Теорії та концепції технократичні – концепції про необхідність переходу управління і влади на виробництві та в суспільстві відповідно від власників і політиків до інженерно-технічної інтелігенції та спеціалістів з управління (“технократів”). Засновником технократичної теорії був американський економіст
Т. Веблен, який критикував корпорації й фінансову олігархію, інтереси яких не збігалися з розвитком техніки та ефективного виробництва. Він покладав надії на інженерів, інтелігентів, які мають практичний і теоретичний досвід,
необхідний для управління суспільством по-новому, для ефективного й раціонального розподілу ресурсів, розвитку економіки в інтересах задоволення потреб споживачів. У 30-х XX ст. технократичну теорію розвивали американські вчені Х. Котт, С. Чейз, Г. Мінз, французький учений Ж. Бенд. На думку американських економістів А. Берлі та Г. Мінза (авторів концепції “революції управляючих”), у США вже відбувся перехід влади від власників-капіталістів до найманих управляючих. Головний недолік цієї концепції – метафізична відірваність від дійсності, ізольоване тлумачення процесу взаємодії власності та влади (див. Концепція
“народного капіталізму”). Наприкінці 60-х американський економіст Дж. Гелбрейт висунув концепцію техноструктури, в якій проголосив про перехід влади у великих корпораціях до інженерів, техніків, менеджерів, спеціалістів, зайнятих рекламою, та інших категорій – техноструктури (див. Гелбрейт). За сучасних умов сформувалися такі три основні різновиди Т. та к. т.: 1) елітарні Т. та к. т. (їх автори – американські вчені Д. Белл, Дж. Гелбрейт, Г. Кан, французький соціолог Р. Арон та ін.), в яких утверджується вирішальна роль у соціально-економічному прогресі суспільства його еліти (високоосвічених людей у сфері виробництва, науки, політики, культури та ін.), що формують технократію, новий технологічний або новий середній клас; 2) авторитарні Т. та к. т., в яких проголошується необхідність жорсткої влади технократичних керівників корпорацій і державної бюрократії з метою раціоналізації виробництва, впровадження планомірності в епоху автоматизації (їх творці – французький учений Ж. Елллюль і німецький теоретик Ф. Поллок); 3) ліберально-демократичні Т. та к. т., які наголошують на істотній ролі загальнокультурного розвитку працівників як головної продуктивної та суспільної сили. Зокрема, американський економіст П. Дракер визнаючи суттєву роль здобутих ними знань у формуванні сучасного постіндустріального суспільства, водночас зазначає, що корпорації є рушійною силою у задоволенні потреб та інтересів масового споживача. Американські вчені К. Каммайер, Г. Рітцерта Н. Йетман стверджують, що технологічні зміни детермінують появу нових соціальних норм, ролей і цінностей; нові можливості для діяльності і спілкування індивідів і трудових колективів, а також якісно нові форми взаємодії між людьми та різними спільнотами. Раціональними елементами цих концепцій є визнання значної ролі науково-технічної інтелігенції, працівників у соціально-економічному прогресі суспільства, твердження про необхідність упровадження планомірності тощо; їх недоліки – відрив від реальної дійсності (твердження про перехід влади до технократії), ігнорування ролі власності у формуванні влади, науково-технічний детермінізм.
Loading...