РОЗВИТОК ЖИТТЯ В КРАЙНОЗОЙСЬКУ ЕРУ. ЛЮДИНА ТА її ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ЕВОЛЮЦІЙНИЙ ФАКТОР
РОЗДІЛ 4. ОСНОВИ ЕВОЛЮЦІЙНОГО ВЧЕННЯ. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ОРГАНІЧНОГО СВІТУ
§ 62. РОЗВИТОК ЖИТТЯ В КР АЙНОЗОЙСЬКУ ЕРУ. ЛЮДИНА ТА її ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ЕВОЛЮЦІЙНИЙ ФАКТОР
Які основні етапи антропогенезу?
Кайнозойська ера розпочалась близько 65 млн років тому і триває досі. У ній виділяють палеогеновий, неогеновий та антропогеновий періоди.
Що характерне для біосфери палеогенового періоду? Палеогеновий період закінчився 25 млн років тому. Клімат загалом був теплий, хоча на рубежах епох відбувались значні похолодання, навіть часткові
Палеоценова епоха була найтеплішою та найвологішою. На суходолі переважали біоценози, основою яких були дерев’янисті покритонасінні (буки, дуби), голонасінні (кипарисові, соснові, гінкгові та ін.), скам’яніла смола яких відома під назвою “бурштин”, та папороті. їхні рештки, потрапляючи
На початку епохи вимерло багато груп давніх ссавців, що з’явилися у тріасовий і юрський періоди мезозойської ери. З’являються представники сучасних рядів хижих, гризунів і зайцеподібних, а також кілька нині вимерлих рядів. У морях досягають розквіту радіолярії та велетенські бентосні форамініфери з діаметром черепашки до 5 см (мал. 210). З’являються та широко розповсюджуються бурі водорості. У кінці епохи остаточно вимирають белемніти та багато видів хрящових риб. Із кісткових риб бурхлива адаптація відбувається серед променеперих. Вони стають домінуючою групою прісних і солоних водойм.
Еоценова епоха мала сухий клімат. У цей час утворилися степові простори. З’явилися хоботні, а також предки сучасних носорогів і коней. Парнокопитні в цю епоху досягали значної різноманітності форм і розмірів (від 50 см до 3-4 м завдовжки). Серед них були предки сучасних жуйних, свиней і бегемотів. У Північній Америці з’явилися предки сучасних верблюдів та лам.
Мал. 210. Форамініфери палеоценової епохи
У цей час існував нині вимерлий особливий ряд хижих копитних. Деякі з них перейшли до життя у морях та дали початок зубастим китам, серед яких були види, що досягали 25 м завдовжки. Водночас частина зубастих китів почала живитися планктоном – це були предки вусатих китів. Відомо багато представників ряду Хижі, деякі з них досягали значних розмірів.
З цієї епохи відомо понад 80 родин птахів із 12 сучасних рядів. У степах були поширені велетенські хижі безкілеві птахи діатрими, які належали до особливого викопного ряду та досягали 2 м заввишки.
Олігоценова епоха характеризується суворішим кліматом унаслідок зниження рівня Світового океану; встановлюється природна зональність, що загалом нагадує сучасну. З цієї епохи відомо більшість сучасних рядів птахів, серед яких були велетенські нелітаючі форми – мешканці степових просторів, наприклад, південноамериканський хижий журавель фороракос (мал. 211), що досягав триметрової висоти. Тривала адаптивна радіація копитних та хоботних, хижих та інших рядів. У багатьох з видів котячих ікла верхніх щелеп були настільки великими, що виступали назовні. їх об’єднують під назвою “шаблезубі кішки”, а великих за розмірами представників-“шаблезубі тигри” (мал. 212). Частина хижих опанувала водойми і дала початок ластоногим. З півночі Африки відомі представники вузьконосих, а з Південної Америки – широконосих мавп.
Мал. 211. Фороракос
Мал. 212. Шаблезубий тигр
Мал. 213. Деякі ссавці неогенового періоду
Наприкінці палеогенового періоду відбувається підняття суходолу. Утворилися Альпи, Піринеї, гори Греції, Криму, Кавказу, Гімалаї, Кордильєри, Анди тощо. Це спричинило біосферну кризу, під час якої вимерло багато груп рослин і тварин, характерних для палеогенового періоду, й сформувались біогеоценози наступного неогенового періоду.
Як розвивалось життя в неогеновий період? Неогеновий період загалом характеризується низьким рівнем Світового океану, завершенням утворення сучасних гірських масивів, досить суворим кліматом з чіткою природною зональністю та кількома зледеніннями в Північній та Південній півкулях. Наприклад, близько 12 млн років тому під кригою перебувала частина Південної Америки (Патагонія), Антарктида (до сьогодення), Нова Зеландія та майже вся Австралія. Все це спричинювало часті як місцеві, так і глобальні біогеоценотичні кризи, що супроводжувались масовим вимиранням одних та появою інших груп організмів.
Наприкінці періоду фауна і флора загалом нагадували сучасні, відрізняючись переважно на видовому та частково родовому рівнях. З’явилась більшість сучасних родин покритонасінних, комах, молюсків, птахів і ссавців. Існування сухопутного перешийка між Північною Америкою та Європою забезпечило взаємообмін компонентами фаун і флор: зокрема в Північній Америці з’являються хоботні, в Європі та Азії – особливий рід трипалих конячих – гіпаріон. Його представники були дуже поширені в Євразії, у тому числі на території сучасної України. Вони дали назву специфічному комплексу степових тварин того часу – гіпаріонова фауна. Деяких незвичних ссавців неогенового періоду зображено на малюнку 213.
У східноафриканських відкладах знайдено рештки перших людиноподібних мавп, які внаслідок адаптивної радіації утворили значну кількість форм та розповсюдились в Європу і Азію. Викопні рештки деяких близьких видів примітивних істот із родини Людей (гомінід) віком 4-5 млн років знайдено в Східній Африці. їх назвали австралопітеки. Наприкінці неогенового періоду підвищилась горотворча активність, відбулося часткове зледеніння Північної півкулі, внаслідок чого змінився клімат і виникла чергова біосферна криза. Так, повністю зникла гіпаріонова фауна; значно зменшилось видове різноманіття хоботних тощо.
Що таке антропогеновий період? Антропогеновий період складається з двох епох – плейстоценової вої (закінчилась 100 тис. років тому) та сучасної, або голоценової. Плейстоценова епоха – час формування флор і фаун, близьких до сучасних. На Австралійському континенті з’явилися першозвірі. Наприкінці епохи внаслідок значного зледеніння Північної півкулі під кригою опинилась майже вся Північна Америка, значна частина Європи та Азії. У Північній Америці через це повністю вимерли копитні та багато інших груп тварин. Предки сучасних коней, ослів та зебр незадовго до цього мігрували з Північної Америки до Азії через перешийок на місці нинішньої Берінгової протоки, а згодом розселились в Європу та Африку.
Мал. 214. Тундрова фауна антропогенового періоду
Мал. 215.
Деякі представники роду Людина:
1 – пітекантроп; 2 – неандерталець;
3 – кроманьйонець
Великі простори Північної півкулі були зайняті тундрою із специфічними біогеоценозами, основу яких складали трав’янисті покритонасінні, мохи та лишайники. Із ссавців для тундри характерні лемінги (особливий вид гризунів), північний олень та вівцебик (дожили до наших днів), а також нині вимерлі вкритий шерстю слон – мамут, шерстистий носоріг, великоротий олень, печерний ведмідь (мал. 214).
Близько 1,7 млн років тому вимерли австралопітеки. Приблизно в цей час у Східній Африці від невідомих предків з’явилась Людина прямоходяча, яка вже застосовувала деякі знаряддя праці й уміла користуватись вогнем. Згодом цей вид розселився до Азії. Різні його географічні популяції дістали назви пітекантропів, синантропів та ін. Всі вони вимерли не пізніше ніж 300 тис. років тому. Саме в цей час з’являється вид Людина розумна. Він мав два підвиди: неандертальці та кроманьйонці, які займали спільний ареал – Європу, Кавказ та Передню Азію, але чітко відрізнялись між собою особливостями будови (мал. 215).
Голоценова епоха – час розселення кроманьйонців по всьому світові та формування людських рас (географічних популяцій). У цей час розпочинається активна господарська діяльність людини: полювання, рільництво, скотарство неандертальців (зникли приблизно 30 тис. років тому) та кроманьйонців. Приблизно 5- 6 тис. років тому утворюються перші держави і міста, а в XIX столітті формуються промислові комплекси.
Чому діяльність людини е фактором еволюції? Господарська діяльність людини у наш час є провідним фактором еволюції. Вона проявляється у знищенні біогеоценозів унаслідок вирубування лісів, розорювання степів, створення водосховищ, поселень, промислових центрів, агроценозів; змінах газового складу повітря, води та грунтів через їхнє забруднення промисловими відходами.
Замість стабільних екосистем з високою видовою різноманітністю людина створює нездатні до саморегулювання лісові насадження та агроценози з незначною кількістю видів. Це призводить до неспряженої еволюції екологічно пластичних видів тварин – фітофагів, які стають шкідниками культурних рослин, а також всіляких бур’янів. Зростання чисельності популяцій свійських тварин і самої людини стимулює еволюцію пов’язаних з ними паразитичних, кровосисних та синантропних видів. Така діяльність призводить до дестабілізації біосфери та її кризи з непередбаченими наслідками, безумовно катастрофічними для природи всієї планети, включаючи й антропогенізо – вані промислові та сільськогосподарські ландшафти.
Тому лише негайний перехід до гармонійного ведення господарської діяльності людини може відвернути загрозу екологічної катастрофи. Окремі природоохоронні заходи без докорінної зміни світогляду людини та принципів ведення її господарства можуть лише трохи відстрочити цю загрозу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...