Соціологія короткий енциклопедичний словник
РІТЦЕР (RITZER) Джордж (1940) – амер. соціолог, провідний ідеолог метатеоретизування в сучасній соціол. науці. Освіту отримав у міському коледжі Нью-Йорка, Мічиганському та Корнельському ун-тах (докт. ступінь у 1968 р.). Проф. соціології Ун-ту Мірімада, одержав ряд відзнак наук, громадськості США, очолював теорет. секцію АСК (1989 – 1990), викладав у Голландії та Швеції. Проводив дослідження у галузях трудових відносин та виробничих конфліктів, громадського управління, соціальної психології, проте головною
сферою його інтересів була сучасна соціол. теорія, проблема розвитку метатеорет. підходу в соціол. пізнанні. Особливістю ролі Р. у соціол. дисципліні є те, що його погляди формувались не у площині певного напряму і що він не належить до якої-небудь школи, а те, що його концептуальні конструкції спираються одночасно на кілька парадигм соціального аналізу.
Він є засновником “мультипарадигмального підходу” в сучасній соціології. У першій книзі, яка принесла йому визнання, – “Соціологія: мультипарадигмальна наука” (1975) зробив спробу відійти від традиційних дебатів між різними напрямами, натомість
знайти спільне, взаємодоповнюване в соціол. теоретизуванні XX ст., інтегрувати різні підходи, акцентувати увагу теоретиків на гармонізуючих та об’єднавчих ідеях. Свої конфліктол. навички раннього періоду творчості продемонстрував аналізом стану справ у соціол. дисципліні, аргументацією переваг узаг. метатеорет. ракурсу аналізу соціальних явищ. Головні положення наступної праці – “До інтегративної соціо логічної парадигми” (1981) також спрямовані проти “теорет. екстремізму”, однобічності конкуруючих підходів, на теорет.-методол. інтеграцію соціологів. У своїй основній узаг. праці – “Метатеоретизування в соціології” (1991) викладає концептуальне бачення цілісної наук, дисципліни, принципи системат. вивчення соціол. думки, завдання створення нової синтезованої теорії, розбудови всеохоплюючої теорет. перспективи – тобто метатеорії в соціології. Відштовхуючись від веберівської теорії раціональності, ідеї взаємозв’язку між раціоналізацією і професіоналізацією у соціальному пізнанні, обстоює завдання вироблення консенсусу її ході дискусій, які точаться в наук, колах, пошук шляхів інтеграції та синтезу різних теорет. підходів: мікро – та макрорівнів (великомасштабних соціальних процесів, світових сусп. систем, культур і т. д. та індивідуальних дій, взаємин між групами, спільнотами, організаціями тощо); об’єктивних і суб’єктивних вимірів соціальних феноменів (ментальних процесів і структурних меж взаємодії, ідеальних і матеріальних компонентів і т. д.), показує доповнюваність провідних напрямів сучасної соціол. теорії.
Слід зазначити популярність його грунтовних праць з соціол. теорії, де представлено академ. огляд усіх помітних теорет. позицій у дисципліні, виклад змісту найвпливовіших концепцій, течій, робіт, починаючи від засновників соціол. науки до новітніх напрямів кінця XX ст. “Соціологічна теорія” та “Сучасна соціологічна теорія” (третє вид. яких вийшло друком у 1992 р.) – є найбільш поширеними підручниками з цього предмета в США, що також перевидані у багатьох країнах.
Loading...