Робота над продуктивними видами мовленнєвої діяльності. Говоріння, письмо Говоріння як вид мовленнєвої діяльності
7.5. Робота над продуктивними видами мовленнєвої діяльності. Говоріння, письмо
Говоріння як вид мовленнєвої діяльності
Уміння говорити – одне з основних комунікативних умінь. Психологи (І. Зимня, О. Леонтьєв, Н. Менчинська та ін.) відзначають, що формуванню цього вміння сприяє наявність певних здібностей – вербальна пам’ять, розвинені до автоматизму механізми миттєвого відбору потрібних мовних засобів, комунікабельність тощо. Тому на уроках української мови удосконалення цих здібностей стає провідним напрямом діяльності вчителя-словесника.
Говоріння
Теоретичними засадами удосконалення діалогічного мовлення учнів є прані психолінгвістів (Л. Айдарової, Б. Ананьєва, Л. Виготського, М. Жинкіна, І. Зимньої. О. Леонтьєва, Є. Пассова, О. Синиці та ін.), лінгвістів (Т. Винокур, О. Земської, О. Сиротиніної та ін.), лінгводидактів (А. Богуш, М. Вашуленка, Є. Голобородько, А. Ляшкевич, В. Мельничайка, Е. Палихати, М. Пентилюк та ін.).
Як і будь-який інший вид мовленнєвої діяльності, діалогічне
Важливою психологічною особливістю діалогічного мовлення є його ситуативність, оскільки часто його зміст можна зрозуміти лише з урахуванням тієї ситуації, у якій воно відбувається. Ситуації, які під час навчання спонукають до мовлення, називають комунікативними. Моделювання таких ситуацій сприяє удосконалений діалогічного мовлення учнів.
Формування діалогічного мовлення починається з родинного виховання, під час якого діти дошкільного віку користуються переважно побутовими діалогами в сім’ях і до початкової школи приходять з певними уміннями й навичками вести прості діалоги побутового характеру. Коли розпочинається системне навчання рідної мови і діалогічного мовлення зокрема, важливу роль відіграє навчальний діалог – своєрідна форма спілкування між учасниками педагогічного процесу за умов навчальної ситуації, протягом якої і відбувається інформаційно-смисловий обмін між партнерами та регулюються їхні стосунки.
До основних функцій навчального діалогу належать: а) передача інформації, соціального досвіду та культурної спадщини людства й конкретного оточення адекватними засобами, внаслідок чого й формується певний світогляд; б) регулювання стосунків, виникнення взаєморозуміння як результату діалогічної комунікації; в) забезпечення саморегуляції та саморозвитку особистості на основі внутрішнього діалогу. Ще одна важлива функція навчального діалогу – розвивальна. Мета вчителя в навчальному діалозі полягає в оптимізації процесу розв’язання учнями конкретної навчальної задачі шляхом ефективного керівництва їхньою діяльністю; створенні відповідних умов для стимуляції інтелектуального розвитку учнів; сприянні моральному та особистісному розвитку школярів.
Будь-який діалог відбудеться за умов, якщо співрозмовники братимуть у ньому активну участь. Але є чинники, що заважають нормальному ходу діалогу, наприклад: нетактовне переривання па півслові; невиправдане позбавлення кого-небудь можливості висловити свою думку тощо. Тому особливу увагу слід звернути на дотримання школярами українського мовленнєвого етикету.
Суттєве значення в житті кожної людини мають уміння й навички орієнтуватися в будь-якому діалозі. Навчання всіх видів діалогу відбувається па основі педагогічної взаємодії суб’єктів виховного впливу (родини, учителів).
Вправи на моделювання допомагають організувати мовленнєву діяльність учнів, сприяють їхньому особистісному й мовленнєвому розвитку, накопиченню у них соціального досвіду взаємодії з іншими людьми в різних ситуаціях.
У зв’язку з тим, що останнім часом активно розвиваються технічні засоби-посередники, що дозволяють спілкуватися на великих відстанях, лінгвісти виділяють такі види діалогів, як контактний і дистантний. Діалогічне спілкування на відстані за умови використання посередників називається дистантним, на відміну від контактного, що передбачає особисту присутність комунікантів.
Необхідно у шкільному курсі української мови засвоїти особливості дотримання норм мовленнєвого етикету з тим, щоб підготувати учнів до конструктивного діалогічного спілкування в обох видах діалогів.
Важливою умовою ефективності навчання є систематичність і системність, що означає включення вправ, які сприяють формуванню діалогічної о мовлення учнів, у певній послідовності з наростанням складності, а також залучення школярів до активної комунікативної діяльності.
Удосконалення умінь діалогічного мовлення учнів відбувається в тісному взаємозв’язку з удосконаленням їхнього монологічного мовлення.
Протягом останнього десятиліття удосконалення монологічного мовлення учнів розглядається в таких аспектах: основні закономірності розвитку мовлення (І. Зимня, О. Леонтьєв, М. Львов, Л. Федоренко та ін.); розробка мовного компонента загальноосвітньої підготовки учнів (О. Біляєв, М. Вашуленко, Є. Голобородько, І. Гудзик, Л. Мацько, Г. Михайловська, Л. Скуратівський, О. Хорошковська, Г. Шелехова та ін.); збагачення словника учнів ( І. Голуб, Т. Коршун, Л. Кутенко, Т. Левченко), комунікативний підхід до вивчення окремих розділів української мови (О. Біляєв, Т. Донченко, С. Караман, Г. Онкович, М. Пентилюк та ін.), навчання мовленнєвого етикету (С. Богдан, М. Пентилюк, М. Стельмахович, Н. Формановська та ін.), удосконалення монологічного мовлення учнів 5-7 класів (О. Глазова, Г. Дідук, Д. Кравчук, Л. Попова та ін.).
Якість роботи з удосконалення монологічного мовлення учнів певною мірою залежить від того, наскільки вони володіють мовою, її виражально-зображувальними засобами, вміють визначати вид монологу залежно від ситуації спілкування і створювати власні монологи різних типів і стилів мовлення. Досягти цього можна, дотримуючись функціонально-стилістичного спрямування у навчанні мови і домагаючись засвоєння української стилістики. Це зумовлює спрямованість вправ і завдань на засвоєння стилістичних відтінків мовних одиниць, стилістичних колоритів текстів різних типів і стилів мовлення, необхідних знань про виражальні засоби, які є знаковою природою мистецтва і носіями інформації тексту.
Система роботи з удосконалення монологічного мовлення повинна містити вправи і завдання, розраховані на постійне залучення учнів до активних форм спілкування, сприяти розвиткові їхньої мовленнєвої компетенції. Такі вправи допомагають глибоко засвоїти мовленнєві поняття, забезпечують формування мовленнєвих умінь, прищеплюють навички критичної оцінки сказаного й написаного.
Удосконалення мовлення учнів відбувається як на аспектних уроках, так і на уроках розвитку мовлення, у процесі яких учні отримують знання, необхідні для створення комунікативно правильних текстів. Покажемо це за допомогою моделі:
З метою підготовки учнів середньої ланки до складання наукових і публіцистичних монологів необхідно використовувати завдання аналітико-мовленнєвою характеру на основі текстів наукового й публіцистичного стилю, що передбачають аналіз текстів-взірців, під час якого учні формулюють мікротеми тексту, з’ясовують їх вплив па формулювання теми, визначають тип і стиль мовлення, виділяють мовні засоби, які вказують па основні ознаки стилю, оцінюють їх використання в тексті, складають плану тексту та його продовження.
Одним із показників багатства мовлення є якісний і кількісний показник словникового запасу людини, тому в процесі аналізу текстів-взірців особлива увага приділяється словниковій роботі, адже важливо, щоб учень засвоював слово у всій різноманітності його значень, щоб йому було доступне й метафоричне вживання слова. Такі завдання використовуються на уроках розвитку зв’язного мовлення і на аспектних паралельно з вивченням, повторенням, систематизацією, узагальненням мовного матеріалу.
Основними загально-дидактичними принципами, на яких будується робота з удосконалення мовленнєвої компетенції учнів є систематичність, послідовність, доступність, емоційність та ін.
Для успішного структурування висловлювань необхідна цілеспрямована постійна мовленнєва практика, що грунтується на умінні вибирати потрібні слова, конструкції з урахуванням умов ситуації спілкування. Уведення активних форм мовленнєвої комунікації підвищує рівень мотивації мовленнєвих дій. Повторення теоретичного матеріалу повинно відбуватися в контексті ефективного спілкування між людьми.
Важливу роль на уроках української мови посідає імітаційне моделювання ситуацій, завдяки чому учень опиняється в умовах, наближених до реальних, де він має можливість об’єктивно оцінити свої знання, переконатися в необхідності їх збагачення.
У цьому випадку навчання здійснюється через різноманітні зразки монологічного й діалогічного мовлення: учні в кожній конкретній ситуації повинні радитися один з одним, погоджуватися, заперечувати, аргументувати власні погляди, слухати співбесідника тощо. Коли учень відстоює власний погляд, висловлює свої припущення тощо, його мовлення набуває монологічного характеру. Тому важливою складовою системи навчальних вправ є вправи ситуативного характеру, спрямовані на розвиток образного мислення (завдання на зіставлення словесних і музикальних образів, твори на різноманітні теми, зокрема у формі різних фольклорних жанрів; емоційного боку мовлення; розвиток інтонаційної виразності усного мовлення, творів, які передають настрій, почуття дітей тощо). Наприклад:
– Уявіть, що Ви – скульптор, проте не звичайний, а казковий. Створіть пам’ятник слову. Подумайте: якому слову вам хотілось би створити пам’ятник і чому? Яким ви уявляєте собі цей пам’ятник і чому саме таким? Складіть усно текст на тему: “Пам’ятник рідному Слову”.
– Спробуйте скласти монолог Правди, у якому б вона зверталася до Кривди, або Доброзичливість до Жорстокості і навпаки. У монолозі намагайтеся розкрити їхні характерні ознаки. А також спробуйте висловити власне ставлення до цих понять.
– Прослухайте музичний твір “Пори року” П. Чайковського. Напишіть роздум про весну за враженнями від прослуханого.
– Спробуйте скласти словесний портрет людини, до якої добре ставитесь, так, щоб ваше ставлення виявилося у доборі мовних засобів.
– Уявіть, що ви в зоопарку. Розказуючи, кого ви там бачили, спробуйте описати рідкісних тварин.
Імітаційне моделювання ситуацій часто потребує включення учнів у діалог, що вимагає від них гнучкості, мобільності, дотримання норм етикету. Це відповідає вимогам чинної програми: заняття з української мови треба буду вати так, щоб кожен із проведених видів робіт викопував свою роль у формуванні певного комунікативного уміння, щоб учні успішно оволодівали і монологічним, і діалогічним мовленням, спираючись на знання про текст, стилі, типи, жанри мовлення, ситуацію спілкування, набували культури мовлення (уважно, не перебиваючи, слухали співрозмовника, були ввічливими, переконливо й тактовно відповідали на запитання тощо).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...