Потреби економічні – ідеальний внутрішній мотив людини, який спонукає її до економічної діяльності з метою забезпечення власного добробуту і добробуту членів сім’ї. На поверхні П. е. постають як відчуття індивідом нестачі чогось. Економічна природа людини – сукупність її П. е. і захоплень. К. Маркс вважав, що дієвий вияв сутності людини, кожної її властивості, риси, прагнення стає потребою. Усвідомлені П. е. виявляються як економічні інтереси, що реалізуються через конкретно поставлену мету, окремо поставлені завдання для їх досягнення.
П. е. щільно пов’язані з виробництвом, обміном, розподілом, споживанням. Необхідність їх задоволення спонукає виробництво до створення необхідних життєвих благ. Своєю чергою, виробництво, створюючи нові товари і послуги, стимулює розвиток потреб людини. Такий діалектичний характер має взаємодія потреб і обміну. П. е. задовольняються у процесі споживання, споживчий продукт або послуга породжує нові потреби. В такий спосіб відбувається відтворення П. е. Важлива роль у цьому належить природним умовам. За словами Маркса, зміна природних умов життя людини розширює її власні потреби, здібності, а також засоби і способи
праці. Завдяки П. е. здійснюється взаємозв’язок інтересів та цілей людини, з одного боку, засобів і умов життя – з іншого. Потреби і прагнення до їх задоволення зумовлюють формування економічних відносин між людьми, країнами. За ступенем задоволення розрізняють абсолютні, дійсні та платоспроможні (фактичні) потреби. Абсолютні П. е. визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг за найсприятливіших умов, які могли б бути спожиті суспільством. У розвинених країнах не завантаженими є бл. 25% виробничих потужностей, в той час як мільйони людей не мають роботи, а десятки мільйонів живуть у бідності та злиднях. Тому існує можливість значно збільшити виробництво матеріальних благ і послуг та спожити їх. Дійсні П. е. – ті, що задовольняються за оптимальних розмірів виробництва (за значного недовантаження виробничих потужностей та армії безробітних). Однак вони є оптимальними для конкретної економічної системи. Фактичні П. е. існують у формі задоволеного платоспроможного попиту і визначаються співвідношенням цін на предмети споживання та послуги грошових доходів населення. Розрізняють П. е. суспільства, класів, соціальних верств, прошарків і груп, окремих людей. Серед П. е. окремих людей виділяють фізіологічні, соціальні й духовні потреби. Фізіологічні – основні потреби в товарах і послугах, без яких неможливе існування людини; набір продовольчих товарів (споживання яких забезпечує певну калорійність для працюючих і непрацюючих осіб) і товарів широкого вжитку. Соціальні – потреби у здобутті освіти, наданні медичних послуг, у вихованні дітей та ін. Духовні – потреби у відвідуванні кіно, театру, картинних галерей, читанні художньої літератури, розвитку особистостей. Розвиток і задоволення потреб залежать від ступеня зрілості економічної системи. На сучасному етапі в розвинених країнах світу західні вчені налічують приблизно 11 тис. потреб (див. Закон зростання потреб), серед яких переважна більшість – П. е. Розширення потреб упродовж існування людської цивілізації свідчить про дію загального економічного закону зростання потреб. П. е. окремої людини, трудового колективу і сукупного працівника групуються навколо потреб людини-працівника і людини-власника. Потреби людини-працівника постають у виробництві й пов’язані з процесом праці, з можливістю працювати. Серед них – передусім потреби в якісному вдосконаленні умов праці (санітарно-гігієнічні умови), фізичні вимоги (встановлений ритм роботи, тривалість робочого циклу тощо (див. Умови праці). Умови праці повинні стимулювати робітника до ефективної високопродуктивної праці, до творчого пошуку в процесі виробництва. З розгортанням НТР, розвитком автоматизованого виробництва серед потреб людини вирішальну роль відіграватимуть потреби у вільній і творчій праці, власному вдосконаленні, можливому продовженні активного життя (див. Людина економічна). Потреби людини-власника – потреби в отриманні гідної для сучасного суспільства заробітної плати, у привласненні частини прибутку через механізм володіння акціями підприємства, в отриманні частини доходу від вкладених у банки трудових заощаджень та ін. Це зумовлено тим, що основною формою багатства з боку суспільної форми в розвинених країнах є власність на акції, облігації та інші цінні папери, а також на нерухоме майно. У структурі потреб сучасного працівника розрізняють також потреби в товарах повсякденного попиту і тривалого користування, потреби в послугах (рекреаційних, освітянських та ін.). До середини 50-х XX ст. (до початку формування технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці) у розвинених країнах переважали потреби першого виду, на їх задоволення витрачалася більша частина сімейного бюджету. З 50-х починають переважати потреби в послугах (у побутовому обслуговуванні, спорті, відпочинку, освіті, медицині та ін.), на їх задоволення витрачається основна частина сімейного бюджету, а переважна частина працівників зайнята у сфері нематеріального виробництва.
Loading...