Ринок світовий – система економічних відносин, які виникають між суб’єктами світогосподарських економічних відносин у сфері обміну, на основі інтернаціоналізації продуктивних сил і розвитку міжнародного поділу праці всіх форм, в т. ч., спеціалізації, кооперування та комбінування виробництва, а отже, інтернаціоналізації виробництва і збуту товарів та послуг. P. c. є історично першою формою інтернаціоналізації господарського життя. З боку матеріально-речового змісту безпосередньою причиною його виникнення та розвитку є поглиблення
міжнародного поділу праці у загальній та особливій формах, які на наступних етапах еволюції P. c. доповнилися одиничною формою. Промислова революція кінця XVIII – початку XIX ст. і розвиток великої машинної індустрії сприяли поглибленню міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації виробництва й обміну. З боку суспільної форми виникнення і розвиток P. c. зумовлені національною соціально-економічною відокремленістю товаровиробників. Найважливішими підсистемами P. c. є ринок товарів і послуг, яким властиві свої закономірності. Крім того, у складі P. c. функціонують і розвиваються міжнародні ринки робочої сили, капіталу.
Серед ринку товарів нині динамічно розвивається ринок інформації, інновації, інтелектуальної власності (патентів, ліцензій та ін.). P. c. загалом властиві закони та закономірності розвитку (див. Закон інтернаціоналізації обміну)’, іманентні закономірності властиві розвитку P. c., товарів, послуг, капіталу та ін. У структурі P. c. слід також виділяти техніко-економічні відносини, які формуються залежно від специфіки міжнародного територіального поділу праці, організаційно-економічні відносини, пов’язані з процесом організації торгівлі різними видами товарів і послуг (в т. ч. на міжнародних товарних біржах) та відносини економічної власності з приводу встановлення цін, привласнення частини необхідного і додаткового продуктів окремих країн іншими тощо. Ступінь залучення національних ринків до P. c. визначається експортною квотою передусім на наукомісткі товари. P. c. сприяє зростанню економічного потенціалу національних господарств, подоланню обмеженості їх ресурсної бази, отриманню додаткового доходу за рахунок різниці національних та інтернаціональних витрат виробництва і синергічного ефекту від міжнародного поділу праці. За сучасних умов важливою закономірністю розвитку P. c. є його глобалізація, в т. ч. послуг (з середини 80-х XX ст.). Крім того, поступово зростає лібералізація світової торгівлі, відкритість національних економік, а отже, їх взаємозалежність. Основними суб’єктами P. c. є могутні ТНК, країни (передусім розвинені) та міжнародні торговельні організації і фінансово-кредитні інститути – (ГАТТ) СОТ, МВФ, МБРР та ін. Водночас спостерігаються суперечливий взаємозв’язок політики протекціонізму і лібералізму, дискримінація слаборозвинених країн. Україна з низьким рівнем розвитку технологічного способу виробництва знаходиться на периферії світового господарства і P. c. (див. Україна і світове господарство).
Loading...