Ринок золота – сукупність відносин економічної власності з приводу організації та купівлі-продажу золота. Такими відносинами є організаційно-економічні (пов’язані з організацією роботи центрів купівлі-продажу цих товарів, виконуваними ними функціями) та відносини економічної власності (привласнення), що формуються між продавцями і покупцями золота. Купівлю-продаж золота організовують консорціуми місцевих банків (банкірські доми) і спеціалізовані фірми, що здійснюють очистку металу (афінаж) і виготовляють злитки, ставлять на них
клеймо, зберігають. Продавцями золота є золотовидобувні країни, власники приватних і державних запасів золота. Покупці цього товару – промислові компанії (використовують золото у промислових цілях), ювеліри, інвестори, тезавратори, спекулянти. За золотого стандарту золото виконувало функції грошей і тому практично не купувалося й не продавалося. Потреби в ньому промислових компаній і приватних власників, а також реалізацію продукції золотовидобувних країн, частини золотих запасів держав і приватних осіб забезпечували монетні двори і центральні банки, які розмінювали кредитно-паперові гроші на золото за твердим
паритетом відповідно до золотого вмісту грошових одиниць (монетарний розмін). Із крахом золотого стандарту було встановлено нову офіційну ціну на золото: 35 дол. за унцію, а золотий вміст долара – 0,888 г. В окремих країнах було запроваджено заборону на володіння золотом (приватні тезавратори не мали права купувати золото за фіксованою ціною). Після другої світової війни через різке зростання цін уряду США стало невигідно продавати золото по 35 дол. за унцію, і поступово сформувалися два Р. з. – державний і вільний з різними цінами на них. На державному ринку об’єктом купівлі-продажу було державне золото. Уряд США (країни з найбільшими золотими запасами) зобов’язаний був продавати золото державним органам інших країн за твердою доларовою ціною (за 1934-1972 продано 18 тис. т монетарного золота і придбано 24 тис. т). Оскільки деякі країни зберігали свої золоті запаси у США (1960 приблизно 10 тис. т), торгівля монетарним товаром (із Федеральним резервним банком (ФРБ) США та однієї країни з іншою) здійснювалася здебільшого без його фізичного переміщення. Вільний Р. з. в багатьох країнах певною мірою контролювався державою, однак у переважній більшості країн продаж-купівля цього товару здійснювалася вільно. В 1961 США і сімома західноєвропейськими країнами було створено Золотий пул – спеціальну міжнародну організацію для здійснення спільних операцій на Лондонській біржі золота з метою стабілізації ринкової ціни золота на рівні його офіційної ціни. Оскільки офіційна ціна на золото була заниженою, на цьому наживалися спекулянти. Майже половина усіх витрат припадала на США. Крім того, центральні банки зобов’язалися не купувати і не продавати золото (крім операцій з підтримання його офіційної ціни), тому роль вільних цін на золото поступово зростала, а офіційної – зменшувалася. Після розпаду Золотого пулу (1967-1968) провідні країни Заходу 1973 домовилися про можливість продажу центральними банками частини своїх запасів на вільному ринку, а з 1978 – купівлі золота. Результатом цього стало формування єдиного Р. з. Основними джерелами поповнення Р. з. були його видобуток окремими країнами, централізовані запаси капіталістичних країн та інші джерела. Тепер незначна кількість золота продається золотовидобувними країнами промисловим фірмам та компаніям (без посередників), а переважна його частина купується і продається з участю спеціалізованих фірм. На Лондонському Р. з. ці операції здійснюють п’ять компаній на чолі з банківським домом Ротшильда. На другому значному Р. з. в Цюриху торгові операції із золотом здійснюють три могутні швейцарські банки. Встановлена на Лондонському ринку ціна (з урахуванням попиту і пропозиції на відповідний момент) повідомляється в Цюрих, де ціни обох ринків узгоджуються і вирівнюються, що означає встановлення світової ціни на цей товар. На інших ринках (у Мілані, Франкфурті-на-Майні, Токіо) враховується вартість доставки золота з Лондона і Цюриха, а також плата за страхування та інші витрати, внаслідок чого ціни на золото тут, як правило, вищі. Після розпаду Золотого пулу роль Лондонського Р. з. послабилася, а Цюрихського – зросла. Згодом вагому роль у торгівлі металом стали відігравати Чиказький, Нью-Йоркський, Гонконзький Р. з. На міжнародних Р. з. його продають здебільшого у стандартних злитках по 12,5 кг проби 995 або 999; на внутрішніх ринках він продається у злитках від 5 г до 1 кг, а також у листах, пластинах, монетах та ін. У 1996 найбільші золотовидобувні монополії продали за форвардними контрактами понад 2 тис. т золота (річний обсяг видобутку в світі), причому хеджування здійснювалося за високими цінами. Так, за середньої собівартості 230 дол. за унцію (приблизно 7 г) біржова ціна становила 375 – 400 дол. (1999 – 310 дол.). У 2001 вироблено понад 3,5 тис. т золота (2002 – майже 3,2 тис. т), видобуто відповідно 2,6 і 2,6 тис. т; попит на нього становив 3,9 і майже 4 тис. т. Золоті запаси, за оцінками експертів, становлять 145 тис. т. Водночас ліквідні запаси золота в центральних банках становлять 360 млрд дол., а щорічний видобуток – бл. 7% (25,8 млрд дол. 2002). Найбільший попит на золото формує ювелірна промисловість (З і 2,7 тис. т 2001 і 2002). Найвища ціна за тройську унцію була у 1980 – 800 дол., на початку 2003 – бл. 330 дол.
Loading...