Візантійське суспільство, державне управління
ЄВРОПА ВІЗАНТІЯ АРАБСЬКИЙ СВІТ
§ 10. Візантійська імперія
5. Візантійське суспільство, державне управління
За своїм складом візантійське суспільство було надзвичайно строкатим: аристократи, чиновники, інтелігенція, духовенство, купецтво, ремісники, селяни і раби.
Аристократи виконували певні суспільні обов’язки в поєднанні з приємним відпочинком. Розумовою працею займалися службовці державних і церковних установ, тобто чиновництво. Середнє й вище чиновництво жило не так з державної платні, як за рахунок хабарів і крадіжок.
Головним джерелом існування духовенства були прибутки з церковних земель, майстерень і крамниць, а також пожертви та плата мирян за культові послуги. Кожне село подвірно виплачувало спеціальний податок грошима, зерном, борошном, худобою, вином і домашньою птицею.
Візантійське купецтво багатіло завдяки посередницькій торгівлі. Центрами обміну були ярмарки, що влаштовувалися у святкові дні в містах, великих селах і біля стін найбільших монастирів. Тут
Основну масу продукції, що надходила на ринок, виготовляли ремісники. У кожного з них була невелика майстерня, у якій працював сам господар-майстер і двоє-троє помічників. Така реміснича майстерня одночасно була й крамницею. Торгівці й ремісники об’єднувалися в корпорації. Належність до корпорації була не повинністю, а привілеєм. Ремеслом можна було займатися і поза корпорацією. Але тоді ремісники перебували в дуже важких умовах: із них збиралося підвищене мито, вони не мали права продавати свої вироби доти, поки не будуть продані товари корпорацій.
Історична цікавинка
В імперії на розвиток ремесел і торгівлі впливали загальна зневага й негативне ставлення, що культивувалися в середовищі знаті щодо цих видів діяльності. Імператор Теофіл (829-846) дуже розгнівався, коли довідався, що його дружина є власницею вантажного корабля, має прибутки від торгівлі і покриває ганьбою василевса як “жалюгідного торгаша”. І корабель було спалено разом із товарами.
Основними годувальниками суспільства були селяни. Вони жили в селах невеликими общинами, де всі мали рівні права й виплачували податки за користування землею та виконували різноманітні повинності на користь держави.
У Візантії були також раби, якими ставали переможені іноземці.
Верховна влада у Візантійській імперії належала василевсові, який був оточений почестями й розкошами. Проте утриматися на троні у Візантії було нелегко: більшість імператорів втратила владу через змови та заколоти. Якщо змовники перемагали, то їх не судили. За 1122 роки існування імперії в ній змінилося 90 василевсів; тобто тривалість правління кожного з них у середньому становила 12-13 років.
Іноді імператор скликав сенат (синкліт), який складався з вищих світських і духовних сановників. Членів синкліту було тисячі, але збиралися тільки найголовніші, які жили в столиці.
Для виконання військових або цивільних обов’язків імператор призначав довіреного йому чиновника, якому присвоював почесний титул. Кожному носієві титулу, крім зарплатні, надавалася руга – певна щорічна сума грошей і парадний одяг. Титули не успадковувалися.
Центральний апарат управління у Візантії складався з кількох відомств – логофесій, або секретів. Серед них найголовнішими були фінансове відомство, відомство пошти та зовнішніх зв’язків і відомство управління військом. На чолі кожної логофесії (секрету) знаходився логофет, який мав у своєму підпорядкуванні багато підлеглих. В імператорській канцелярії невтомно трудилися секретарі. Міське управління Константинополя очолював сановник, який називався епарх Працю сановників і чиновників оплачували за рахунок податків.
Із VII ст. всю територію Візантійської імперії було поділено на військові округи – феми. У них поселили воїнів, які отримали ділянки землі за службу у війську. У мирний час вони обробляли землю, а на випадок війни вирушали в похід зі своєю зброєю та кіньми. Фемами управляли воєначальники фемних військ – стратиги, згодом цивільна влада у фемах була передана преторам (суддям).
Візантійський державний апарат страждав від багатьох хвороб, притаманних бюрократії; і перш за все – від корупції й хабарництва.