Головна ⇒ 📌Довідник з політології ⇒ Світ політичний

Світ політичний

Політологічний словник

Світ політичний – це світ політичних явищ, процесів, який існує в своїй тотальності для кожного соціального суб’єкта; множина та єдність політичних форм взаємодії, взаємозв’язку тенденцій, які визначають функціонування і розвиток особистості, суспільства та держави; система і сукупність народів, держав, їх інститутів, соціальних спільнот, а також організацій і рухів, які мають певні політичні цілі у сфері міжнародних відносин; зумовлене множиною конкретних суспільних відмінностей і динамікою їх оновлення

відкрите політичне поле існування та буття соціальних суб’єктів різних рівнів і масштабів; форма цивілізаційної організації життя особистості, суспільства, держави, людства.

Світ політичний для кожної людини, суспільства, окремої держави (або коаліції держав) свій. У цьому плані системоутворюючими характеристиками С. п. є ставлення людини до влади, політична комунікація (інформація) та організація. Система взаємодії людини та влади здійснюється за допомогою використання інформації та організації. При цьому влада зовні виявляється як сила. У свою чергу, організація заявляє про себе як про процес виробництва

інформації та здійснення влади, а зовні – як світопорядок. Інформація – це і знання, і сила, і комунікаційна дія. Завдяки зовнішній енергії інформація повинна налагодити та утвердити зовнішній стан злагоди, співробітництва чи боротьби. Інформація постає як розгорнута сила, носій смислу, який у формі знань – проектів перетворюється на прагнення, рішення та конкретну дію. Тим самим забезпечується політичний розвиток, реалізація та пізнання волі до влади – такий родовий механізм самореалізації особистості, суспільств та людства у С. п., завдяки йому, за його допомогою, у його вимірі. Тому людство повинно будувати своє ставлення до політичного світу на розумній основі, використовуючи сучасні концепції, теорії.

Інтерпретація С. п. з точки зору ставлення до нього дає можливість розглядати його як світовий політичний процес у багатогранному вимірі. Концептуальні засади такого процесу містяться в теорії “світових систем”, яку створили І. Уоллерстайн і Й. Галтунг. Згідно з цією теорією світовий політичний процес є функцією макросистеми, що складається з окремих підсистем. Гетерогенність макросистеми, якою у цьому разі є С. п., визначила характер еволюції світового політичного процесу від біполярності у 50-80-х роках XX ст. до прагнення створити однополярний С. п. з державою – гегемоном (або коаліцією держав) чи взагалі в майбутньому під началом світової верхівки.

Про істотне поширення параметрів світового політичного процесу свідчить новий світопорядок, який ще недостатньо легітимізувався, але дуже гостро нагадує людству про себе через війни (Афганістан, Югославія. Ірак тощо) та подальшу інтернаціоналізацію (розширення ЄС, створення ЄЕП та ін.) і сучасну глобалізацію світополітичних (ООН, 7+1, НАТО тощо) та світогосподарських зв’язків, відносин (СОТ, МВФ, СБ тощо).

Структура С. п. – структура світового політичного процесу – складається з множини політично значущої діяльності, політичних відносин, політичних акцій різних за рівнем активності соціальних суб’єктів. С. п. властиві такі риси: різноманіття переплетення інтегральних і дезінтегральних політичних процесів; наявність спонтанних та свідомих політичних акцій; власна субстанціональність соціальних суб’єктів; невизначеність та значна динаміка якісно нових політичних ситуацій; порушення норм міжнародного права, прав людини та громадянина; відчуження особистості від інститутів влади та політичних партій, яке виявляється в абсентеїзмі, міжнародному тероризмі, наркоманії та інших формах соціальної патології.

Реальний С. п. – це складний світ, який відображає взаємовідносини людини та держави в кожний конкретний час. За історичними періодами це виглядає так. На першому – державо-центристському – етапі (приблизно з XVI ст.) підхід до С. п. базувався на положенні про державу як носія верховної влади над людиною. С. п. у межах конкретної території проживання людей являє собою поле тяжіння верховної влади, поле однополюсної спрямованості політики.

На другому етапі зміст С. п. поступово змінювався. Політика і правила політичної гри остаточно були відокремлені від етичних обгрунтувань. У політиці вже бачили поле згоди та виконання деякого розумного суспільного договору у відносинах держави і громадянського суспільства, а також його представників (індивідів та їх груп) між собою. При цьому держава усе ще домінувала над громадянином.

XX століття внесло значні корективи в архітектуру С. п.: з’явилися нові політичні відносини, теоретичні моделі політики, а також політичні актори. Починається третій – соціоцентричний – етап у розвитку уявлень про С. п., коли на зміну положенню про монополію єдиної верховної та суверенної державної влади прийшли ідеї плюралізму, обговорення інтересів різних соціальних груп, які розподіляють між собою сфери впливу на суспільство та державу. Зі становленням у більшості розвинених країн світу демократичних систем змінюється основна парадигма бачення С. п.: від державного моноцентризму до соціального поліцентризму, від домінування державної влади до участі у владі всіх основних груп громадян.

Наприкінці XX – на початку XXI ст. мають місце ознаки настання нового четвертого – цивілітарного – великого етапу в еволюції розуміння С. п., який має супроводжуватися перетвореннями наукових парадигм та відображати новітні зміни в самому реальному змісті політики, політичного життя людини, у функціонуванні держави.

Безумовно, і на цьому етапі роль держави в політиці дуже велика. Більше того, за деякими напрямами вона посилюватиметься, що виявлятиметься у зростанні ролі виконавчої влади та управлінського апарату в усьому світі. Ці тенденції відображатимуть дію закону зростання ролі організації в розвитку сучасної цивілізації.

Мова йде також про виникнення безумовно нових підходів до осмислення політики, політичної влади, політичної людини та держави, які відображають їх взаємовідносини, насамперед у найрозвиненіших країнах світу. Інакше кажучи, концепційні підходи до тлумачення С. п. дають змогу зробити висновок про існування різних соціальних та наукових сторін політики та про багатовимірний характер цієї важливої частини людського буття.

Головатий М. Ф. Соціологія політики. – К., 2002; Політологічний енциклопедичний словник: Новч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна. – К., 1997; Храмов В. О., Мирончук В. Д. Основы политологии. – К., 2000.

В. Храмов