Власності теорії та концепції – сукупність основних напрямів, шкіл та поглядів в історії світової економічної думки на сутність власності, її найважливіших форм у процесі еволюції різних економічних систем. У Давньому Єгипті поняття “власність” (джет) спочатку вживалося на означення процесу користування людиною певним предметом. Державну власність вони розглядали як державне надбання, як своєрідне посадове володіння фараона. У класичному середньовіччі Фома Аквінський стверджував, що всі речі за своєю природою спільні й належать
Богу, він водночас повторював аргументацію Арістотеля на захист приватної власності, вважаючи її природною в межах необхідних потреб, виправдовував приватне привласнення ренти земельними власниками (рента, на його думку, створювалася силами природи). У немарксистській економічній літературі в XVIII – XX ст. перевага надається спрощеному юридичному тлумаченню цієї категорії. П. Прудон та інші вчені розглядали власність як індивідуальне відношення людини до речі. Такий погляд є звуженим варіантом концепції Гегеля, який розглядав власність як відношення людини до природи. Так, у XX ст. Л. Мізес також розглядав власність
як суто фізичне відношення людини і речі, незалежно від суспільних відносин між людьми, американський економіст М. Розбард – як контроль за ресурсами. Це означає ігнорування власності як економічної категорії. Серед західних учених певного поширення набули думки про те, що відносини власності нині не є визначальними, що таку роль відіграють відносини розподілу, економічна влада тощо. Так, американський економіст Дж. Гелбрейт підміняє відносини власності поняттям влади. Окремі автори (американський соціолог Д. Белл та ін.) називають власність юридичною фікцією. На думку багатьох учених-правників, право власності вже не може обмежуватися правом володіння, користування й розпорядження, а повинно охоплювати ще й право управління, право на дохід, право на відчуження, право на безпеку; заборону використання на шкоду тощо (всього 11 елементів) (див. Прав власності теорії). К. Маркс чітко розмежував економічний і юридичний аспекти власності, назвавши перший сукупністю відносин власності в реальній економічній формі, а другий – їх юридичним вираженням як вольових відносин між людьми двох видів (див. Власність юридична). Економічний аспект Маркс конкретизував насамперед через категорію привласнення, яку розглядає з погляду речового змісту і суспільної форми (див. Привласнення). Наголошуючи на приватній капіталістичній власності, він відносив до неї лише ті речі, які дають змогу розпоряджатися чужою працею. Комплексний аналіз буржуазної власності як економічної категорії Маркс органічно пов’язав з розкриттям сутності капіталу, його глибинної суперечності, розгортанням цієї категорії в систему економічних категорій в усіх сферах суспільного відтворення. Маркс і Енгельс відзначали необхідність ліквідації лише приватної власності, заснованої на експлуатації, але не трудової приватної власності. Однак теза Маркса про те, що під час соціальної революції необхідно знищити всі форми капіталістичної власності, означає ліквідацію не тільки регресивних (і навіть реакційних) сторін у різних формах капіталістичної власності, а й притаманних їм прогресивних сторін. Крім того, він переоцінював роль державної власності за соціалізму, орієнтувався на надмірне одержавлення економіки.