Структурний функціоналізм
Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України
ЧАСТИНА ПЕРША.
СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА
Розділ 3.
ОСНОВНІ ШКОЛИ І НАПРЯМИ СУЧАСНОЇ СОЦІОЛОГІЇ
3.2. Структурний функціоналізм
Структурний функціоналізм (або структурно-функціональний аналіз) – один з найбільш важливих і складних напрямів сучасної теоретичної соціології, виникнення якого певною мірою об’єктивно пов’язане з широким розвитком емпіричної соціології. До середини 30-х рр. XX ст. соціологи США накопичили значний емпіричний
За вирішення цього завдання взялися
Ключем до всієї соціологічної концепції Т. Парсонса є категорія рівноваги, бо суспільство, за ученим, може існувати і самозберігатися лише в рівновазі. Порушення рівноваги означає дестабілізацію або загибель соціальної системи. Звідси основне завдання соціології – дати рекомендації по стабілізації суспільства, тобто по підтриманню рівноваги у соціальній системі.
Жодна соціальна система – суспільство в цілому, виробнича одиниця, окремий індивід – не можуть вижити, якщо не розв’язані її основні проблеми:
– пристосування до оточуючого середовища (адаптація);
– формулювання цілей і мобілізація ресурсів для їх досягнення (цілепокладання);
– підтримування внутрішньої єдності і упорядкованості, припинення можливих відхилень (інтеграція);
– забезпечення внутрішньої стабільності, рівноваги, самототожності системи (латентність – підтримування зразка).
На рівні суспільства в цілому адаптацію здійснює економіка, функцію цілепокладання – політика, функцію інтеграції – право і культура, латентну функцію – інститути соціалізації: сім’я, школа, церква і т. д.
Прагнучи відповісти на запитання, завдяки чому можливе сумісне життя людей або суспільний порядок, Т. Парсонс приходить до висновку, що об’єднує суспільство не економічні відносини, а тс, що робить можливим саме існування цих відносин, а саме: спільність цінностей людей і взаємне дотримування правил соціальної поведінки, “правил гри “. Так Парсонс виходить на одну із центральних категорій – категорію соціальної дії. Її специфіка на відміну від фізичної і біологічної дії полягає в:
А) символічності (тобто наявності таких механізмів регуляції дії, як мова, традиції, цінності та ін.);
Б) нормативності (що вказує на залежність індивідуальної поведінки від прийнятих в даному суспільстві правил і норм);
В) волюнтаристичності (що проявляється в залежності соціальної дії від суб’єктивних визначень ситуації).
У запропонованій моделі соціальної дії основними складовими елементами є діяч, ситуація та орієнтація діяча на ситуацію. Діяч (ним може бути як окремий індивід, так і соціальна група) характеризується активністю і здатністю проаналізувати ситуацію, поставити перед собою мету, визначити способи і методи досягнення цієї мети. Ситуація – це різноманітні фізичні, культурні, соціальні фактори, які актуальні для суб’єкта в даний момент і від яких залежить його дія. При цьому партнери за взаємодією є орієнтовані на очікування один від одного і прагнуть одержати схвалення з боку вагомих інших. Остаточно структуру соціальної дії визначають:
– система норм і цінностей, яка в загальних рисах співвідносить мету з ситуацією, обмежуючи вибір, діапазон засобів, можливого і неможливого;
– прийняття індивідуальних рішень щодо шляхів досягнення мети;
– наявні засоби і умови.
Парсонівеька модель соціальної дії включає в себе чотири підсистеми: соціальну, культурну, особистісну, органічну. Соціальна підсистема забезпечує інтеграцію дій суб’єктів. Культура містить найбільш загальні зразки дій, принципи вибору цілей, цінностей, вірувань, знань, тобто значення, які реалізуються в дії, і засоби прогнозування цих значень. Організм в цій схемі може розглядатися як підсистема, яка забезпечує фізичними і енергетичними ресурсами діяча для взаємодії із середовищем. Тим самим дія набирає впорядкованого характеру і звільняється від внутрішніх суперечностей.
Розвиток суспільства має, за Парсонсом, еволюційний характер. Серед усіх процесів зміни суспільства він виділяє процес посилення адаптивних можливостей і розглядає його в основному в межах загальної традиції функціоналізма, заснованою ще Г. Спенсером. Т. Парсонс досліджує диференціацію основних елементів і підсистем суспільства. Займаючи певне місце в суспільстві, ці елементи і підсистеми з часом діляться в масштабі більш широкої системи на елементи і підсистеми, які різняться одночасно за структурою і за функціональною роллю. Процеси диференціації породжують проблеми інтеграції. Виділивши три типи суспільств (примітивне, проміжне, сучасне), Парсонс зазначає, що головною ознакою найбільш примітивного типу суспільства є досить низький рівень диференції між його основними підсистемами.
Що стосується Р. Мертона, учня Т. Парсонса, то, прагнучи подолати обмеженість структурно-функціонального аналізу, він сформував власну парадигму, зосередивши увагу на теоретичних і емпіричних можливостях функціонального підходу для більш тонкого пояснення соціальних явищ. Поклавши в основу свого підходу комплексне поняття “функціоналізм”, він прагне довести, що взаємозв’язок суспільства в цілому та його окремих частин забезпечується найрізноманітнішими і специфічними функціями, які можуть спостерігатися і багаторазово повторюватися в конкретних об’єктах і фактах. Завдання соціолога полягає в тому, щоб “не міркувати про внутрішній зміст соціологічних фактів і об’єктів, а просто розглядати реальні, зримі, доступні для вивчення і узагальнення наслідки функцій”.
Для спостереження і вивчення функцій Р. Мертон пропонує методологічний інструмент, який називає “теорії середнього радіуса дій”. Суть цих теорій він сформулював так: “Це теорії, які знаходяться в проміжному просторі між приватними, але також необхідними робочими гіпотезами, які численно-виникають в ході повсякденних досліджень, і всеохоплюючими систематичними спробами розвинути єдину теорію, яка буде пояснювати всі спостережувані типи соціальної поведінки, соціальних організацій і соціальних змін “. Саме тут, на середньому рівні, як підкреслює Р. Мертон, соціологія виконує свою основну роль в суспільстві, бо це “саме та соціальна наука, яка оперує теоріями середнього радіусу охоплення, концентрує в собі фактори реального управління соціальними процесами з врахуванням конкретних емпіричних досліджень які відкидають метафізичні претензії на всеохоплюваність і універсальність “. Зрозуміло, що таким твердженням Р. Мертон висловив свою незгоду з теорією структурного функціоналізму Т. Парсонса, яка претендувала на ці якості всеохопленості і універсальності.
Р. Мертон виділяє три ключові умови і вимоги функціонального аналізу, які на його думку, набирають характеру аксіом – “функціональна єдність”, “функціональна універсальність” і “функціональна примусовість”. “Функціональна єдність” соціологічного аналізу Мертоном визначається не “зверху”, не за допомогою будь-якої теорії, а в безмежній глибині соціальних фактів, які завдяки своєї функціональної визначеності є інтегруючими факторами соціального життя. Функціональні якості є універсальними, вони представлені у всіх формах культури, що легко побачити при їх аналізі. В цілому функціональний аналіз може бути застосований лише до стабільних і стандартизованих об’єктів (соціальні ролі, соціальні процеси, інституційні об’єкти, соціальні структури, засоби соціального контролю і т. д.)
Р. Мертон детально розкриває поняття “функція”. Функція – це ті спостережувальні наслідки, які слугують саморегуляції даної системи або пристосуванню її до середовища. Дисфункція – це ті спостережувальні наслідки, які послабляють саморегуляцію даної системи або її пристосованість до середовища. У прояві функції може бути дві форми – “прихована” і явна. В тому випадку, коли внутрішня смислова мотивація співпадає з об’єктивними наслідками, проявляється явна функція. Саме так вона усвідомлюється учасниками поведінкової системи або ситуації. “Прихована” (“латентна”) функція цих проявів не має.
Такою є функціональна система Р. Мертона, яка, безумовно, має цілий ряд позитивних властивостей, зокрема:
– тісний зв’язок з “людською реальністю”, яка має бути постійно в полі зору соціолога;
– можливість зберегти теоретичну “науковість “, виключаючи при цьому метафізичний і світоглядний вантаж загального соціально-філософського вчення;
– смислова і понятійна наочність, що особливо характерно для його “теорій середнього радіусу дії”, які демонструють свою інструментальність, переконаність, інтерпретативність в очах менеджерів і соціальних дослідників несоціологічного профіля.
І на закінчення зазначимо, що якщо Т. Парсонс приділив основну увагу аналізу механізмів підтримки “соціального порядки”, то Р. Мертон зосередив свої зусилля на вивченні дисфункціональних явищ, які виникають внаслідок напруг і протиріч в соціальному житті. Проте, структурний функціоналізм сприймається і його прихильниками і його супротивниками як достатньо єдина теоретична парадигма з усталеними традиціями і напрямами аналізу. Він був і залишається головною формою теоретичних суджень про суспільство, основним способом мислення, придатним для науки соціології як самостійної дисципліни.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...