СОЦІОЛОГІЯ ТЕАТРУ
Соціологія короткий енциклопедичний словник
СОЦІОЛОГІЯ ТЕАТРУ – галузь соціології мистецтва і худ. культури, предметом дослідження якої виступає театр як система соціально-художніх відносин, їх суб’єктів та ін-тів.
Поширені визначення “Театр – це публіка”, “Увесь світ театр” (В. Шекспір) маніфестують залежність його від потреб суспільства. Вже Платон і Аристотель вживають відповідні предметові категорії С. т. (“митець”, “публіка”, “театральні потреби” та ін.).
Європейська традиція соціол. вивчення
Театр розглядається дослідниками формальної школи соціології (Г. Зіммель, Лерон Візе та ін.) як “комплекс міжлюдських взаємодій”, зумовленості здобутків
“Професійна” нім. соціологія театру за основу бере розуміння театру як в-ва. Специфічна (худ.) С. т. вивчає театр як ін-т культурного посередництва, феномен акторства (підрозділ “соціологія акторства”), аналізує склад публіки, ефективність діяльності театру. Значна увага приділяється публіці як “просторово-часовій єдності”, “асистенту” акторського ансамблю (Т. Адорно), визначенню міри її театральності, перспективності, типології, ролі і функцій. Активізація соціол, досліджень, пов’язаних у 70-х рр. з інтенсивним розвитком театрального життя, усталила позиції С. т. як соціол. галузевої теорії “середнього” рівня, розширила коло досліди, проблем. Так, у Швеції об’єктом дослідження стали різновиди відносин театру із системою посередників, його взаємозв’язок з культурною політикою, соціокультурним тлом, ін. формами сусп. свідомості, функціонування театру як специфічної соціокультурної підсистеми суспільства. Дедалі більша увага приділяється театру як формі спілкування з культурою, визначенню ефективності впливу театру на окремі групи публіки і зворотного впливу їх реакції на розвиток театру, його репертуар і творчу спрямованість.
У Росії С. т. була започаткована в 1895 р. режисером Є. Карповим, а першою визначною працею стала моногр. І. Ігнатова “Театр і глядачі” (1916). У 20-х рр. значний внесок у дослідження публіки зробили В. Мейєрхольд, Н. Сац, А. Бардовський. У 90-х рр. склалися напрями й школи С. т. у Москві (Г. Дадамян, В. Жидков, Н. Корнієнко), Санкт-Петербурзі (В. Дмитрієвський), Свердловську (В. Волков, Л. Коган). Особливістю цих досліджень на відміну від зх. є їх комплексний характер зі спрямованістю складання програм держ. регулювання театрального процесу. С. т. порівняно з іншими галузями соціології мистецтва набула в колишньому СРСР найбільшого розвитку.
Соціол. дослідження театру в Україні були започатковані напередодні Жовтневої революції 1917 р. у театрі М. Соловйова і набули інтенсивного розвитку у 20-х рр. Засоби С. т. використовувались для визначення худ. перспективності тих чи ін. напрямів розвитку театру (Л. Курбас у театрі “Березіль”). Зароджується з участю Л. Курбаса відгалуження “соціології театрально-худ. виховання”. Вивчається сільський театральний глядач (ж. “Сільський театр”, Харків, 1927).
З 60-х рр. формуються елементи театральної соціології в Києві (І. Зазюн, В. Гончар), Запоріжжі (О. Семашко, С. Паламарчук). У 80-х рр. було проведено комплексне всеукр. дослідження соціально-худ. ефективності діяльності театральних колективів України (О. Семашко з участю І. Безгіна, С. Паламарчука), яке було продовжене в часи перебудови і державотворення. Визначено риси театрально-худ. трансформацій упродовж часів застою, перебудови і сучасного державотворення.
Сучасна соціологія театру характеризується зростаючою комплексністю своїх досліджень, розгалуженістю напрямів, увагою до постмодерніст. тенденцій розвитку театру, спрямуванням визначення його специфіки як соціокультурного ін-ту в системі соціальних зв’язків.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...