Головна ⇒ 📌Довідник з української мови ⇒ Співвідношення змісту і форми вираження граматичних категорій іменника – ІМЕННИКИ ГРАМАТИЧНОГО ЧИСЛА

Співвідношення змісту і форми вираження граматичних категорій іменника – ІМЕННИКИ ГРАМАТИЧНОГО ЧИСЛА

ІМЕННИК

ІМЕННИКИ ГРАМАТИЧНОГО ЧИСЛА

Співвідношення змісту і форми вираження граматичних категорій іменника

Граматичні категорії – відмінок, рід і число – об’єднуються в один ряд за належністю до категорії іменника. Спільним для них є вираження категоріального значення предметності у морфологічних формах слів, а також принцип структурної організації: категорії відмінка, роду і числа формуються з компонентів, або грамем, які теж виражаються морфологічними засобами.

Називна функція їх складових граматичних одиниць

конкретизується у назвах істот, предметів, речовин з відображенням їх родових і числових ознак. Вихідною одиницею, де здійснюється кваліфікація ознак змісту і вираження, є слово, оскільки воно поєднує в собі лексичні і граматичні параметри. Якщо ознакою змісту граматичної категорії є семантичні властивості слів, що входять до неї, то обсяг її складають класи і форми слів, таким чином, класи граматичних одиниць і семантичні властивості цих класів розглядають як одне явище, що становить граматичну категорію.

План змісту граматичної категорії відмінка становить семикомпонентна структура граматичних значень

– грамем, яка в системі морфологічних форм слів виражається називним, родовим, давальним, знахідним, орудним, місцевим і кличним відмінками. Граматичні значення відмінків виражаються синтаксично, через зв’язок словоформи з присудком, тобто поза межами слова. Проте зміна значення відмінка пов’язана із зміною звучання форми слова і виявляється у зміні флексії слова.

Категорія відмінка грунтується на множинних протиставленнях рядів морфологічних форм. Кожен ряд як компонент категорії, у свою чергу, базується на змістових ознаках відмінка, напр.: давальний відмінок може виражати сему адресата, суб’єкта, об’єкта. Кожна словоформа у відмінкові є носієм певного значення, тобто семантично навантажена, через це з-поміж усіх категорій іменника відмінок вважають категорією із семантичною природою граматичних функцій.

Асиметрія структури змісту і форми має подвійний вияв у категорії відмінка. Один її аспект спрямований у сферу семантичних функцій відмінка. Тут зсув між змістом і формою набуває збільшення кількості змістових показників, які відтворюються однією формою слова, наприклад, відмінковою формою орудного можна передати у синтаксичному зв’язку з відповідним типом присудка семантичну функцію знаряддя або засобу дії, функцію суб’єкта, об’єкта, локатива.

Інша система зв’язків простежується на співвідношенні граматичних значень відмінка (а категорія має семикомпонентну структуру) і численних форм слів, які ці значення виражають. Увесь обсяг формальних одиниць іменника поділений на чотири відміни. До першої відміни належать Іменники чоловічого і жіночого роду, які в називному відмінку однини мають закінчення – а, напр.: Хома, дружина, верба, Україна, праця. До другої, відміни належать іменники чоловічого і середнього роду. Іменники чоловічого роду в називному однини закінчуються на приголосний та голосний – о, іменники середнього роду мають закінчення – о, – є, а також – а, крім тих, що при відмінюванні набувають суфіксів – аг – та – єн-, напр.: чоловік, серпень, край, батько, озеро, море, знання. Третю відміну утворюють іменники жіночого роду, які закінчуються на приголосний, та іменник мати, напр.: сіль, радість, подорож, ніч. До четвертої відміни належать іменники середнього роду, які позначають малих за віком істот, а також іменники, які при відмінюванні набувають суфікса – ен-, напр.: теля, курча, ім’я, плем’я.

Поділ на відміни, крім частково четвертої відміни, семантично не вмотивований, а здійснений за зовнішньою ознакою слова – його формою. Доповнений родовими і числовими показниками, він вказує на існування у категорії відмінка чотирьох формальних класів слів із спільною, але специфічною для кожного класу парадигмою відмінкових форм. Кожна нова лексема, потрапляючи у словниковий фонд мови, автоматично набуває усіх формально-граматичних ознак, які мають члени відповідного класу.

Позамовна дійсність, виражена в іменнику назвами істот та неістот, знаходить своє відтворення у відмінковій парадигмі конкретного слова, зокрема в паралельних закінченнях давального, знахідного та місцевого відмінків.

Ті групи слів, які відрізняються своєю формою від категоріальних форм іменника, залишаються поза структурою класів і входять у категорію відмінка на підставі інших ознак. Такою є група субстантивованих прикметників, які зберегли зовнішні ознаки ад’єктива і його відмінювання, напр.: подорожній, місто Рівне, станція Лозова.

Окремий формальний клас утворюють “невідмінювані” іменники, до яких належать іменники іншомовного походження, що закінчуються на голосний, напр.: депо, метро, бюро, пюре; іменники іншомовного походження – назви осіб жіночої статі, напр.: леді, мадам, міс, місіс; географічні назви іншомовного походження, які закінчуються на голосний, напр.: Баку, Токіо, Осло, Чілі; іншомовні чоловічі імена та прізвища, що закінчуються на голосний, напр.: Гейне, Гюго, Гарібальді, Беранже; імена та прізвища осіб жіночої статі, які закінчуються на приголосний та на – о, напр.: Кармен, Кушнір, Нестеренко; абревіатури ініціального типу, утворені з початкових звуків слів, напр.: ВАК, ЕОМ; утворені з початкових букв слів, напр.: КПІ. Зовнішньою ознакою “невідмінюваних” іменників є парадигма омонімічних відмінкових форм з нульовою флексією.

Граматична категорія роду не однорідна, її не можна віднести до послідовно навантажених граматичних категорій. Частина форм слів – це лексеми із семантико-граматичним змістом, їхня родова ознака грунтується на природному розрізненні осіб за статтю. Інша група іменників становить формальні класи слів, де грамема роду є формально-граматичною, не виражає ніяких особливостей позначуваних об’єктів і виконує тільки граматичну функцію – служить для зв’язку слів у реченні. Основою категорії є назви істот, розрізнення яких за статтю підтримує існування категорії роду.

Поділ на семантико-граматичні групи і формальні класи диктує неоднаковий план змісту, або структуру граматичних значень. В іменниках семантично вмотивованих назв осіб структура категорії двокомпонентна і виражається у бінарному протиставленні морфологічних форм слів, напр.: килимар – килимарка. До родової парадигми не належать іменники середнього роду, оскільки вони позначають вік істоти і не вказують на стать. Навпаки, у класах слів з граматичною функцією роду наявна трикомпонентна структура граматичних значень, напр.: стіл, парта, вікно.

У категорії роду, особливо в іменниках із семантико – граматичним змістом, способи вираження граматичних значень не однорідні. Вони можуть виявлятися як всередині слова, тобто його формою, так і синтаксично, тобто за межами слова і за морфологічними показниками інших слів, наприклад, закінчень прикметників або дієслів. Зміна граматичного значення фіксується формою слова і простежується на зміні флексії або зрідка суфікса. Проте в категорії роду є групи слів, де зміна значення графічно не передається, це є особливістю омонімічних форм слів, або граматичної омонімії.

Кожен тип вираження родових грамем охоплює певні групи слів, які в сукупності формують обсяг категорії роду. Специфіка виявлення родової віднесеності у кожній групі лексичних одиниць створює систему способів вираження грамем.

Окрему групу лексем утворюють іменники, де вираження граматичного значення відбувається афіксальним способом, це так звані іменники парного роду. У них бінарне протиставлення грамем у вигляді еквіполентної опозиції виявлене на рівні окремого слова, напр.: литовець – литовка, тут суфікс одночасно передає сему особи і родову ознаку, хоча іноді грамема роду передана тільки афіксом, напр.: одесит – одеситка. Явище категоріальної морфології суфіксів свідчить про недостатність флексій для вираження грамем роду.

У групі назв осіб за видом занять (агроном, інженер, економіст) протиставлення грамем не виражене формою слова, оскільки маркованим є один член (привативна опозиція), пор.: агроном – агроном (Ганна Бондаренко). Аналогічна ситуація помітна у групі іменників, які характеризують особу за зовнішніми або внутрішніми ознаками (плакса, говоруха). Встановити родову віднесеність за формою слова тут неможливо, оскільки обидва члени бінарної опозиції є омонімами. “Розщеплення” форми слова відбувається синтаксичним способом – через дієслово – присудок або за допомогою вказівних слів, означень.

У межах категорії роду зрідка трапляються випадки граматикалізації значення слова, коли слово виражає тільки грамему роду, а не лексичне і граматичне значення, напр.: жінка-водій, жінки – бізнесмен. Крім того, родова належність може бути виражена лексичним значенням слова, напр.: чоловік, жінка, хлопець, дівчина.

План змісту граматичної категорії числа становить двокомпонентна структура – грамема однини і грамема множини, які в системі морфологічних форм слів виявляються у зміні флексії слова, напр.: верба – верби. Грамеми числа не впливають на тип синтаксичних конструкцій, оскільки не змінюють схеми речення.

Категорія числа, як і категорія роду, формується на неоднорідних щодо змісту групах і класах слів. Назви рахованих предметів виражають семантико – граматичну числову ознаку, яка, крім узгодження в числі, грунтується на кількісних характеристиках об’єктів позамовної дійсності. Граматичне значення іменників, які називають масу-речовину, опредмечені дію або якість, семантично не вмотивоване і служить для зв’язку слів у реченні.

Парадигма числових форм, на яких фіксується опозиція грамем категорії числа, має неповне вираження у формальних класах слів.

У граматичній категорії числа граматичне значення виражене в межах того самого слова, крім іменників, які мають тільки форму множини, напр.: сани, ножиці, ворота тощо, їхня числова ознака встановлюється синтаксичним способом.

Синтаксичний спосіб вираження граматичного значення мають так звані незмінювані слова, напр.: кулі, шимпанзе, кенгуру, де наявна омонімія граматичних форм однини і множини.