Вправи 250-297

Вправа 250

Поезія Стуса не екстенсивного, а інтенсивного типу. Вимушене, зумовлене обставинами життя “самособоюнаповнення” (його термін), обмеженість і повторюваність тематичного матеріалу компенсуються експресивністю.

У процесі творчої еволюції смаки й уподобання поета мінялися.

II. 1) екстенсивний – пов’язаний не з якісним, а кількісним збільшенням, розширений;

Інтенсивний – напружений, посилений, дієвий;

Експресивний – виразний, сповнений експресії (підкресленого виявлення почуттів, переживань);

Палімпсест

– пам’ятка писемності, пергамент, з якого стерто первинний текст і написано новий, крізь який інколи проступає старий;

Ремінісценція – відгомін, у художньому творі якихось мотивів, образів, деталей з відомого твору іншого автора.

Вправа 252

Друзі нашої сім’ї

У моїх батьків є багато друзів. То їхні колеги по роботі, колишні однокласники, однокурсники, сусіди. Це цікаві, добрі, товариські люди, що мають багатий життєвий досвід. Я люблю, ставши десь у куточку, слухати їхні спогади, веселі й сумні історії. Кажуть, що розділене горе – півгоря, а розділена з друзями радість – подвійна

радість. А ще народне прислів’я стверджує, що друзі пізнаються в біді. Колись у нас трапилося лихо – дуже захворіла мама. Ми з татом не могли самі впоратися з городом та деякими іншими домашніми справами. Тоді з’явилися дядько Віктор, тітка Оля, у якої, до речі, і в самої боліла спина, допомогли посадити картоплю. Підтримували й інші – хто добрим словом, хто порадою, а хто – ділом чи навіть матеріально.

От я й думаю: як важливо мати справжніх друзів. Але й самому, мабуть, треба вміти бути добрим другом – не чекати, коли тебе попросять про допомогу, покличуть – треба йти самому, навчитися відчувати серцем, коли ти потрібен.

Вправа 254

Стверджувальні:

Він приголомшив малу дівчину громом своїх знань, суворістю розуму.

Його небуденність вражала і приголомшувала.

Загальнозаперечні:

Нічого не бачила й не чула.

Сулейман не хотів бачити посла Яна, допоки той не вдовольнить забаганки султанші Роксолани.

Частковозаперечні:

Темнощі поселилися у Настасиній душі від того дня, і хоч сміх знову пробивався назовні згодом, але вже був не такий безжурний і безтурботний.

Віз вже котився не палаючими вулицями Рогатина, а Бабинцями, а тоді далі й далі на Волоський шлях, прозваний татарами Золотим за незліченну здобич, яку мали на ньому (3 тв. П. Загребельного).

Вправа 260

Прагнення людини до самопізнання

Теорію про самопізнання та самовдосконалення висунув ще видатний український філософ, просвітитель і письменник XVIII ст. Григорій Савич Сковорода. Людство пильно й наполегливо намагається розгадати таємниці навколишнього світу, але найбільшу загадку становить сама людина. Чому вона народжується саме такою, чому так чинить і діє, звідки беруться генії і т. ін.? Кожна людина неповторна. Згадаймо вірш В. Симоненка “Ти знаєш, що ти – людина?” Тому завдання кожного з нас – добре розібратися у своєму характері, темпераменті, використовувати його плюси й долати мінуси. Треба пізнати свої нахили та здібності, розвивати їх, готуватися до майбутньої професійної діяльності.

Історія знає багато випадків, коли люди, не маючи відповідних здібностей і навіть можливостей, досягали завдяки мрії і наполегливій праці значних успіхів.

Наприклад, знаменитий давньогрецький оратор Демосфен погано говорив через заїкання, боявся аудиторії, у нього сіпалося плече. Тоді він почав тренуватися на березі моря з галькою в роті, біля плеча підвісив меч і зусиллям волі намагався не сіпатися, бо гострий меч колов би його. Розвивав спеціальними вправами пам’ять, логіку й став одним із найкращих промовців усіх часів і народів.

Відомі також спортсмени, яким лікарі після травм пророкували нерухомість, але ті завдяки тренуванням, силі духу вставали й навіть поверталися у великий спорт, досягали значних успіхів.

Кажуть, що можливості людини практично безмежні. Треба лише пізнавати їх, розвивати, адже талант – на дев’яносто відсотків наполеглива, титанічна праця.

Вправа 261

Чи ж помітиш, як на стернях вітри спасову бороду заколишуть і осінній дощ натягне сизу стіну над кущоватою озиминою? (М. Стельмах).

Чому ж цей велетень живе ось уже сьомий вік і щовесни зеленіє? (І. Шаповал).

А чи ж буде схожий завзяттям, душею? (М. Стельмах).

Може й гріх таке казати: де таке видано, щоб дівча було краще од святого сонця й місяця? (П. Куліш):

Та й хто в нас не намагається вести людей до щастя? (В. Шевчук).

Чим ж то, чим тії запорожці так припадали до душі всякому? (П. Куліш).

Вправа 266

Усі великі, навіть наймудріші, Не так дають, як забирають. Вони плодять заміри, як кішка кошенят, і сподіваються, що з тих кошенят виростуть леви. Перикл возвеличив державу й воднораз прирік на загибель. (Розповідне речення).

Запала важка мовчанка. Хтось мусив піднімати меча першим. Підняв Феоген: (Повне речення).

– Чому не прагнеш перемінити все на краще? Чому мовчиш на народних зборах, чому не хочеш бодай мізинцем торкнутися до державного керма? (Питальне речення).

– А. Хіба те можливо? – мовив Сократ. – Коли жоден із нас не вміє кермувати своєю душею. (Неокличне речення).

І було видно, що він не цінує сам себе, не втішається власними словами. Йому хочеться, щоб у нього в душі панувала гармонія, а її немає. (Ускладнене речення).

Феоген дивився на філософа й знову бачив тільки його голову. Вона все більшалА й більшала, накочувалась на стратега, загрожуючи розчавити. Феоген відчував це мозком і тілом.

– Що ж хочеШ ти? – запитав тихо. – Що шукаєш?

– Я не хочу нічого, – сказав Сократ. — “Я тільки хочу знати, хто я, хто ти, хто ми всі. Я хочу пізнати це – навчитися володіти своїм духом, своїм розумом. (Двоскладне речення).

Хочу пізнати істину. Істину життя людського. (Односкладне речення).

Нехай кожен із нас пізнає себе. Спробує затоптати в собі зло. (Неповне речення).

Нехай не намагається нав’язати себе. Нехай один розум не одягає кайдани на інший. Бо, може, він маліший і дрібніший. Нехай вони сукупно помислять. (Поширене речення) (Ю. Мушкетик).

Вправа 267

Щойно дніпровські схили вкрилися зеленню, молодь групками й парами висипала на прогулянку. Щодня ходив до Аскольдової могили й Степан. Палке Шевченкове слово освітило душу не одному поневоленому українцеві, поневоленому народові.

Давно вже не чути в Україні кобзарської пісні-мови. Скажу за тебе – не терпів і не терпітимеш неправди. У диких нетрях тайги Григорій відкрив для себе безліч несподіванок. З вікна линула музика, а співучим відгуком на неї став спів завзятого соловейка.

Щодня [шчодн’а?] що-дня?, 2 склади, відкриті

Щ – [ш] – приголосний, глухий, твердий, шиплячий

– [ч] – приголосний, глухий, твердий

О – [о] – голосний, ненаголошений

Д – [д] – приголосний, дзвінкий, твердий

Н – [н’] – приголосний, дзвінкий, м’який

Я – [а] – голосний, ненаголошений

5 букв, 6 звуків

Не чути [не] [чутие] не чу?-ти

Чути – 2 склади, відкриті

Ч – [ч] – приголосний, глухий, твердий

У – [у] – голосний, наголошений

Т – [т] – приголосний, глухий, твердий

И – [ие] – голосний, ненаголошений

4 букви, 4 звуки

Вправа 271

На картині Феодосія Гуменюка “Нова радість стала” ми бачимо тих, хто зібрався відзначити радісну подію – народження Христа. На передньому плані ми бачимо ангелів-хранителів, які спустилися на землю. Далі – князі, священики й воїни, жінки в розкішних вбраннях, ще далі – козаки, прості селяни. Радість сяє на їхніх обличчях. Але видно, що дехто й здивований, хтось засмучений, ніби передбачає майбутню долю Божого Сина.

Божа Матір з Дитям зображені в глибині. Християни з дарами оточують її, ніби охороняють. Картина виконана в яскравих, переважно теплих тонах, багато червоного, і це створює святковий настрій.

Вправа 274

1. Тиша і спокій. Чого ще людині треба?

2. Я знову народжуюсь на світ.

3. Тисяча зірок нам вказує свої дороги.

Вправа 276

В акваторії яхт-клубу “Оскіл” с. Сенькове буде проходити чемпіонат спортивного клубу “Спартак” з підльодного лову риби.

Фіналу передувала гостра цікава боротьба господарів поля проти гостей міста. Суддівство професійно очолював Віктор Сизонов. Володарем кубка став Олександр Єрмолаєв.

Вправа 280

Вправа 286

Твір-опис за картиною К. Білокур “Богданівські яблука”

Переді мною картина знаменитої народної художниці Катерини Білокур “Богданівські яблука”. На шовковій картатій хустині – купка яблук. Великі, соковиті, з рожевими щічками. Так і хочеться простягти руку, взяти й припасти до манливого плоду. Реальні, “живі” яблука, і тільки обрамлення – квітучі яблуневі гілки, цікаві пташки нагадують про те, що це – картина. Кольори переливаються, переходять з одного в інший. Майстрині вдалося передати навіть полиск шовкової тканини. Якщо трохи напружити уяву, то можна відчути й аромат яблуневого квіту, й духмяність яблук із рідного села Катерини Білокур – Богданівни. Такими яблуками в хустині пригощали бабусі онуків, передавали гостинці синам – студентам і солдатам, родичам у місто.

На мій погляд, ці яблука символізують щедрість рідної землі, відтворюють засобами мистецтва філософську ідею руху життя і його колообігу.

Вправа 296

Ознака	Об’єкт
Кімната вчителя	Берег річки
Політ орла	Човен на березі
Спів матері	Вареники з вишнями
Рядок вірша	Добром нагріте серце
Кущ шипшини	Учень гімназії
Краса природи.	Збирання винограду
Маківка ялинки	Потиск руки
В ім’я перемоги

Вправа 297

Бо З невидимого вийшло видиме.

Підмет простий, виражений іменником, присудок складний іменний, виражений дієсловом та іменником; означення узгодження; повне іменникове, непошире – не, виражене займенником.

Віра – це Нестримне Бажання Перетворити Мрію в Реальне Життя.

Підмет простий, виражений іменником; присудок складений іменний з пропущеним дієсловом-зв’язкою та іменником у Н. в.; означення “нестримне” узгодження, повне, іменникове, непоширене; означення “перетворити” – прилягання; виражене дієсловом в інфінітиві; додаток “мрію” – прямий, виражений іменником в 3. в.; додаток “в життя” – непрямий, виражений іменником з прийменником в 3. в.; означення “реальне”- узгодження, просте повне, іменникове, означальне, непоширене, виражене прикметником.

Цю Віру мала Теліга.