Реформування податкової політики
Регіональна економіка
Глава VII
ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА
2. Реформування податкової політики
Найгострішою проблемою для економіки України є реформування існуючої податкової системи і надання їй нормальної, цивілізованої спрямованості. Підходи до реформування податкової системи різні. Дехто пропонує провести корекції нині діючих податків, інші – зовсім змінити модель податків. Проблема може вирішуватись тим чи іншим методом, але вона не дасть якісних результатів, якщо оподаткування не буде об’єктивним і справедливим. Адже
Передбачається впроваджувати стимулюючу систему податків: при зростанні обсягів і рентабельності виробництва норматив сплати податків буде зменшуватись, що стимулюватиме виробника до збільшення виробництва продукції. Заслуговує на увагу й питання прибутковості
Метою реформування податкової політики є зміна податкової системи для забезпечення стабілізації економіки, передусім матеріального виробництва, підвищення його ефективності і на цій основі – забезпечення доходів державного бюджету та соціально-культурного розвитку держави. Виходячи з цього, можна сказати, що податкова система має забезпечувати оптимізацію розподілу і перерозподілу національного доходу. Граничний рівень перерозподілу валового внутрішнього продукту через зведений бюджет України, включаючи й відрахування до пенсійного фонду, не має перевищувати 40 відсотків. Реформуванню підлягають правові норми, які визначають форми, методи, механізми регулювання і встановлення величини й порядку стягнення податків, зборів та інших обов’язкових платежів у бюджети і державні цільові фонди, необхідні державі для виконання своїх функцій.
Зараз перебудова податкової системи проводиться із врахуванням потреб, які забезпечуватимуть формування місцевих бюджетів. Причому нормативи і порядок зарахування податків та інших обов’язкових платежів до бюджетів бюджетної системи регулюються законодавством України.
Децентралізація податків та інших обов’язкових платежів проводиться із врахуванням посилення ролі бюджетів всіх рівнів щодо реалізації радикальних реформ по стабілізації економіки. Розроблено концепцію розширення бази нарахування податків та зменшення розмірів ставок податків за рахунок скорочення пільг при визначенні об’єктів оподаткування. Проведення цих заходів має забезпечити справедливий підхід держави до підприємств усіх форм власності та суб’єктів підприємницької діяльності і буде спиратися на принципи податкової політики, до яких належать: стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності; обов’язковість; рівнозначність і пропорційність; рівність всіх суб’єктів оподаткування та недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації; соціальна справедливість; стабільність; економічна обгрунтованість; рівномірність виплати; компетентність; єдиний підхід; доступність.
Розглянемо суть кожного з названих принципів податкової політики.
Стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності передбачає основний напрямок податкової політики – стимулювання розвитку виробництва через встановлення пільг по оподаткуванню прибутку.
Обов’язковість сплати податків визначає запровадження норм сплати податків та інших обов’язкових платежів, визначених на основі достовірних даних по об’єктах оподаткування за звітний період, і встановлення відповідальності платників за порушення податкового законодавства.
Рівнозначність і пропорційність оподаткування – це стягнення податків з юридичних осіб за визначеним нормативом від одержаного прибутку та забезпечення сплати рівних податків і обов’язкових платежів з рівного прибутку та пропорційно більших податків та інших обов’язкових платежів з більшого прибутку.
Рівність всіх суб’єктів оподаткування та недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації забезпечується єдиним підходом до суб’єктів господарювання (фізичних і юридичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні зобов’язань по сплаті податків та інших обов’язкових платежів.
Соціальна справедливість забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення досягається через запровадження економічно обгрунтованого оподаткування, тобто встановлення неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які одержують великі та дуже великі доходи.
Стабільність забезпечується незмінністю податків та інших обов’язкових платежів і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року.
Економічне обгрунтування передбачає встановлення податків та інших обов’язкових платежів на основі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей; при цьому враховується необхідність досягнення збалансованості видатків бюджету з його доходами.
Рівномірність сплати визначається встановленням строків сплати податків та інших обов’язкових платежів виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування видатків.
Компетенція – це встановлення і скасування податків та інших обов’язкових платежів, а також пільг їх платникам, яке провадиться відповідно до чинного законодавства про оподаткування винятково Верховною Радою України, а у визначених межах – Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими органами влади.
Єдиний підхід передбачає забезпечення однакового підходу до розробки податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку або обов’язкового платежу, об’єкта оподаткування, джерел сплати податків та інших обов’язкових платежів, строків і порядку сплати податків та основ для надання податкових пільг.
Доступність забезпечує відкритість норм податкового законодавства для платників податків та інших обов’язкових платежів.
Названі принципи оподаткування підкреслюють значущість податків у формуванні фінансів держави, передусім бюджету.
Податок – це обов’язковий платіж, який справляється до бюджету з юридичних осіб і громадян.
Сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів до бюджетів і внесків до державних цільових фондів становить систему оподаткування.
При встановленні податків або інших обов’язкових платежів мають бути законодавчо визначені платник податку, об’єкт оподаткування, розмір ставки, податковий період та строк сплати податку.
Платник податку – це юридична або фізична особа, яка, згідно з чинним законодавством, сплачує податки та інші обов’язкові платежі.
Об’єктом оподаткування є те, що обкладається податком. Це прибуток, майно, додана вартість товарів (робіт, послуг), спеціальне використання природних ресурсів, заробітна плата, доходи громадян та інші об’єкти, визначені законодавчими актами України.
Ставки податків та інших обов’язкових платежів встановлюються Верховною Радою України і не можуть змінюватися впродовж бюджетного року.
Види податків в Україні встановлюються законами і поділяються, як уже зазначалося, на загальнодержавні податки та інші обов’язкові платежі, а також місцеві податки, збори тощо.
Нерівномірний розподіл грошових надходжень між бюджетами різних рівнів зумовлений відсутністю стабільних нормативів відрахувань. У більшості країн світу нагромаджено великий досвід вирівнювання місцевих бюджетів за допомогою дотацій і субсидій, які передаються з державного у місцеві бюджети: у США вони становлять 20, у Франції 15, Німеччині 24 відсотків всіх надходжень місцевих бюджетів. При цьому в них чітко визначено самостійність бюджетів. Особливістю є й те, що в усіх названих країнах запроваджено податок на нерухоме майно (нерухомість). За своїм економічним змістом податок на нерухомість є формою розподілу та перерозподілу національного доходу і використовується як додаткове джерело збалансування доходів та витрат зведеного бюджету. Запровадження податку на нерухомість в нашій країні копіює систему оподаткування економічно розвинутих країн світу, в більшості з яких застосовується податок на нерухомість, а тому введення цього податку в нас треба запроваджувати уже тоді, коли буде досягнуто стабілізації економіки.
Податок на нерухомість є загальнодержавним, бо це – сума нарахованих податків на землю, будівлі, споруди.
Враховуючи новизну податку на нерухомість, ми визначимо терміни назви, які вживаються при нарахуванні цього податку.
Нерухомість – земля і постійно розташовані на ній будівлі та споруди.
Земля – верхній шар грунту (за винятком корисних копалин, що знаходяться під землею і мають вартість), включаючи будь-які його капітальні поліпшення (іригацію, дренаж, профілювання), дороги й інші подібні об’єкти інфраструктури, крім капітальних будівель і споруд.
Будівлі – жилі будинки або їх частини (квартири), садові будинки, дачі, гаражі, а також постійно розташовані будівлі, які використовуються в інших, ніж підприємницькі, цілях. Квартира – частина жилого будинку, призначена для мешкання або самотньої особи чи однієї або кількох сімей, має обладнані житлові та допоміжні приміщення і окремий вихід на сходові марші, в галерею, коридор, на дворовий балкон чи вулицю.
Споруди – об’єкти, що підпадають під визначення першої групи основних фондів, згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
В разі, коли об’єкт, який належить до основних фондів першої групи, використовується водночас як споруда й будівля, платник податку вправі звернутися до органу державної податкової адміністрації із заявою про розмежування напрямків використання такого об’єкта з метою визначення податкових баз і строків оподаткування. Орган державної податкової адміністрації приймає відповідне рішення у місячний термін від дня звернення платника податку. Якщо таке розмежування не здійснене з вини платника податку, то відповідний об’єкт вважається будівлею.
Постійно розташованими вважаються капітальні будівлі або споруди, які конструктивно чи технологічно пов’язані із землею, на якій вони розташовані, і які не можуть бути переміщені на інше місце без зміни своїх якісних чи інших характеристик.
Основне місце постійного проживання – жилий будинок або квартира, що використовується фізичною особою як постійне місце проживання чи визначається як таке відповідно до Закону України “Про податок на доходи фізичних осіб”.
Глава сім’ї – фізична особа, уповноважена членами її сім’ї вести облік та звітність сплати податку. Главою сім’ї вважається також самотня фізична особа, опікун чи піклувальник фізичної особи, а також адвокат, уповноважений фізичною особою представляти її інтереси.
Потребують розгляду податки, які в сумі становлять податок на нерухомість.
Об’єктом оподаткування є будівлі, окрім тих, що перебувають у власності держави або територіальної громади, релігійних організацій, навіть за умови їх використання як місця проживання служителя культу та для ведення ним допоміжного господарства та установ і організацій іноземних держав, які користуються дипломатичним імунітетом та привілеями згідно з міжнародними договорами України або її законами.
Не можуть бути об’єктом оподаткування будівлі, що перебувають в зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення,, визначених Законом України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”, та багатоквартирний житловий фонд, що перебуває на балансі юридичних осіб, не оподатковуються також будівлі, які ще не введені в експлуатацію.
Будівлі оподатковуються за ставкою, що встановлюється законом про державний бюджет на черговий податковий рік, у розмірах не нижче одного та не вище трьох відсотків до бази оподаткування.
База оподаткування будівлі обчислюється шляхом множення одиниці ц вимірювання на середню поточну її вартість, визначену на 1 січня податкового року. Така база розраховується по кожній будівлі, що має окремий реєстраційний номер в органі державної податкової адміністрації. Порядок реєстрації будівель встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Для оцінки середньої поточної вартості будівлі використовується метод аналогій, за яким середня поточна вартість одиниці виміру будівлі встановлюється на підставі оцінки середньої вартості одиниці виміру будівлі, аналогічної оподатковуваній, залежно від матеріалу стін, розташування та призначення такої будівлі, а також за яким середня вартість будівництва одиниці виміру нової будівлі розраховується шляхом ділення загальної вартості такої будівлі на її загальну одиницю виміру.
Середня вартість одиниці виміру будівель, збудованих з аналогічних матеріалів та для аналогічного призначення, є єдиною в межах України. В межах пунктів з населенням понад 100 тис. осіб територіальна громада може встановлювати окремі зони залежно від віддаленості від офіційного та (або) історичного центру такого населеного пункту і встановлювати підвищені коефіцієнти для таких зон, але не вище двократного підвищення щодо середньої поточної вартості одиниці виміру. Розмір середньої вартості одиниці виміру будівлі, залежно від матеріалу стін та її розташування, визначається і оприлюднюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Перегляд розміру середньої вартості одиниці виміру будівлі має здійснюватись не рідше одного разу на п’ять років, але не частіше одного разу на три роки. Порядок здійснення оцінки середньої вартості одиниці виміру будівель встановлюється Кабінетом Міністрів України. Розмір середньої поточної вартості будівлі не може змінюватися протягом одного бюджетного року.
Податок на споруди. Податок на споруди раціоналізує витрати власника (користувача) споруди та спрощує механізм перерозподілу власності між юридичними або фізичними особами.
Об’єктом оподаткування є споруда. Не є об’єктом оподаткування споруди, що перебувають у власності:
– держави або територіальної громади, включаючи пам’ятки культури й архітектури, що охороняються державою, крім випадків, коли такі споруди закріплено за підприємствами на праві повного господарського відання або передано в оренду (спільну діяльність, інші види використання) іншим особам (крім державного або комунального майна, що передається в оперативне управління бюджетним установам і організаціям);
– неприбуткових організацій, в тому числі релігійних, за умови їх використання для ведення неприбуткової діяльності, зокрема релігійної;
– установ і організацій іноземних держав, які користуються дипломатичним імунітетом та привілеями згідно з міжнародними договорами України.
Не можуть бути об’єктом оподаткування також споруди, які використовуються:
– для будь-яких цілей, за умови, що такі споруди розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, визначених законом України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”;
– як об’єкти природоохоронного призначення, в тому числі об’єкти з утилізації виробничих відходів юридичних осіб та життєдіяльності фізичних осіб;
– пенітенціарними закладами та їх підприємствами відповідно до встановлених законодавством цілей;
– для потреб дитячих дошкільних закладів, закладів середньої професійної освіти та підвищення кваліфікації працівників, безоплатних пунктів медичного обстеження, профілактики і допомоги працівникам (медпункти); як безоплатні спортивні зали і майданчики для фізичного оздоровлення та психологічного відтворення працівників (крім будинків відпочинку, туристичних баз і подібних їм установ), а також об’єкти житлово-комунального господарства, що перебувають на балансі та утримуються за рахунок такого платника податку.
Не оподатковуються споруди, виробництво (будівництво) яких не завершене, а також споруди, законсервовані за рішенням Кабінету Міністрів України або за рішенням власника споруди у встановленому порядку. Порядок визначення дати початку експлуатації споруд встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Шляхи сполучення та передавальні пристрої підлягають оподаткуванню за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Споруди оподатковуються за ставкою, визначеної законом про державний бюджет на черговий податковий рік, у розмірах не нижче одного й не вище трьох відсотків до бази оподаткування. Ставка податку не може змінюватися протягом одного бюджетного року.
Базою оподаткування споруди є сукупна балансова вартість споруд, що перебувають у власності (користуванні) платника податку. Балансова вартість споруди визначається в порядку, встановленому Законом України “Про оподаткування прибутку підприємства”.
Сума амортизаційних відрахувань, нарахована протягом строку використання споруди, не може перевищувати 50 відсотків первісної балансової вартості. Під терміном “первісна балансова вартість” розуміється сума витрат платника податку на придбання або будівництво споруди, відображена в обліку платника податку, із врахуванням індексацій вартості основних фондів, проведеної згідно з законодавством.
База оподаткування споруди, що перебуває у власності фізичної особи, незалежно від того, є вона суб’єктом підприємницької діяльності чи ні, встановлюється на підставі здійснюваного фізичною особою обліку витрат, пов’язаних з придбанням, будівництвом та поліпшеннями такої споруди; за відсутністю такого обліку – шляхом застосування цін на аналогічні споруди (їх балансової вартості), що перебувають у власності юридичних осіб, або шляхом обчислення балансової вартості за встановленою процедурою, для визначення поточної вартості одиниці виміру будівлі. При цьому база оподаткування споруди нараховується органом податкового контролю, який встановлює розмір податкових зобов’язань фізичної особи.
Платниками податку на нерухомість є власники нерухомості або особи, уповноважені власниками сплачувати податок. В разі, коли нерухомість перебуває у спільній власності членів сім’ї, платником податку є глава сім’ї. Коли платника податку не виявлено, органи місцевого самоврядування за поданням державних податкових адміністрацій у місячний строк встановлюють власника зазначеної нерухомості або визначають уповноважену особу, яка має право розпоряджатися зазначеною нерухомістю.
Консервація нерухомості, що перебуває в державній власності або у власності територіальної громади, здійснюється відповідно до рішення Кабінету Міністрів України, місцевої державної адміністрації або виконавчого органу місцевої ради. Інші власники мають право приймати рішення про консервацію нерухомості, сповістивши про це орган державної податкової адміністрації, який зупиняє стягнення податку. При цьому законсервована нерухомість вважається переданою в управління Фонду державного майна України, який здійснює заходи щодо продажу такої нерухомості. Кошти, виручені від продажу, за винятком витрат, пов’язаних з. продажем, повертаються колишньому власникові нерухомості. В разі, коли заходи щодо пошуку покупців законсервованої нерухомості не мали позитивного результату, Фонд приймає рішення про утримання або ліквідацію такої нерухомості. При цьому нерухомість визнається такою, яка не має власника, що тягне за собою передбачені статтею 137 Цивільного кодексу України наслідки, без обмеження в часі, визначеного частиною третьою даної статті. Порядок вчинення дій, передбачених цим пунктом, а також джерела відшкодування витрат, пов’язаних з управлінням законсервованою власністю, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Податкові періоди. Податкових періодів два: для будівель – податковий рік, для споруд – календарний місяць.
Податковий рік – це період, який починається 1 січня і закінчується 31 грудня одного й того самого року.
Індексація. Протягом будь-якого податкового року, в якому не відбувається перегляду вартості будівель, для розрахунків бази оподаткування застосовується індексація бази оподаткування на рівень інфляції. Вона здійснюється тоді, коли рівень інфляції, розрахований на базі податкового року (з 1 січня податкового року до 1 січня року, що передує податковому), дорівнює або перевищує 110 відсотків. Індексація здійснюється податковими органами за наслідками звітного (податкового) року і доводиться до відома платників податку. Для спрощення податкових розрахунків застосовується заокруглення показників рівня інфляції до найближчого значення натурального ряду цифр, кратного п’яти.
Інформація про власність. Будь-які особи, котрі володіють нерухомістю або використовують її, мають частку участі, орендують чи управляють нерухомістю, а також будь-які юридичні особи, які прямо або побічно здійснюють підприємницьку чи іншу діяльність, пов’язану з використанням інформації про нерухомість (в тому числі нотаріальні контори, банки, бюро технічної інвентаризації, компанії та біржі з торгівлі нерухомістю та інші реєстратори нерухомості або прав на неї), зобов’язані надавати інформацію про оподатковувану нерухомість відповідним органам державної податкової адміністрації в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...