СОЦІОЛОГІЯ ПОВСЯКДЕННОГО ЖИТТЯ
Соціологія короткий енциклопедичний словник
СОЦІОЛОГІЯ ПОВСЯКДЕННОГО ЖИТТЯ – галузь соціології, предметом якої є різноманітні мікропроцеси і мікроявища буденного соціального життя (міжособистісна взаємодія, повсякденні шаблони, стереотипні класифікації як складові буденної свідомості, частини розмови, визначення “Я” і ситуацій тощо). Утверджуючи суб’єктивізм та відмовляючись від методології природничих наук, традиційних соціол. методів, її представники прагнуть вивчати соціальний світ у його суто людському бутті, у співвідношенні
Соціол. теорії і методології, для яких базовим є звернення до повсякденного життя людей у його різноманітних аспектах, сформувались у 50 – 60-х рр. XX ст. Осмислення повсякденності відбувається в межах різних теорет. підходів;
Усі ці теорії дехто із соціологів лише останнім часом прагне об’єднати у соціологію повсякденності як окремий напрям досліджень (Дж. Дуглас, М. Маффесолі), проте він аж ніяк не цілісний. Існують суттєві відмінності між теоріями, що мають цю назву. Вони характеризуються насамперед різними понятійними мовами, грунтуються на різних філос. і теорет. передумовах, а відтак служать розв’язанню неоднакових досліди, завдань, створенню несхожих моделей пояснення щоденних ситуацій, звичайних дій людей, їх буденних способів життя і спілкування. Напр., основні постулати і поняття теорії соціального обміну запозичені з біхевіоризму і мікроекономіки. Вона трактує повсякденне соціальне життя як процес, у якому індивіди задовольняють потреби один одного через постійний обмін різноманітними вигодами – матеріальними і нематеріальними цінностями (товарами, грошима, екон. послугами, схваленням, повагою, любов’ю, престижем тощо). Під час “постійних переговорів” у ситуації взаємодії (обміну) люди зважують декілька можливих альтернатив поведінки, прагнуть одержати максимальну винагороду і мінімізувати витрати, калькують прибуток за суб’єктивною формулою виважування цінності винагород і “справедливості їх розподілу” між учасниками обміну.
Теорія соціальної драматургії, що заснована на ідеях символ, інтеракціонізму, грунтується на театральній термінології, надаючи їй соціол. змісту. Буденне життя у ній розглядається як суцільний ланцюг соціальних ситуацій, що нагадують драматичні спектаклі, у яких люди постійно “демонструють себе”. Соціальні актори як виконавці численних ролей прагнуть створювати й підтримувати схвальне враження у глядачів за допомогою різноманітних виражальних засобів: худ. оформлення спектаклю, зовнішності та манери поведінки. Теорія аналізує методи та засоби, до яких вдається людина для створення підтримки своєї гри і контролю за враженнями стосовно неї в оточуючих.
Різні концепції повсякденного життя феноменол. орієнтації мають своїм спільним витоком феноменол. філософію і порівняно схожі між собою концептуальним апаратом. Вони єдині в тому, що повсякденність не є сферою чітких визначень, навпаки, усі реалії буденного життя постійно створюються і відновлюються в процесах міжіндивідуальної взаємодії. Індивіди конструюють значення, за якими й організовується їх поведінка. У повсякденній взаємодії діє стандартизована, типол. структура сприйняття об’єктів, особистостей, мотивів тощо. Велика увага приділяється проблемі розуміння і проблемі інтерсуб’єктивності – соціального походження буденної свідомості.
Етнометодологія, що є найбільш радикальним розвитком феноменол. соціології, досліджує процедури інтерпретації навколишнього світу обивателями і зв’язок повсякденної свідомості з наук, свідомістю дослідника. Теорія експериментально (через порушення звичайного перебігу взаємодій) виявляє фонові очікування – приховане, неусвідомлюване знання, яким учасники взаємодії послуговуються як схемою сприйняття й інтерпретації структур ситуації та як правилами практ. дії. Але головним предметом етнометодології є спільні ординарні методи, які люди використовують, описуючи власну діяльність та діяльність інших. За них правлять повсякденні дії людей, знайомі способи практ. здійснення життя, що піддаються безпосередньому спостереженню. У такий спосіб здійснюється пошук спільних правил взаємодії, які роблять поведінку “описовою”, “пояснимою” для індивідів.
Теорії як своєрідні, оригінальні моделі розуміння повсякденного світу все ж не суперечать одна одній, а пояснюють різні сторони буденного життя. їх об’єднує також крит. пафос проти макросоціології, яка вивчає насамперед макроструктури та їх похідні і яка не спроможна пояснити елементарної соціальної поведінки, свідомо уникаючи всього суб’єктивного. С. п. ж. – гуманістично-спрямований підхід, покликаний урівноважити макросоціол. стратегію, створити більш збалансований погляд на повсякденність, у якій світ теорет. абстракцій доповнюється світом життєвого сенсу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...