Головна ⇒ 📌Довідник з української мови ⇒ Стилістично обмежена лексика

Стилістично обмежена лексика

Стилістика української мови

Увесь словниковий склад літературної мови (частково і діалектного мовлення) становить загальновживана лексика і лексика стилістично обмежена (не загальновживана, або спеціальна).

У своєму повному вияві стилістично обмежена лексика охоплює всі слова й лексичні сполучення слів, які перебувають поза межами лексики загальновживаної. В єдності всіх своїх шарів стилістично обмежена лексика найчисельніша, комунікативно й стилістично найрозгалуженіша. Схематично можна виділити

такі групи стилістично обмеженої нормативно-літературної лексики: професійно-виробнича, офіційно-ділова, науково-термінологічна, побутова й емоційна та ін. Кожна з груп не загальновживаної лексик має своє стилістичне забарвлення й використання. Водночас фонетико – граматичні й функціональні межі між ними не усталені, мінливі, проміжні, взаємодоповнювальні, стилістично чітко не розмежовані. Наприклад, загальновживане за радянських часів слово – термін процент тепер стало пасивним, тоді як слово відсоток функціонально активізувалось, перейшло до активного лексичного складу мови.

Професійно-виробнича

лексика. Ця група охоплює дуже велику кількість слів, які властиві мовленню осіб певної професії. Це переважно назви знарядь і матеріалів праці, виробничих процесів, характерних для різних професій, спеціальностей. Наприклад, лексеми оранка, сівба, боронування, угноєння, хімічні і мінеральні добрива, косовиця, обмолот тощо переважають у мовленні працівників сільського господарства, врубмашина, штрек, вуглекомбайн – у мовленні шахтарів, слова домна, мартен, вагранка частіше за інших використовують металурги, бетон, цегла, поверх, риштування – будівельники, вмикач, вимкнення струму, рубильник, високовольтна дуга – електрики, рея, камбуз, кубрик, такелаж, нордвест – моряки і т. ін.

Обсяг професійно-виробничої лексики швидко збільшується, уточнюється семантично в науковій, навіть у побутовій сфері, через що розгортається стилістично, функціонально. Терміновані професійно-виробничі лексеми нерідко наповнюються певними особистісними емоціями, зрозумілими багатьом учасникам розмови. Цю лексику дедалі ширше використовують в усному виробничому мовленні, у публіцистиці, в художній літературі тощо, напр.: Кожен з робітників так небагато виготовляє – гайку, болт, елерон, частину фюзеляжу, крісло для пілота, шасі… А всі разом – літак! (В. Собко).

Лексика професійно-виробничих галузей, маючи своєю основою минуле, активно створюється і в наш час.

Офіційно-ділова лексика. Вона представлена словами, рідше – сполученнями слів, які найчастіше використовуються в писемному мовленні: в ділових паперах, у канцелярському спілкуванні, в урядових, державних актах, постановах (заява, оголошення, справа, акт, довідка, розпорядження та ін.). Офіційно-ділова лексика найбільшою мірою формує офіційно-діловий стиль мови.

Окремий шар офіційно-ділової лексики – це назви державних організацій, закладів і позадержавних (об’єднань за інтересами, віросповіданням, віком тощо): міністерства; партії, клуби, церкви та ін., а також і найменування осіб, які обіймають відповідні посади: Президент України, міністр; староста та ін.

Офіційно-ділова лексика широко використовується в усному мовленні (в діалогах і монологах), у державних установах, на виробничих підприємствах тощо. Частина ділової лексики стає загальновживаною.

Надмірне використання офіційно-ділової лексики поза типовими для неї сферами може надавати мовленню гумористичного, іронічного забарвлення. Отже, тільки у власне діловому мовленні ця лексика стилістично найдоречніша і комунікативно вмотивована.

Науково-термінологічна лексика. Однією з найчисленніших груп лексем у словниковому складі кожної сучасної розвиненої літературної мови, отже й української, є науково-термінологічна (наукова) лексика, яка обслуговує потреби загальнонаукового і галузево-наукового спілкування. Ця лексика відображає минуле і сучасне в науковому сприйманні людиною себе самої і всього навколишнього, зберігає вже пізнане людством для прийдешніх поколінь.

У науковій лексиці розрізняють такі основні шари:

– загальнонаукова лексика (іншомовна і українська). Це слова – терміни, які використовуються в усіх галузях знань, у виробництві, частково і в сучасному побуті освічених верств населення: аналіз, аналізувати, синтез, індукція, дедукція, клас, класифікація, класифікувати, демонстрація, експеримент, система, систематизація, аргумент, абстракція, теорія, аналогія; наука, дослідження, твердження, положення, практика, спостереження та ін.;

– науково-галузева (спеціальна) лексика. Розрізняють лексику філософську, етично-естетичну, психологічну, педагогічну, історичну, філологічну (мовознавчу й літературознавчу), математичну, фізичну, біологічну, медичну, сільськогосподарську, інженерно-технічну, будівельну та ін.

Нині в світі сукупно налічується понад 22 тисячі різних наук, їх розділів, професій, спеціальностей, і всі вони оперують певною кількістю розрізнювальних термінів.

Термінами є однозначні слова й сполучення слів. Це лексеми з точно визначеною семантикою. З поширенням наукових знань терміни все більше використовуються у мовленні, доповнюючи собою загальновживану лексику: трактор, комбайн, мотор, апарат, термометр, грип, переливання крові, суспільство, виробництво, шахта, вугілля тощо. Загальновживані слова, які використовуються у певних галузях знань, також сприймаються як терміни. Наприклад, слово корінь у біології – частина рослини, яка міститься в землі і якою рослина висмоктує з грунту воду з поживними речовинами. На основі первинного значення цієї лексеми сформувалися інші значення: корінь (слова) в лінгвістиці і корінь у математиці. Ці три семантично різні лексеми є омонімами. Слово “корінь” використовується і переносно: Вони всьому злу корінь (Панас Мирний); Багато що в ній подобалося й Тарасові, особливо думки про єдиний корінь слов’янських народів (О. Іваненко).

Наукова лексика найповніше відображає всесвітній і національний прогрес, інтелектуальне зростання, оновлення, збагачення всіх народів.

Стилістична спроможність власне наукових лексем досить обмежена, проте не зовсім нейтральна, бо кожне слово може вживатись тропеїчно, переносно, забарвлюючись у таких випадках певною почуттєвістю, емоційністю.

Побутова лексика. Як і науково-термінологічна, побутова лексика становить одну з найпоширеніших груп у словниковому складі мови.

Побутову лексику часто називають специфічно-побутовою. Її використовують у побутовій сфері життя людини. Елементами побутової лексики є назви деталей побуту (селянського, робітничого та ін.), найчастіше – назви одягу, їжі, предметів, меблів тощо.

У специфічно побутовій лексиці розрізняють кілька груп:

– слова, поширені в побуті майже всіх груп населення: сніданок, обід, постіль, стіл, шапка, віник, борщ, каша, підлога, стеля, коридор;

– слова, які в минулому широко вживалися представниками окремих верств населення, переважно сільськими мешканцями: свитка, кожушина, запаска, очіпок, ослін, макогін, мисник.

Побутова лексика широко використовується в щоденному невимушеному, найтиповішому, наймасовішому усному спілкуванні, а також у багатьох творах художньої літератури, в публіцистиці.

Специфічно побутова лексика постійно поповнюється спеціальними назвами з різних галузей техніки, культури, напр.: телевізор, радіоприймач, холодильник, пральна машина, електром’ясорубка, овочерізка, газова плита, домашня бібліотека тощо.

Отже, побутова лексика стилістично різноманітна і життєво важлива, тому широко й часто використовується у мовленні усіх стилів мови, хоча, певна річ, з неоднаковою частотністю в кожному з них.

Емоційна лексика. Виокремлення в лексиці літературної мови емоційних, емоційно-експресивних лексем здійснюється не за власне мовною ознакою, а за почуттєвою, тобто позамовною, ознакою. Номінативне словосполучення “емоційна лексика” є відносною термінологічною назвою, бо кожне слово (поле, вікно, зелений, читати тощо) може стати в певному реченні, контексті емоційним, набути виразної почуттєвості. Якнайбільшою мірою це залежить від суб’єктивно-індивідуального враження, почуття, з яким конкретний мовець використовує певне слово в усному чи писемному мовленні.

Існують, однак, дві основні умови, за яких слова можуть ставати виразниками позитивної чи негативної емоційності, почуттєвості:

1) слово само по собі має таку індивідуальну сутність, яка дає йому змогу виражати певне почуття, емоцію. До них належать:

– слова, яким властива органічна емоційність: позитивна (кохання, радість, здоров’я, щастя, дружба,

Відданість, щирість, веселий, чудовий, прекрасний, захоплюючий, порядний, радісно, весело, чудово) або негативна (ворог, ненависть, огида, погань, злість, злодій, боягуз, бандит, жахливий, огидний, мерзенний, зрадливо, противно);

– похідні слова, в лексичне значення яких емоційність (позитивна чи негативна) привноситься афіксом (префіксом, суфіксом або обома цими частинами слів одночасно): земелька, земелечка, доземелечка, приземелечка, землиця, землище, землюга; носик, носатий, носач, носичок, носище, носюга; чорнявий, чорнявенький, пречорний, пречорненький, чорнище; вітерець, вітронько, вітрище; біленько, по-біленькому, білесенько, пребілий, пребілесенький;

– слова дитячого мовлення, здебільшого позитивно забарвлені: цяця (іграшка), няня, кизя, ляля, паця (свиня), му-му (корова), ам-ам (їсти) тощо;

– органічно поетичні слова: година (в значенні час, пора), звитяга, витязь, линути, мовити, кедр, кипарис, тополя, калина (як символи) та ін.

2) залежно від контексту (в писемному мовленні) або ж від конкретної ситуації (в усному мовленні) будь-яке емоційно нейтральне чи емоційно забарвлене слово може вживатись неоднозначно, набувати різної емоційності, навіть протилежної порівняно з тією, яка найчастіше об’єктивно (позаконтекстно й позаситуативно) йому властива. Так, прикметник смачний має значення “приємний на смак”, однак у реченні Той борщ був такий смачний, що вербівські бурлаки, виголодавшись після дороги, через велику силу набивали ним пельку (І. Нечуй-Левицький) слово смачний сприймається з негативним, іронічним забарвленням. Слово милостивий із значенням “який виявляє милість” у реченні Отам-то милостивій ми Ненагодовану і голу Застукали сердешну волю Та й цькуємо (Т. Шевченко) має протилежне, негативне, осудливе, іронічне значення.

Отже, емоційна лексика сама собою, особливо ж у контексті, в певній конкретній життєвій ситуації, стилістично досить виразна, експресивна, що й дає змогу кожному мовцеві вдаватись до емоційної лексики за найрізноманітніших обставин мовлення і з певною комунікативно-стилістичною метою.