Соціальна поведінка і соціальний контроль
Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України
ЧАСТИНА ДРУГА.
ОСНОВНІ СОЦІОЛОГІЧНІ ПОНЯТТЯ І КАТЕГОРІЇ
Розділ 4.
КАТЕГОРІЇ ТЕОРІЇ СОЦІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ
4.8. Соціальна поведінка і соціальний контроль
Соціологія вивчає поведінку людини в суспільстві, але вона, за висловом сучасного шведського соціолога П. Монсона, вивчає не лише “поведінку людини в суспільстві”, але й суспільство через “поведінку людини”.
Поведінка людини є результатом взаємодії її внутрішньої
Соціологія досліджує і інтерпретує людську поведінку у взаємодії між особистістю та іншими людьми, як в межах
В соціологічній концепції американського соціолога Дж. Хоманса соціальна поведінка і взаємодія індивідів постає як система обмінів поведінковими актами, обумовленими способами врівноваження винагород і витрат, що найчастіше реалізується в сфері бізнесу. Але в цілому поведінка людей більш багатогранна, ніж припускає американський учений. Наприклад, у відносинах дружби і кохання поведінку людей навряд чи можна звести до урівноваження витрат і винагород, бо все це і багато іншого в людському житті не має вартісного характеру, певного обміну товару і послуг на інші товари і послуги.
В концепціях представників символічного інтеракціонізму (Ч. Кулі і Дж. Мід) поведінка людей постає в зовсім іншому ракурсі. Кулі, наприклад, застосував специфічний термін “дзеркальне Я”, згідно якому в процесі поведінки, особливо у взаємодії з іншими, люди дивляться на себе нібито з боку, очима іншої людини, тобто “дивляться на себе в дзеркало”. В поведінкових актах люди слугують один одному своєрідними дзеркалами, тому наша уява про себе багато в чому залежить від наших відносин з іншими людьми. Дж. Мід категорично відкинув тезу представників теорії обміну, що поведінка людей – це пасивна реакція на винагороду і кару, і розглядає людські вчинки як соціальну поведінку, засновану на комунікації і розумінні символів, вмінні поставити себе на місце співбесідника або партнера, “прийняти роль іншого”. Враховуючи, що поведінка людини у взаємодії з іншими людьми є безперервним діалогом, в процесі якого люди спостерігають, осмислюють через розуміння символів намірів один одного, Г. Блумер (1900 – 1972 рр.) назвав в 1969 р. соціологічну концепцію поведінки Дж. Міда символічним інтеракціонізмом.
У поглядах П. Сорокіна повсякденна поведінка людей постає як взаємний обмін почуттями (дружба, любов, співчуття, ворожнеча, ненависть і т. п.). Т. Парсонс дослідив поведінку людей як взаємодію соціальних суб’єктів, пов’язаних між собою “системою взаємних очікувань”, в тому розумінні, що їх вчинки зорієнтовані на певні очікування партнера. На поведінку людини, за Парсонсом, здійснює формуючий вплив не лише система очікувань його партнерів за взаємодією, але й норми, цінності культури, що панують в суспільстві.
Людина живе в суспільстві і її поведінка залежить від характеру взаємодій з групами, членами яких вона є. Сама група виступає в якості особливого суб’єкта поведінки, яка має конкретні цілі і мотиви. В груповій поведінці спостерігаються такі своєрідні феномени, як наслідування, співчуття, емоційна заразливість, підпорядкування індивідуальної поведінки груповим нормам і ролевим приписам, лідерство.
Основним соціальним інститутом, який сприяє дотриманню соціальних норм, є соціальний контроль. Більшість соціологів вважає, що соціальний контроль досягається поєднанням факторів схильності до підкорення, примусу і відданості соціальним цінностям. Наприклад, Т. Парсонс визначав соціальний контроль як процес, завдяки якому через накладання певних санкцій здійснюється протидія девіантній поведінці і підтримується соціальна стабільність.
Американські соціологи Е. Росс (1886 – 1951 рр.) і Р. Парк (1864 – 1944 рр.) інтерпретували соціальний контроль як цілеспрямований вплив суспільства на поведінку індивіда, який забезпечує нормальне співвідношення між соціальними силами, очікуваннями, вимогами і людською природою і, внаслідок цього, виникає “здоровий” соціальний порядок. Р. Парк виділив три форми соціального контролю:
– елементарні (в основному примусові) санкції;
– громадська думка;
– соціальні інститути.
Французький соціолог Р. Лін’єр розглядав соціальний контроль як засіб, що забезпечує процес засвоєння індивідом цінностей і норм культури, і як механізм передачі цих цінностей і норм від покоління до покоління.
Американський соціолог С. Аск виділив особливу роль у здійсненні соціального контролю так званого групового тиску, який в угоду спільності інтересів і цілей, що стабілізують діяльність групи, спонукає індивіда пристосовуватись до існуючих в ній колективних думок, цінностей і норм.
Отже, соціальний контроль є засобом саморегуляції суспільства. В йото систему входять всі способи реакції громадської думки на ті або інші конкретні дії людини, всі засоби суспільного тиску для того, щоб поставити її поведінку в певні соціальні межі, на кінець, всі види прямого і зворотного зв’язку між особистістю і суспільством (або інститутом, організаціями, які виступають від його імені) – від візуального спостереження до профілактичних соціальних заходів і самого процесу виховання. В періоди соціальної стабільності суспільства система соціального контролю успішно справляється з дезорганізацією нормативної поведінки людей, тобто соціальна паталогія не перевищує певної норми. Однак в періоди системної кризи, трансформації суспільства, втрати ідеалів і Цінностей більшою частиною населення система соціального контролю в суспільстві не справляється з наростаючою дезорганізацією і соціальною патологією, що й призводить до послаблення і розпаду соціальної системи.
В сучасній соціологічній літературі поняття соціального контролю вживається, головним чином, в межах аналізу девіантної поведінки, де він розглядається як один із аспектів теорії наклеювання ярликів. При цьому стверджується, що спроба посилення примусового соціального контролю за допомогою, наприклад, більш жорстких силових заходів стосовно окремих видів правопорушень або специфічних соціальних груп, парадоксальним чином веде до посилення, а не до послаблення девіантності. На цьому утверджується ідея, що соціальний контроль засновується скоріше на стабільності різних соціальних груп, соціальних відносин і єдиних цінностях, а не на елементарному примусі. І в цьому плані дуже важлива роль має відводитися соціальній роботі, в основі якої лежить застосування позитивних неформальних санкцій.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...