ПОСТМОДЕРНІСТСЬКЛ СОЦІАЛЬНА ТЕОРІЯ
Соціологія короткий енциклопедичний словник
ПОСТМОДЕРНІСТСЬКЛ СОЦІАЛЬНА ТЕОРІЯ – Узаг. термін, який позначає сукупність соціол. ідей та концепцій, що набули поширення напр. XX ст. на грунті нового соціально-філос. підходу до сусп. життя, культури, людської діяльності. Постмодернізм узагалі – це міждисциплінарний інтелектуальний рух, не стільки нова теорет. парадигма, скільки новий ракурс бачення, набір концептуальних підходів до соціокультурної реальності. Ідеї й принципи цього бачення обгрунтовані у працях таких теоретиків, як
Стрижневою ідеєю міркувань представників цього підходу є те, що цивілізація рухається від стадії модернізму до стадії постмодернізму, отже, новий тип суспільства, нова соціальна тотальність потребують нових теорет. підходів – інтегративних, міждисциплінарних (насамперед у філософії, соціології, теорії культури). Що ж до власне соціолога, то наголошується на необхідності відходу від орієнтації на певну єдину, заг. теорію (своєрідний метадискурс) і зосередженні уваги на інтеграції спеціалізованих, локальних теорій, які набули поширення у 90-х рр. На відміну від позитивізму – провідного теорет. забезпечення процесу модернізації, який прагнув обгрунтувати системну єдність соціального світу, – теоретики постмодернізму вважають, що підвалинами сучасного світу є несхожість, розмаїття і саме це слід досліджувати. Відмітною рисою їхнього концептуального підходу є еклектизм, обстоювання рівноправності різних уподобань, стилів мислення, плюралізм естетичних стандартів, толерантність у царині мистецьких смаків і поведінки, заперечення поділу на “високу” та “низьку” культуру тощо. Вони обстоюють також автономізацію культурної сфери від екон. та ідеол., кожна з цих сфер, за їх аргументами, підпорядковується власній логіці розвитку, самодетермінується, “самодозволяє” себе, підпорядковується нормам, притаманним саме її середовищу.
Важливою ознакою постмодернізму є його розрив із культурною традицією модерніст, просвітництва. Витоки “ситуації плюралізму” вбачаються у розгортанні нового світу бажань, цінностей, нових форм соціальної організації та поведінки, передусім у сферах споживання, дозвілля, приватного життя. Ці нові форми світовідчуття та поведінки не оцінюються вже з т. з. протиставлення: “нерозвинені – розвинені”, “застарілі – модернізовані”, бо ідеологія прогресивного розвитку, як і ствердження універсалізму культури, постмодернізмом заперечується. Натомість утверджується ідея рівності різних культур і дискурсів, відхід від моністичної, універсальної системи ідентифікації, що грунтується на раціонально-свідомій організації людської життєдіяльності.
Теорет. положення постмодернізму відзначаються зміною сенсових орієнтирів, способу формування соціального мислення, вихідних принципів пояснення соціуму, – усе це рішуче розходиться з принципами природничо-наук. знання. Нові інтерпретативні моделі сягають ідей “життєвого світу”, феноменології, герменевтичного розуміння явищ культури. Провідники постмодерніст. поглядів прагнуть довести, що нова констеляція теорет.-методол. підходів більш адекватно відображатиме екзистенціальні прагнення людей, сучасні духовні засади спільнот.
Сутність теорет. переорієнтації постмодернізму найбільш виразно охоплюється поняттям “деконструкція” (або переконструювання), що означає делегітимацію “великих вчень” (на зразок систем К. Маркса чи Т. Парсонса), декомпозицію соціальної реальності, деструкцію ілюзій щодо “звільнення людства”, можливостей побудови суспільства на засадах “свободи, рівності й братерства”, деідеологізацію соціально-філос. мислення. У площині перспектив теорет. синтезу в соціології провідники постмодернізму висувають теорет.-методол. програму, яка грунтується на запереченні доцільності намагань створити єдину, всеохоплюючу теорію, визнанні рівнозначності різних інтегруючих підходів до дійсності та необхідності зруйнування кордонів між наук, дисциплінами, на демістифікації теорет. риторики і вільному використанні всього теорет. надбання для здійснення нового синтезу.