Задатки і здібності – Здібності – Психологія індивідуальності
ПСИХОЛОГІЯ ТА ПЕДАГОГІКА
5. Психологія індивідуальності
5.3. Здібності
5.3.4 Задатки і здібності
Дитина народжується на світ без психічних властивостей, а лише з можливістю їх набування. У процесі взаємодії з навколишнім природним і суспільним середовищем, яка відбувається в різних видах діяльності, виявляються індивідуально-психологічні якості та особливості розумової діяльності.
Однак учені не виявляють одностайності в поглядах щодо прижиттєвого формування здібностей. Одні з них вважають, що у цьому процесі провідну роль
Наукова психологія виступає проти наголошування на абсолютній залежності здібностей людини від вроджених біологічних особливостей. Водночас учені зовсім не заперечують вродженість задатків.
Задатки – природжені
Як природні успадковані особливості людини вони мають важливе значення для розвитку здібностей, але не визначають їх. Якщо людина навіть із найвидатнішими задатками не буде займатися певною діяльністю, здібності у неї не розвинуться. Задатки багатозначні, тобто на основі одних і тих самих задатків можуть формуватися різні здібності залежно від інтересів індивіда і сфери його діяльності.
Поділяють задатки на два види. Задатки першого виду впливають на змістовий аспект здібностей, другого – лише полегшують чи ускладнюють їх розвиток. До задатків другого виду належать типологічні властивості нервової системи.
Роль задатків у формуванні здібностей ще далеко не з’ясована. Проте вже теперішній рівень знань про будову і функції мозку дав змогу відкинути деякі необгрунтовані припущення. Так, не підтвердилася гіпотеза Ф. Галля про чітку локалізацію здібностей у різних ділянках мозку. Не витримали перевірки практикою і припущення про залежність задатків від розмірів мозку, його маси чи кількості звивин у ньому. Так, за середньої маси мозку дорослої люди 1400 грамів мозок російського письменника Івана Тургенева (1818-1883) мав масу 2012, англійського поета Джорджа-Ноела-Гордона Байрона (1788- 1824) – 1800, французького письменника АнатоляФранса (1844-1924) – всього 1017 грамів. А найважчий мозок виявили в однієї розумово відсталої людини.
Найпродуктивнішими нині є гіпотези, які пов’язують задатки з диференціальними особливостями нервових процесів (силою, врівноваженістю, рухливістю) та з парціальними (частковими) особливостями нервової системи, тобто зі своєрідністю типологічних властивостей, які проявляються в одних індивідів у зоровій, других – у слуховій, третіх – у руховій сферах. Тому логічно припустити, що задатки як специфічні морфологічні й функціональні структури підпорядковані загальним біологічним законам і успадковуються. Однак це зовсім не означає, що успадковуються здібності.
Проблему успадкування здібностей намагався вирішити Ф. Гальтон. У 1869 р. у книзі “Спадковість таланту” він опублікував результати своїх багаторічних досліджень багатьох поколінь (трьохсот сімей) відомих суддів, державних діячів, полководців, письменників та музикантів. Учений дійшов висновку, що таланти передаються у спадок. Проте його висновки не містять переконливої аргументації про успадкування здібностей суддями, державними діячами, полководцями і письменниками. Разом із тим було встановлено, що в сім’ї відомого німецького композитора Йоганна-Себастьяна Баха (1685-1750) протягом 250 років (1550-1800) було 57 музикантів, із яких 20 – видатних, в роду австрійського композитора Вольфганга-Амадея Моцарта (1756-1791) – 5 музикантів і т. ін. Мабуть, це було зумовлено успадкуванням певних задатків і суспільними умовами, що сприяли розвитку музичних здібностей.
Аналіз співвідношення задатків і здібностей показує, що хоча розвиток здібностей залежить від природних передумов, які є різними, однак здібності – це не дар природи, а продукт національної і світової історії. Опановуючи досягнення національної і світової культури, особистість формує свої здібності. їх прояв безпосередньо зумовлюють методи і способи формування знань і вмінь, що історично склалися в суспільстві.