Головна ⇒ 📌Біологія ⇒ Рослини й абіотичні чинники

Рослини й абіотичні чинники

Розділ 5. ОРГАНІЗМИ І СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ

Тема 10. ОРГАНІЗМИ Й СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ

61. Рослини й абіотичні чинники

Найгарніша квітка та, що квітує там, де зросла.

Із правил поведінки на природі

Світ навколо нас

Навесні першими в лісі зацвітають білоцвітий підсніжний сніговий, блакитна проліска дволиста, потім печіночниця благородна (іл. 61.1) з ліловими квітками та трилопатевими листками й медунка темна з дзвіночкоподібними квітками рожевого на початку цвітіння, а пізніше – синьо-фіолетового чи синього кольору. Після

них анемона дібровна вкриває землю біло-зеленими килимами, а жовто-зеленими – анемона жовтецева. Майже одночасно з анемонами верхівкові китиці пурпурового, лілового, червонуватого чи білого кольору розпускає ряст порожнистий. А квітки пшінки весняної ніби запрошують бджіл до роботи своїми золотисто-жовтими блискучими пелюстками та медовою ямкою. Первоцвіт весняний (іл. 61.2), з його жовтими квітками, називають передвісником весни, тепла. Усі ці рослини цвітуть у лісі до появи на деревах і кущах листків. Чому їх називають світлолюбними?

Іл. 61.1. Печіночниця благородна

class=""/>

Іл. 61.2. Первоцвіт весняний

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Поширення рослин у природі залежить від багатьох умов, але передусім від кліматичних. Основними складовими клімату є світло, температура та вологість, які, як ми вже з’ясували, є екологічними абіотичними чинниками. Рослини з однаковими вимогами до певних чинників середовища об’єднують у відповідні групи, які називають екологічними групами рослин. За вимогами до світла рослини поділяють на три екологічні групи: світлолюбні (наприклад дуб), тіньолюбні (наприклад копитняк) і тіньовитривалі (наприклад липа). За вимогами до температури розрізняють теплолюбні (наприклад помідори) і холодостійкі (наприклад жито) рослини. А за вимогами до води – вологолюбні (наприклад зозулин льон) і посухостійкі (наприклад кактуси) рослини.

Усі організми здатні пристосовуватися до життя в певних умовах середовища і ця особливість є однією з найголовніших ознак живого. Пристосування живих організмів до середовища існування неодмінно позначається на їхній будові. Зовнішній вигляд рослини називають життєвою формою. Основними життєвими формами рослин є дерева, кущі й трави.

Які абіотичні чинники мають першорядне значення для життя та поширення рослин?

Абіотичні чинники поділяють на: кліматичні (світло, температура, вологість, вітер, опади, тиск повітря тощо), грунтові й орографічні (чинники рельєфу). Поширення рослин визначається взаємодією цих умов на певній території Землі. Велике значення для розселення рослин має переміщення мас повітря, тобто вітри (особливо ті, що несуть вологу), рельєф земної поверхні (особливо гірські системи), розподіл опадів тощо. Однак найголовніше значення серед абіотичних чинників мають світло, тепло та вологість (іл. 61.3). Світло – необхідний екологічний чинник, оскільки без нього не відбувається фотосинтез. У житті рослин велике значення мають світлові промені різної довжини та кількість світла, що буває неоднаковою в різні пори року й залежить від широти місцевості. Тепло – важливий чинник поширення рослин на земній кулі. Зі зміною температури в рослин пов’язані сезонні явища. Середньорічна температура в різних частинах планети визначає зональне поширення рослин. Кожна рослина пристосована до життя в певній кліматичній зоні. Вода – регулюючий чинник розподілу рослин не тільки на всій земній кулі, а й у межах невеликих територій одного кліматичного поясу. Вода потрібна рослинам для фотосинтезу, обміну речовин із середовищем, як розчинник різних сполук, для захисту від перегрівання тощо. Для багатьох рослин (наприклад водорості) вода є основним середовищем життя. Отже, першорядне значення серед абіотичних чинників мають світло, тепло та вода.

Іл. 61.3. Атмосфера, природні води, грунт – головні абіотичні чинники

Які екологічні групи рослин розрізняють за вимогами в освітленості, температурі, воді?

Світлолюбні рослини (іл. 61.4) для свого розвитку потребують багато сонячного світла (наприклад пшениця, сосна): тіньолюбні рослини добре розвиваються за умов незначного освітлення, вони не переносять яскравого освітлення і тому ніколи не ростуть на відкритих місцях (наприклад ялина, кислиця): тіньовитривалі рослини (іл. 61.5) можуть існувати й при яскравому сонячному світлі й у затінених місцях із недостатнім освітленням (наприклад бузок, суниці). За вимогами до температури виокремлюють три групи рослин: теплолюбні рослини, які добре ростуть і розвиваються за значних позитивних температур (наприклад кавун, кукурудза); холодостійкі рослини – рослини, які здатні витримувати тривалі періоди низьких плюсових температур (наприклад овес, льон); холодолюбні рослини, які здатні рости й розвиватися за низьких температур полярних і високогірних районів. Так, наприклад, водорості в товщі льоду Антарктиди живуть при температурі -80 С, а модрина в Якутії витримує мороз до -70 С. За вимогами до води розрізняють водяні, вологолюбні, посухостійкі рослини. Водяні рослини рослини, які поза водним середовищем жити не можуть. Часто серед них виокремлюють кілька груп: а) рослини, які цілком занурені у воду (наприклад елодея, валіснерія): б) рослини з плаваючими листками (наприклад латаття, ряска); в) наземно-водяні рослини (очерет, стрілолист тощо). Вологолюбні рослини – це рослини, які живуть в умовах надмірної або достатньої вологості (наприклад конюшина, осока), а посухостійкі рослини – це рослини посушливих місць (верблюжа колючка, ковила тощо). Отже, екологічні групи рослин – це групи рослин із однаковими вимогами до певних чинників середовища.

Які пристосування мають рослини різних екологічних груп?

Рослини на нашій планеті ростуть у різних світлових умовах: від надмірно освітлених гір, пустель, степів – до напівтемних печер і морських глибин. Тому в рослин виникли численні пристосування до життя у відповідних умовах світлового режиму. У рослин, які потребують багато світла, листки товсті, жорсткі, здатні спрямовуватися ребром або під кутом до сонця, добре розвинені механічні тканини, багато продихів. Ці рослини опушені, мають короткі міжвузля та пагони, часто листки зібрані в розетку, фотосинтез переважає над процесами дихання. У рослин, які добре розвиваються за слабкого сонячного освітлення, пристосування матимуть протилежний характер. У рослин із високими потребами води добре розвинена основна повітроносна тканина з численними порожнинами, невелика кількість продихів, великі тонкі листки, слабко розвинена коренева система тощо. Пристосуваннями до зберігання вологи в посухостійких рослин є розвинена основна водозапасаюча тканина. Кактуси, алое, молочаї накопичують воду в стеблах і листках, тому вони в них товсті, м’ясисті й укриті товстою восковою плівкою. У багатьох рослин листки вузькі, здатні до згортання (наприклад у ковили), укриті волосками (наприклад у полину), що сприяє зменшенню випаровування, а щоб добувати воду, їхні корені проникають на велику глибину (у верблюжої колючки до 20 м тощо). Отже, у зв’язку з впливом екологічних чинників у рослин виробилися пристосування, що проявляються певними особливостями їхньої будови та функцій.