування і розвитку сім’ї, школи, професійних інститутів, держави, церкви тощо.
Психічна складова здоров’я – надзвичайно важлива. Вона визначає розвиток людини як особистості, забезпечує її пристосування (адаптацію) в соціальному середовищі та душевне благополуччя.
Психічне здоров’я розкривається через розвиток основних функцій психіки людини.
Психічні процеси у здорової людини реалізуються через різноманітні почуття та емоційні стани. Реальне пізнання оточуючого світу відбувається за допомогою відчуттів, сприйняття, уваги, пам’яті, мислення, уяви, мови.
Умовою психічного здоров’я є розвиток різноманітних емоцій та почуттів, вміння контролювати і керувати ними, набуття навичок зменшення шкідливого впливу стресогенних чинників. Психічне здоров’я дає можливість людині оптимально пристосуватися (адаптуватися) до змін соціального середовища, пізнати себе, реалізувати власні потреби, що необхідно для самоутвердження та самоактуалізації її особистості. Це збалансованість психічних процесів та їхніх проявів, тобто здатність особи керувати собою за умов високих життєвих навантажень на основі взаєморозуміння й емоційного комфорту в суспільстві, а також особистого внутрішнього комфорту.
Духовна складова здоров’я є своєрідною вершиною, яка збирає все найкраще в людині, завдяки чому індивід стає особистістю. Невід’ємною частиною духовного здоров ‘я людини є її здатність до співпереживання та співчуття, добросовісність, доброзичливість, порядність, терпимість.
Протягом всього життя людина прагне до духовного розвитку і самовдосконалення. Розкривається вона через неповторні поєднання:
– бачення прекрасного у довкіллі і в самій собі (естетизм);
– вироблення певних правил поведінки щодо оточуючого світу як за законами суспільства, так і за внутрішнім моральним кодексом (етизм);
– розуміння сутності навколишнього світу, місця людини в природі і суспільстві, її життєвих цінностей, вибору способу власного життя, відповідальності за здоров’я і життя своє та інших людей (філософське світобачення);
– набуття унікальної властивості вірити і вибору своєї віри (релігійний світогляд).
Кожна складова здоров’я багатогранна, непроста. Але лише за умови органічного поєднання цих компонентів формується і розвивається здоров’я людини.