Сутність банківської системи України
БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК У БАНКАХ
ТЕМА 1
ОРГАНІЗАЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В КОМЕРЦІЙНИХ БАНКАХ УКРАЇНИ
1. Сутність банківської системи України
Банківська система – внутрішньо організована взаємопов’язана, об’єднана загальною метою сукупність банківських установ, що існують у межах єдиної фінансової системи та єдиного грошово-кредитного мехамізму в певний проміжок часу. Банківська система – основна ланка кредитно-фінанансової системи країни.
Кредитно-фінансова система
1. Банківські установи = емісійні(ЦБ)
2. Небанківські установи: лізингові, факторингові, страхові компанії, інвестиційні, пенсійні та інші фонди.
За структурним підходом розрізняють однорівневу та дворівневу банківську систему (БС). Однорівнева БС передбачає переважно горизонтальні зв’язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій, всі банки на одному ієрархічному рівні. Такий принцип побудови БС характерний для країн з нерозвинутою економікою, а також з адміністративно-командною. Для України характерна дворівнева банківська система, яка будується на взаємовідносинах між банками як по вертикалі,
Національний банк України (НБУ)
1) універсальні КБ;
2) спеціалізовані КБ;
– іпотечні;
– ощадні (2 шт.);
– клірингові;
– інвестиційні.
Комерційні банки, як правило, розглядаються у двох аспектах – широкому та вузькому:
– у широкому розумінні комерційний банк – це будь-який банк, що функціонує на другому, після центрального банку, рівні банківської системи;
– у вузькому розумінні комерційний банк – це банк, який виконує певний набір базових банківських операцій та єдиною метою якого є одержання максимального прибутку.
Законом України “Про банки і банківську діяльність” визначено, що комерційний банк – це установа, функцією якої є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій. До основних банківських операцій належать ряд операцій, які й визначають банк як фінансову установу (ст. З Закону України “Про банки і банківську діяльність”):
– фінансування капітальних вкладень за дорученням власників, або розпорядників капіталів, що інвестуються;
– випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій тощо);
– купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів інших емітентів;
– видача доручень, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
– касове виконання державного бюджету;
– придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг);
– купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;
– купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них;
– довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;
– надання консультативних та інших послуг, пов’язаних із банківською та іншою комерційною і господарською діяльністю.
Введення бухгалтерського обліку і звітності в комерційних банках здійснюється згідно з нормативними актами, затвердженими НБУ, а саме:
– інструкцією про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків;
– положенням про організацію бухгалтерського обліку і звітності в банках України;
– правилами організації фінансової та статистичної звітності банків України;
– методичними вказівками про ведення параметрів аналітичного обліку;
– планом рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України.
Банківські операції поділяються на пасивні, активні й комісійні, що включають посередницькі операції. Пасивні – це операції, за допомогою яких створюються банківські ресурси. Комерційні банки утворюють “пасиви” за рахунок власних та залучених коштів.
Переважна частина всіх банківських ресурсів створюється за рахунок депозитних операцій, які складаються з поточних рахунків і вкладів. Поточний рахунок дає можливість клієнту вносити й отримувати необхідні суми в будь-який час. З метою розпорядження поточним рахунком банк видає клієнту-власнику рахункову чекову книжку. За допомогою чеків клієнт може не тільки знімати з рахунка необхідну суму й отримувати її, а й розраховуватися з третіми особами. Відсоток, який отримує клієнт, залежить від розміру залишку на рахунка та відсоткової ставки.
Другий вид депозитних операцій пов’язаний із прийманням вкладів. Вклади бувають строкові та до запитання (безстрокові). Строковий вклад може бути отриманий тільки після закінчення встановленого строку, а вклад до запитання – в будь-який час. За вкладом банк видає клієнту особливий документ-вкладне свідоцтво, після пред’явлення якого банк повертає вклад власникові.
Активні операції – це операції, які проводять банки з метою прибуткового розміщення залучених коштів. Вони включають строкові та безстрокові позики, які банк надає своїм клієнтам. Строкові позики мають бути погашені після закінчення певного строку (місяця, року, трьох років і т. д.), за безстроковими позиками банк має право вимагати від клієнта повернення грошей у будь-який час.
За формою власності комерційні банки поділяються на державні, кооперативні і колективні.
В Україні функціонують два банки з державною формою власності: Ощадбанк і Ексімбанк. Статутні фонди цих банків створені за рахунок бюджетних коштів і коштів бюджетних установ. Інші вітчизняні комерційні банки – це банки з колективною формою власності.
Залежно від організаційної форми комерційні банки з колективною формою власності представлені на банківському ринку акціонерними товариствами відкритого і закритого типу (акціонерні банки) та товариствами з обмеженою відповідальністю (пайові банки). Акціонерні банки відкритого і закритого типу (вони становлять 84 % загальної кількості банків України) формують свій капітал за рахунок об’єднання індивідуальних капіталів засновників та учасників за допомогою випуску і розміщення акцій банку. Власником капіталу виступає саме акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери, зазвичай, не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Тому акціонерні банки вважаються стійкішими і надійнішими. В Україні більшість комерційних банків – це акціонерні товариства відкритого типу (59 %). Найбільшим акціонерним товариством закритого типу (їх частка становить 25 % загальної кількості) є Промінвестбанк.
Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків грошових коштів (паїв) у статутний фонд. За кожним з учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Пайові комерційні банки організовуються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю. Тут відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску в капітал банку. Комерційні банки у формі товариств з обмеженою відповідальністю в Україні становлять близько 16 % загальної їх кількості.
Залежно від розміру активів комерційні банки поділяються на малі, середні та найбільші. На банківському ринку України більшість банків – середні (активи – понад млн. грн.). У сімку найбільших банків (активи – понад 1 млрд. грн.) входять: Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Приватбанк, банк “Аваль”, Ощадбанк. На ці банки припадає майже половина активів банківської системи України, що свідчить про високу концентрацію банківського капіталу.
Залежно від наявності філій комерційні банки можна кваліфікувати на багатофілійні, малофілійні, безфілійні.
За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває статусу спеціалізованого банку в разі, якщо понад 50 % його активів є активами одного типу.
Універсальні банки виконують широкий спектр операцій та надають різні послуги своїм клієнтам. В Україні більшість комерційних банків можна вважати універсальними, бо майже всі вони мають потенційні юридичні можливості для впровадження всіх банківських продуктів і залучення до обслуговування різних типів клієнтів.
Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки. Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.
У країнах з розвинутою ринковою економікою дуже помітна деталізація і диференціація банків залежно від спеціалізації з обслуговування конкретного типу клієнтури. Зокрема, функціонують біржові банки, які обслуговують операції біржових структур; страхові – страхових інституцій; кооперативні – кооперативів тощо.
Банківські ресурси – це сукупність коштів, що знаходяться в розпорядженні банків і використовуються ними для проведення активних операцій.
Відповідно до джерел формування кошти комерційного банку поділяють на власні й залучені.
Власні ресурси комерційного банку, тобто його власний капітал, є основою для залучення коштів інших суб’єктів ринку і необхідною умовою розвитку діяльності банку. Власні кошти утворюються за рахунок коштів акціонерів, засновників банку або з відрахувань від поточного прибутку. У банківському балансі власні кошти обліковуються в різних фондах банку.
Статутний фонд формується за рахунок пайових внесків власників банку (якщо це приватне підприємство), або за рахунок мобілізації коштів від випуску й розміщення акцій (якщо це акціонерне товариство).
Резервний фонд утворюється за рахунок щорічних відрахувань з прибутку, розмір яких визначається загальними зборами акціонерів банку. Метою створення резервного капіталу є покриття загальних ризиків, що випливають із основної діяльності банку і щодо яких не формуються спеціальні резерви.
Нерозподілений прибуток – це частина прибутку, яка залишається у розпорядженні банку після сплати податків, виплати дивідендів акціонерам та відрахувань до резервного фонду. З коштів нерозподіленого прибутку формуються спеціальні фонди розвитку банку – розширення його матеріально-технічної бази матеріального стимулювання персоналу, вирішення соціальних питань та ін.
Власний капітал комерційного банку виконує три основні функції: захисну, оперативну і регулювальну. Захисна функція полягає в реалізації інтересів вкладників і кредиторів виплатою компенсацій у разі виникнення збитків, або банкрутства банку; її значення пов’язане із забезпеченням можливої діяльності банку незалежно від загрози виникнення збитків. Оперативна функція полягає у створенні фінансової основи діяльності банку, тобто адекватного збільшення його активних операцій. Регулювальна функція пов’язана зі встановленням центральним банком для комерційних банків певних нормативів щодо розміру власного капіталу з метою гарантування нормального функціонування банків. Головним джерелом ресурсів комерційних банків є залучені кошти, основну частину яких становлять депозити.
Під депозитом розуміють кошти, передані на зберігання у фінансово-кредитну установу з відповідним режимом їх використання, що регулюється банківським законодавством. Усі депозити поділяються на три основні види: до запитання, строкові та ощадні.
Активні операції комерційних банків – це діяльність, пов’язана з розміщенням власних і залучених ресурсів з метою отримання прибутку. Активи комерційного банку поділяються на такі основні види:
– банківські кредити;
– банківські інвестиції;
– касова готівка та засоби, що прирівнюються до неї;
– основні засоби та ін.
Кредитні операції передбачають організацію економічних відносин, у процесі яких банки надають позичальникам грошові засоби з умовою їх повернення та сплати відсотка за користування. Такі операції, як правило, забезпечують банкам основну частину їхніх доходів та займають провідне місце серед статей активу балансу.
Сукупність банківських ресурсів, вкладених у цінні папери, утворює інвестиційний портфель банку. Його склад і структура формуються відповідно до інвестиційної політики банку.
Структура інвестиційного портфеля комерційних банків має бути оптимізована таким чином, щоб максимально знизити ризик імовірних втрат коштів, вкладених у цінні папери. Основним способом зниження цього ризику є диверсифікація, тобто розподіл інвестиційного портфеля між різними видами цінних паперів. Критеріями диверсифікації можуть бути тип цінних паперів емітента, якість і строки погашення, територіальний розподіл.
Комерційні банки є суб’єктами підприємницької діяльності; вони функціонують згідно з такими принципами.
1. Комерційний розрахунок: доходи покривають витрати, відсутнє право на отримання державних субсидій, безпосередньою метою діяльності є отримання прибутку при розумному ризику. Основним джерелом прибутку є банківський відсоток. Першоосновою відсотка є додатковий продукт, створений у виробництві, а на поверхні явищ прибуток банків виступає переважно різницею між сумою відсотків, отриманих за надані банком кредити і виплачених за внесками клієнтів.
2. Автономія: банки отримали право самостійно здійснювати ціноутворення банківських продуктів у межах діючих обмежень, тобто самостійно встановлюють відсоткові ставки за депозитами та кредитами, розміри тарифів на розрахунково-касове обслуговування тощо.
3. Самоуправління: банки самостійно визначають стратегію і тактику свого розвитку, своєї діяльності без втручання держави.
4. Комерційні банки належать до категорії підприємств – фінансових посередників і працюють за принципом: “Дешевше купити – дорожче продати”. Виходячи з цього, банк з повним правом можна назвати спекулятивним підприємством. Певна річ, спекуляція з боку банку має свої межі. Будь-хто має право торгувати, але спекуляція повинна бути “цивілізованою”. Для приборкання її аморальних якостей вона повинна спиратися на законодавство, не суперечити йому, для здійснення комерції кожен банк повинен мати однакові інформаційні можливості про кон’юнктуру ринку. В таких умовах спекуляція втрачає свій кримінальний відтінок і стає нормою підприємництва. Від того, наскільки успішно “спекулює” банк, залежить його дохідність та ефективність діяльності.
5. Усі гроші, всі ресурси банку повинні максимально працювати. З позиції комерції не повинно бути ресурсів, які даремно лежать. Однак реальність така, що якась частина коштів знаходиться в резервах, обертається повільно або не обертається зовсім. З позиції бізнесу це не природно, тому завжди корисно знати, що прибуток тим вищий, чим вища частка кредитів по відношенню до банківських резервів.
6. Банківська комерція повинна діяти за принципом: усе для клієнта. Це означає, що банк несе повну відповідальність за клієнта, забезпечує його прибуток. На перший погляд здається, що такий принцип не узгоджується з принципом дохідності самого банку. Разом з тим ніякого протиріччя між цими принципами немає. На практиці все повинно бути на взаємовигідній основі: насамперед прибуток клієнта, а потім прибуток банку. Вірно й те, що прибуток клієнта – це не єдина мета, а основа для одержання прибутку банку. Забезпечуючи прибуток клієнту, банк реалізовує і свій власний інтерес.