Соціалізації теорії – теорії та концепції, в яких обгрунтовується необхідність трансформації капіталізму в соціалізм у результаті поступового й цілеспрямованого перетворення інституціональних основ суспільства (приватної власності, монополій, держави, обмеження стихійних сил ринку та ін.). Обгрунтовані в 70-80-х XIX ст. у працях англійського економіста Дж. Гобсона та ініціаторів створення Фабіанського товариства 1844 письменників С. і Б. Вебб. Один із варіантів С. т. – концепція функціонального соціалізму, яку розробляли теоретики шведської
соціал-демократії Г. Мюрдаль, Е. Вігфорс та ін.; у Франції – теоретики соціалістичної партії Л. Лора, М. Дюверже, Ф. Міттеран. Теоретики лейбористської партії пов’язували докорінну трансформацію капіталізму з націоналізацією окремих галузей економіки і великих компаній, обмеженням державою прав на приватну власність, з державним регулюванням економіки, зокрема з індикативним плануванням, розвитком кооперативної власності. У функціональній моделі соціалізму трансформація капіталізму в соціалізм обгрунтовується здійсненням державою цілеспрямованої бюджетної, податкової та кредитної політики з метою
поступового перерозподілу доходів від власності, зміни форм, напрямів і темпів інвестицій. Аналогічні зміни теоретики австрійської та німецької соціал-демократії й французьких соціалістів пов’язують з підвищенням ролі профспілок, розширенням участі робітників у демократизації капіталу та управлінні виробництвом. В інституціоналізмі виокремлюють два напрями здійснення соціального контролю за економікою – її соціалізації: 1) реформування діяльності великих корпорацій і державного регулювання механізму ринкової конкуренції; 2) створення системи індикативного планування. Інший варіант соціалізації гігантських корпорацій, розроблений Гелбрейтом, передбачає націоналізацію військово-промислових концернів (з виплатою акціонерам вартості акцій); соціалізація інших великих корпорацій має здійснюватися через обмін акцій на відсоткові державні облігації. Цьому сприяють податкова політика держави, поділ спадщини, інвестиційне знецінення грошей та ін. У ширшому значенні – економічна політика держави повинна спрямовувати діяльність великих корпорацій на досягнення суспільних інтересів. З цією метою держава обмежує приплив ресурсів у галузі, розвиток яких економічно виправданий. Ще одним варіантом соціалізації економіки інституціоналісти називають створення змішаної економіки, або змішаної системи (див. Економіка змішана). Американський економіст Р. Хейлброннер говорить про майбутню систему як про амальгаму: якщо й не соціалістичну, то близьку до неї. Аналогічної думки дотримувався американський учений Й. Шумпетер, стверджуючи про поступове відживання капіталістичної системи приватного підприємництва та її трансформацію в соціалізм. Соціалізацію капіталістичної економіки окремі західні теоретики вбачають у перетворенні найманих працівників на власників засобів виробництва через пенсійні фонди, у формуванні пенсійного соціалізму. Одним із варіантів розвитку “третього шляху”, на думку соціал-демократичних і соціалістичних теоретиків, є участь робітників у процесі демократизації капіталу та в управлінні виробництвом (концепція виробничої демократії). До С. т. належать також концепції державного соціалізму, муніципального соціалізму, суспільства споживання, держави загального благоденства та ін. Більшість С. т. капіталістичної економіки лише частково узгоджуються з сучасними теорією і практикою. їх основними недоліками є відсутність системного підходу до соціалізації всіх сфер суспільного відтворення, передусім у сфері матеріального виробництва, абстрагування від змін у сфері політичних відносин (необхідності радикальної трансформації влади) та ін. Чимало описаних у них процесів розвиваються в межах державно-корпоративного капіталізму, не виходячи за межі його істотних ознак і властивостей. Водночас діалектичний метод дослідження передбачає необхідність з’ясування елементів нового устрою в межах економічної системи (див. Соціалізація економічних систем).
Loading...