Теоретична і практична стилістика – Стилістика як лінгвістичне вчення



Стилістика української мови

Теоретична і практична стилістика

Кожна галузь знань, отже й стилістика, послуговується неповторно-індивідуальною теорією і мовленнєвою практикою. Нерідко простежується така невмотивована реалія: йдеться про вживання слів – означень “теоретична” і “практична” до пояснювального (означуваного) слова “стилістика”.

Умотивованим видається запитання про можливість або тільки теоретичної стилістики, яка б оперувала лише певною лінгвістичною теорією і зовсім не послуговувалась би

при цьому конкретними фактами конкретної мови, або тільки практичної стилістики, тобто лише сукупності різнотипних мовних одиниць певної мови (без трактування властивих їм функцій). Немає стилістики суто теоретичної чи суто практичної, бо вона становить єдність певної мовностилістичної теорії і практики. Така єдність наявна в усіх науках і їх розділах. Вона діалектична, тобто внутрішньо нерозривна. Тільки із спеціальною, переважно навчальною, метою можна вдаватись до термінологічних номінацій типу практична стилістика, як і практична фонетика, практична морфологія чи теоретична стилістика, теоретична фонетика
і т. ін. Будь-яка конкретна галузь знань, отже й стилістика, становить теоретично-практичний набуток і таку ж неповторну, індивідуальну важливість.

Замість терміна “стилістика” точніше було б вживати термін “лінгвістична стилістика”, щоб відмежувати власне лінгвістичний аспект стилістики від аспекту літературознавчого, бо літературознавча стилістика зазвичай обмежується тільки художньо-літературною сферою, не охоплюючи специфіки мовлення в межах інших стилів. Крім того, вона має інші завдання, в ній використовуються інші дослідні прийоми. Основне завдання літературознавчої стилістики полягає в тому, щоб своєрідно доповнити аналіз художнього твору в єдності його змісту й форми, щоб через художню форму, втілювану в мові, повніше відтворити ідейно-тематичну специфіку твору як своєрідного витвору мистецтва. Для цього потрібно виявити в художньому тексті типові для нього засоби мовної образності: метафоричне вживання слів, епітети, синоніміку та ін.

Навчальний посібник із стилістики російського мовознавця Дітмара Розенталя (1900- 1994) має назву ” Практическая стилистика русского языка “. Таке означення до лексеми “стилістика” ввійшло до складу назви праці російського мовознавця М. Сенкевич “Практическая стилистика русского языка и литературное редактирование. Сборник упражнений” (1980), посібників сучасних українських мовознавців А. Коваль “Практична стилістика сучасної української мови” (1978) і Н. Бабич “Практична стилістика і культура української мови” (2003). Принциповій, чітко окресленій науковості означення “практична” не відповідає. Воно умовне, навіть зайве, бо будь-яка лінгвістична теорія не може не спиратись на мовленнєву практику, не олерувати більш чи менш чітко визначеними фактами мови. Означення “практична> детермінується (зумовлюється, визначається) лише переважною прагматичною (практичною) спрямованістю певної галузі знань. Така ж загалом спрямованість властива й навчальним посібникам О. Гвоздева “Очерки по стилистике русского языка”, М. Кожиної “Стилистика русского языка” тощо, які не вживають у назвах своїх праць слова – означення “практична”. Зрештою, не цілком умотивована назва книги В. Звегінцева “Теоретическая и прикладная лингвистика” (1963). Так звана прикладна лінгвістика – це тільки своєрідний напрям у лінгвістиці, певна його зорієнтованість, яка пов’язана з практикою машинно-автоматичного перекладу текстів, переважно наукових, з теорією і практикою передавання інформації каналами зв’язку тощо. Теоретична стилістика невіддільна від проблем практичної орієнтації, як і практична стилістика – від теоретичного осмислення мовностилістичних одиниць.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Наша космічна адреса.
Ви зараз читаєте: Теоретична і практична стилістика – Стилістика як лінгвістичне вчення