Головна ⇒ 📌Довідник з української мови ⇒ Стилістика і її підрозділи – Стилістика як лінгвістичне вчення

Стилістика і її підрозділи – Стилістика як лінгвістичне вчення

Стилістика української мови

Стилістика і її підрозділи

Стилістика як особлива галузь і система знань про мову має такі основні підрозділи:

– загальна теорія і практика функціонування мови;

– вчення про стилі, жанри і форми мови;

– вчення про функції всіх одиниць мови – фонем (звуків), морфем, слів у складі речень, речень будь-якої структури, еквівалентів речення і тексту в його найрізноманітніших формах; вчення про емоційно-експресивні засоби мови, їх стилістичні функції; вчення про такі комунікативно-стилістичні

якості мовлення, як його нормативність, точність, логічність, образність і т. ін.

Певною мірою поширилась думка, ніби окремим розділом: стилістики є також вчення про мовну й мовленнєву синонімію, синоніміку, яка начебто становить центральну проблему стилістики. Таке розуміння внутрішнього поділу стилістики, виокремлення в ній ще одного розділу небезпідставне, але, мабуть, недоцільне, бо йдеться не про щось зовсім інше в стилістиці, а лише про функції окремого різновиду мовних одиниць (щоправда, дуже поширених) – про синонімію, синоніми як про одне з найбільших багатств мови.

Користування мовною синонімією

суттєво залежить від спроможності мовця дібрати в конкретній ситуації мовлення найдоцільніший з усіх поглядів синонім. Це, крім іншого, дає змогу висловлюватись варіантно, тобто синонімічно, отже, і найдоцільніше, найдоречніше з погляду стилістичного. Наприклад, в одних випадках про текучу воду скажуть, що вона тече, в інших – пливе, плине, упливає, біжить, котиться, протікає, мчить, мчиться, лине, ллє, струмить, струмує, струменіє, дзюрчить, дзюркотить, дзюрить, гуркає, гуркотить і т. ін.

Умотивованим видається вбачати в мовній синонімії не центральну проблему стилістики, а тільки одну з таких проблем, одну з основ стилістичної культури мовлення.

Матеріал мови різнобічний: звуки, фонеми, морфеми, слова (їх лексичні значення і граматичні форми), словосполучення, члени речення, речення та ін. Сутність цих мовних одиниць неоднакова. Тому неоднакова і їх стилістика. Цілком виправдано вести мову про стилістеми-фонеми, про стилістеми-морфеми, стилістеми-слова, стилістеми-речення і т. ін. Відповідно розрізняють і типи стилістики: фонетична стилістика ( фоно стилістика ) , морфемно-словотвір на стилістика, морфологічна і т. ін.

Назви стилістик різних типів цілком умотивовані, бо їм відповідають певні конкретні мовні реалії, одиниці. З усіх різновидів стилістики і витворилася стилістика як окрема галузь лінгвістики, навчальна дисципліна, об’єктом якої є комплекс функцій усіх мовних одиниць.

Терміном “стилістика” можна позначати й інший поділ мови на її різновиди, кожному з яких властивий окремий об’єкт вивчення. Наприклад, російський мовознавець Віктор Виноградов (1895 – 1969) розрізняє “три різні кола досліджень” у стилістиці:

1) стилістику мови, як “систему систем”, або структурну стилістику. Вона вивчає функціональні стилі мови (розмовний, науково-діловий та ін.);

2) стилістику мовлення. У ній досліджують семантичні, експресивно-стилістичні особливості мовлення в його усній і писемній формах (виступи – диспути, виступи на конференціях, нарадах, лекції, консультації, доповіді, бесіди і т. ін.; передові статті, наукові рецензії, вітальні адреси тощо);

3) стилістику художньої літератури. Вона, зокрема, вивчає:

– специфічні особливості стилю певного літературного напряму (класицизму, романтизму, реалізму та ін.);

– індивідуальний стиль письменника чи навіть окремого художнього твору.

Один із лінгвістів – стилістів світового рангу французький учений Шарль Баллі (1865 – 1947) розрізняв:

– загальну стилістику, яка займається стилістичними проблемами мовної діяльності взагалі, містить рекомендації, котрі однаково застосовні до всіх мов;

– часткову стилістику, тобто стилістику окремої мови;

– індивідуальну стилістику, якою передбачається аналіз мовлення окремої особи за його (мовлення) найбільш визначальними рисами і за найрізноманітніших життєвих ситуацій.

Теорія і практика найумотивованішого, найдоцільнішого користування мовою за найрізноманітніших життєвих ситуацій становить об’єкт і предмет лінгвістичної стилістики.

Особливим різновидом стилістики є літературознавча стилістика. У ній коментуються ті мовні особливості художніх творів, якими формується їх своєрідність і без яких немає художнього тексту як особливого витвору думки й почуттєвості. В центрі уваги літературознавчої стилістики перебувають такі явища: тропеїчне вживання слів, синоніміка, ритміка художнього вислову, мовленнєва індивідуальність персонажів, інші визначальні стилістичні ознаки художнього твору.

Лінгвістична і літературознавча стилістики презентують собою філологічну стилістику.

Виокремлюють також історичну стилістику, синхронну, стилістику наукової мови та ін. Кожній із них властиві окремі й особливі стилістичні норми мови, дотримання яких передбачає використання кожної мовної одиниці з тією стилістичною функцією, яка їй насправді властива і яка витворилась колективною мовленнєвою практикою.

Стилістику однієї мови завжди можна порівняти із стилістикою іншої. Тому існують порівняльна і зістав на стилістики, які важливі для вивчення іноземних мов, для теорії і практики перекладів з однієї мови на іншу.

Кожен із мовців у різному обсязі і з неоднаковою своєрідністю демонструє індивідуальну мовленнєву стилістику, чим теж вирізняється з-поміж усіх інших носіїв певної конкретної мови, бо мовлення є однією з найсуттєвіших особливостей і виявом Я особистості.

Ви зараз читаєте: Стилістика і її підрозділи – Стилістика як лінгвістичне вчення

« ЕТАПИ ДИЗАЙН-ПРОЕКТУВАННЯ

The Passive Voice. Пасивний стан дієслова – The Verb. Дієслово »

Related posts: