Соціологія громадської думки
Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
СОЦІОЛОГІЯ ОСНОВНИХ СФЕР СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ
Розділ 6
СПЕЦІАЛЬНІ І ГАЛУЗЕВІ СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ
6.10. Соціологія громадської думки
Соціологія громадської думки – галузева соціологічна наука, предметом вивчення якої є закономірності і механізми формування і функціонування оціночного ставлення великих соціальних груп, верств, класів, народу в цілому до актуальних проблем дійсності, які викликають суспільний інтерес.
Термін
При розв’язанні проблеми суб’єкта громадської думки необхідно розрізняти поняття “суб’єкт” і “виразник громадської думки”. В якості виразника можуть виступати окремі особи, групи людей. Що ж стосується суб’єкта громадської думки, то в даній якості виступає суспільство в цілому, народ, партія, міжнародна громадськість і т. п. Отже, не будь-яка групова, колективна думка стає чи є суспільною, а лише та, що відповідає критеріям – соціальний інтерес, дискусійність, компетентність. А її виразники – соціальні групи, верстви, класи, народ. Думку можна класифікувати: індивідуальна, групова або Загальна; думка громадськості, або суспільна.
Визначний німецький філософ Г. Ф. Гегель виділив цілий ряд структурних елементів громадської думки:
– умови існування громадської думки;
– об’єкт (зміст) громадської думки;
– носій громадської думки;
– характер судження, яке виступає в якості громадської думки;
– співвідношення “всезагальної” і “особливої” думки, поєднання і “протилежність” в “явищі” елементів істини і брехні.
Різнорідність у суспільній думці, її багатоколірність, пластичність і мінливість зумовлюють соціальні потреби в постійному і оперативному її вимірі.
Відомий російський соціолог Б. Грушин вважає, що дослідження об’єкта громадської думки треба вести з таких позицій:
– аналіз загальної здатності судження громадської думки з точки зору специфіки віддзеркалення в ньому дійсності;
– виділення деяких критеріїв, перш за все формальних, в силу яких тс або інше явище незалежно від його конкретного змісту стає об’єктом громадської думки.
Перші спроби прикладного вивчення громадської думки виникають в США в XIX ст. у зв’язку з потребами в одержанні інформації з проблем ринку і політичних питань, пов’язаних з виборами, конкуренцією партій і т. д. Започаткували їх власники журналів і газет з особистої ініціативи. У 1824 р. журналісти газет “Херрісберг Пенсільвенієм” та “Ролей старт” у штатах Делавер та Північна Кароліна незалежно одні від одних провели опитування громадян і політичних діячів стосовно кандидата, який переможе в даному регіоні з чотирьох претендентів, на крісло президента США. У 1851 р. в штаті Міссісіпі було проведено обстеження громадської думки в 17 округах і опитано 800 чоловік. На цій підставі зроблено прогноз наслідку виборів, які засвідчили, що у 15 округах він виявився правильним. Отже, ще тоді зароджується так звана псефологія – наука, що займається прогнозуванням голосування людей на виборах.
Масове вивчення громадської думки у США та інших країнах розгортається у XX ст. після виходу у світ праці німецького соціолога Ф. Тьонніса “Критика громадської думки” (1922 р.). Всесвітньо відомою стала, наприклад, діяльність в цьому плані журналу “Літерарі дайджест” (США), який розсилав мільйон бюлетенів своїм передплатникам і правильно передбачав результати виборів у 1924, 1928 і 1932 рр. В 30-х рр. з відкриттям Інституту Д. Геллапа у вивченні громадської думки посилюються професіоналізм, вводиться у практику науково обгрунтована вибірка, більш ретельно розробляються анкети, створюються спеціальні соціологічні центри, котрі займаються збиранням інформації з проблем ринку, реклами, споживання тощо. У 60-х рр. в США створюється Інститут С. Харріса, який проводить цілий ряд не лише загальнонаціональних, але й серію міжнародних опитувань.
Щодо вивчення вітчизняної громадської думки, то до 60-х рр. воно майже не проводилось, хоча в межах радянської соціальної науки в 20-х рр. було проведено ряд опитувань громадської думки з проблем побуту, використання позаробочого часу, читацької діяльності і т. п. Наприклад, в роботі В. Кузьмичова “Організація громадської думки” (1929 р.) були поставлені проблеми діалектичного зв’язку і взаємовпливу суспільної, групової і індивідуальної думок, переходу кількісних змін у становленні громадської думки в якісні, стрибкоподібності в її розвитку, свідомого впливу на її формування, боротьби з незрілою, хибною думкою.
В працях 60-х рр. громадська думка характеризувалася як:
– один зі станів свідомості суспільства (А. Уледов);
– масова свідомість (Б. Грушин).
Ці два підходи, які одержали широке поширення у вітчизняній зарубіжній літературі, продовжують залишатися предметом дискусій й обговорень. Це пов’язано з тим, що громадська думка має складну природу, пов’язану з різними станами та духовними принципами, містить цілу гаму раціональних, емоційних, вольових елементів і одночасно є оцінювальним і ціннісним судженням.
В сучасній науковій літературі підкреслюється, що соціологічний підхід до вивчення громадської думки повинен базуватися як на розумінні її в якості структурного елемента свідомості, так і на фіксації її ролі в системі соціальних відносин і розгляду всього контексту “свідомість – соціальне середовище”. (В. Осовський, М. Чурілов, Є. Хмсльно, О. Якуба, Є. Головаха, Н. Паніна). Цей підхід відбиває духовно-практичний характер громадської думки, як свідомості, що переходить у дію, реальну активність, норму поведінки і відіграє роль регулятора.
Українськими науковцями сформульовані деякі концептуальні положення щодо особливостей розвитку громадської думки в умовах перехідного періоду і формування громадянського суспільства, її рівнів, типів, функцій, методики і техніки вивчення. Можна говорити про три основні етапи розвитку громадської думки: виникнення, формування і функціонування.
– На першому етапі знання про нове явище ситуації співставляться з власним інтересом та інтересами інших членів суспільства (тобто відбувається ідентифікація себе з соціальною спільнотою).
– На етапі формування в процесі спілкування, зіткнення різних думок виникають єдині спільні судження, позиції.
– На третьому етапі громадська думка орієнтує, регулює, диктує певну поведінку, дію і взаємодію.
На розвиток громадської думки впливають найрізноманітніші фактори:
– рівень розвитку демократії;
– рівень інституціоналізації громадської думки;
– стан соціально-економічних відносин в країні;
– моральна атмосфера в суспільстві;
– наявність реальних свобод, прав особистості, свобода слова, друку, мітингів, страйку і т. д.
Як багатосуб’єктивне явище громадська думка характеризується плюралізмом. Тому для соціології важливим завданням і напрямом є вивчення і аналіз думок різних соціальних груп, класів, верств, категорій населення, визначення її видів, рівнів, показників зрілості, функцій.
Думки можуть бути: панівними і опозиційними, публічними та анонімними, офіційними та неофіційними, істинними і хибними, чіткими і розмитими, мати повсякденний та науковий характер. Побутують також новаторські і консервативні думки, прогресивні і реакційні, зрілі і незрілі та ін., породжені суперечливістю інтересів соціальних груп.
Основними рисами громадської думки є: стабільність, вагомість, інтенсивність, поширеність, результативність, компетентність, соціальна спрямованість та ін.
Щодо основних функцій громадської думки, то серед них такі: оцінювальна, орієнтовна, виховна, регулятивна, соціального контролю, регламентації, захисна та директивна. Всі ці функції тісно пов’язані між собою і є моментами головної функції регулювання.
Інтенсивне вивчення громадської думки в Україні розпочалось в 90-і рр., що було обумовлено створенням і зміцненням правових основ вираження громадської думки, конституційними гарантіями прав і свобод громадян. Значно розширилось поле і напрями досліджень громадської думки, зникли теми, які раніше були закриті для вивчення громадської думки.^Активно вивчають громадську думку Інститут соціології НАН України, Центр “Соціальний моніторинг” Українського інституту соціальних досліджень, “СОЦІС – Геллан”, Фонд “Демократичні ініціативи”, соціологічні лабораторії провідних університетів країни (Київського національного, Харківського, Одеського, Волинського, Чернівецького, Львівського та ін.).
Головними тематичними напрямами досліджень українських соціологів в цій галузі соціології е теоретичне і прикладне вивчення громадської думки у зв’язку з: діяльністю засобів масової інформації, переходом до ринкової економіки, діяльністю основних гілок влади, політичних партій, введенням нової виборчої системи, а також з проблем злочинності, екологічної безпеки, відносин з Росією, приватизації землі, електоральної поведінки громадян тощо.
Основними каналами вивчення громадської думки с: референдуми, листи виборців до народних депутатів, вивчення питань, що надходять під час прямої телефонної лінії до представників влади, політичних і економічних оглядачів, форумів, нарад, засоби масової інформації, прикладні конкретно-соціологічні дослідження.
Аналіз громадської думки мас не лише вагоме практичне, але й теоретичне значення, сприяючи розвитку наук про суспільство. Соціологія, юридичні і політичні науки, економічні і етичні теорії не можуть обійтися без такого аналізу, намагаючись знайти відповідь на питання: “Що з того чи іншого приводу думає народ, українська нація?” і т. п. Правильна відповідь на подібні питання допомагають пов’язувати наукову роботу з життям, теорію з практикою, гарантує від помилок в узагальненнях, оцінках.
Активне вивчення, формування і використання на практиці громадської думки є невід’ємним атрибутом громадянського суспільства. Без вмілого вловлювання, глибокого аналізу громадської думки неможлива ніяка мало-мальська серйозна політика.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...