Головна ⇒ 📌Довідник з філософії ⇒ Соціально-культурна детермінація науки

Соціально-культурна детермінація науки

Філософія світ людини

Антропологічні та соціально-культурні виміри наукового пізнання

Соціально-культурна детермінація науки
Доцільно відзначити, що розуміння принципу соціально-культурної детермінації пізнання теж зазнало суттєвих змін. У філософській літературі протягом тривалого часу панувала думка, згідно з якою суспільні потреби безпосередньо детермінують розвиток науки. Безумовно, така традиція грунтується на реальних підвалинах, і можна віднайти цілу низку епізодів з історії науки, які ілюструють це твердження. Проте

безпосередня соціальна детермінація науки є скоріш винятком, аніж загальним правилом. За неявного зведення соціально-культурної детермінації науки до безпосередньої зумовленості цілей наукового дослідження виникає така дилема: або принцип соціальної детермінації науки не є всезагальним, або його варто тлумачити більш широко, ніж безпосередню зумовленість цілей наукового пізнання.
На нашу думку, аналізуючи принцип соціально-культурної детермінації науки, варто розмежувати два смисли поняття “соціальне”: соціальне в широкому смислі, що включає науку, і соціальне у вузькому смислі, яке є зовнішнім

відносно науки. Розуміння соціального у широкому смислі виходить із тези про те, що наука є соціальною за своєю природою, що її розвиток зумовлений усією суспільно-історичною практикою. За такого розуміння принципу соціальної детермінації пізнання наука є частиною суспільно-історичної практики, і питання про внутрішні й зовнішні чинники розвитку пізнання в рамках такого розуміння не має сенсу. Суспільно-історична практика має складну структуру. Її елементи теж впливають на науку. Аналіз такого впливу і буде дослідженням соціальної детермінації науки у вузькому смислі. В такому розумінні ці соціальні детермінанти будуть зовнішніми відносно науки. Цей зовнішній вплив водночас відбувається всередині суспільної практики та опосередковується нею як цілим. Тому зрозуміло, що вказані смисли поняття “соціальне” тісно взаємозв’язані між собою.
Таким чином, детермінація цілі в науковому пізнанні матеріальним виробництвом (як і взагалі процес соціальної детермінації науки) супроводжується процесом перетворення “зовнішніх” щодо науки чинників на “внутрішні”. Цей процес неоднорідний. Він включає у себе перетворення матеріального замовлення на мету наукового пошуку в рамках конкретної наукової дисципліни. Істотні, радикальні зміни у матеріальному виробництві ведуть до корінної перебудови стилю наукового мислення, нового тлумачення наукових понять і категорій. Продукти матеріального виробництва стають матеріальними засобами наукового пізнання, тим самим іманентно вплітаючись у наукове пізнання.
Важливо зазначити, що в реальній поведінці вченого філософія як безособова форма соціальної зумовленості пізнання з необхідністю поєднується і доповнюється такою її особистісною формою, як світогляд. Саме в останньому зовнішні соціально-культурні детермінанти зливаються з внутрішніми переконаннями вченого, що визначає вибір його дослідницької позиції.
У самому акті презентації знання вже заданий момент діяльності не тільки того, хто створює знання, але й того, хто це знання сприймає. Тому якщо пізнавальна діяльність обов’язково включає в себе комунікативний аспект, то це значить, що в певному відношенні соціальне є внутрішнім щодо неї.
Якщо вказані вище аспекти дослідження всезагальності соціально-культурної детермінації наукового пізнання є дослідженнями у синхронному плані, то існує ще один аспект, який містить аналіз практичної зумовленості науки як у синхронному, так і в діахронному плані. Цей аспект пов’язаний із розрізненням загальної і сукупної праці. Перша зумовлена кооперацією сучасників та використанням праці попередників. Друга передбачає безпосередню кооперацію індивідуумів. А це означає, що внутрішня логіка наукового пізнання зумовлена досягненнями всієї людської культури і містить її у собі.
Дослідження практичної зумовленості пізнання у діахронному плані передбачає розгляд “вписаності” пізнання у культурно-історичну реальність і тим самим виявлення в категоріальному апараті мислення специфічних соціокультурних параметрів.
Отже, принцип соціально-культурної детермінації пізнання є всезагальним. Ця всезагальність супроводжується трансформацією зовнішніх щодо науки факторів у внутрішні й передбачає такі аспекти аналізу: зумовленість пізнання всією суспільно-історичною практикою, безпосередню та опосередковану детермінацію цілей наукової діяльності в контексті наукового пізнання, адаптацію пізнання до соціально-культурного середовища і наявність соціокультурних параметрів у категоріальному апараті мислення, філософію і світогляд як особову і безособову форми соціальної детермінації пізнання, комунікативність пізнавального процесу, особливості пізнавальної діяльності в контексті всезагальних характеристик наукової праці.
Всезагальність принципу соціально-культурної детермінації науки не виключає, а передбачає логіку порівняно самостійного розвитку пізнання. Водночас було б неправильним ототожнювати ці два положення. Вони могли б збігтися лише за повного збігу суспільних завдань, які стоять перед наукою, і цілей наукового пізнання, повного збігу цих останніх і реальних результатів наукового пізнання.
Таким чином, якщо раніше в основному акцентували увагу лише на соціальній зумовленості розвитку пізнання, то нині все більше уваги приділяється і зворотному процесові – адаптації наукового знання до того чи іншого соціально-культурного середовища. На зміну лінійній схемі безпосередньої детермінації пізнання практикою приходить комплексна схема, яка акцентує на цілій системі опосередкування процесу культурної зумовленості науки й аплікації наукових результатів у практику.
Що ж до останньої, то важливо не зводити її до безпосереднього втілення знання в певних матеріально-технічних системах. Аплікацію знання слід розуміти і в соціально-гуманістичному, світоглядному плані. У загальному вигляді практична аплікація науки грунтується на можливості функціонування і втілення знання в інших контекстах і умовах, ніж ті, за яких воно виникало. Така трансконтекстуальність функціонування знання є специфічною рисою продуктів наукового знання.